Книга начинается с пролога, в котором автор знакомится с преподавателем навигацкой школы Христофором Бонифатьевичем Врунгелем. В дальнейшем повествование ведётся от лица самого капитана. Врунгель решил совершить кругосветное путешествие на парусной яхте с экипажем из двух человек: его самого и его верзилы по имени Лом. Яхта, названная «Победа» , в результате аварии на старте переименовалась в «**беда» , потеряв две первые буквы названия. Отплыв из Ленинграда , Врунгель посещает норвежские фьорды, где выручает белок из горящего леса, а приняв на больной зуб сигнал SOS — тонущий траулер норвежцев. В Англии «Беда» выигрывает парусную регату при реактивного шампанского. Капитан берётся конвоировать по морю косяк селёдки и в себе берет мошенника-француза из Кале по фамилии Фукс. Доведя селёдок до Египта, «Беда» идёт на юг по Красному морю, по дороге из яиц в трюме вылупляются крокодилы. В Сомали экипаж арестовывают итальянские фашисты, но Фуксу удаётся обмануть их, прорастив макароны, и яхта сбегает. На экваторе Врунгель пытается по традиции провести День Нептуна, но его спутники едва не решают, что он сошел с ума. По Индийскому океану «Беда» доходит до южных полярных вод. Встретив чихающего кашалота, Врунгель оказывает ему мед лопатой аспирина. Но вскоре после этого яхту захватывают «защитники» китов, желающие их уничтожения, под предводительством адмирала Кусаки (символизирующего японских милитаристов) , и высаживают на необитаемый остров. Врунгель сотоварищи обживают остров, ловят пингвинов и даже устраивают баню в вулканических источниках, но, перестаравшись с паром, взрывают остров. Врунгель и Фукс, потеряв Лома, плывут на досках по Тихому океану. Как сёрферы, они сплавляются на пляж в Гонолулу, где все принимают их за коренных гавайцев. Морякам хватает только на один билет на самолёт, они вынуждены лететь друг на друге, изображая высокого человека. Самолёт терпит крушение в джунглях Амазонии. В Рио герои воссоединяются с Ломом и «Бедой» , с груза сахара её от козней Кусаки и местного губернатора. В Австралии Врунгель играет в гольф с начальником порта, и неожиданно обнаруживает, что его кэдди — это замаскированный Кусаки, преследующий их команду. Продолжая плавание, «Беда» теряет мачту, а при попытке заменить паруса воздушным змеем в воздух уносит старшего Врунгель и Фукс заменяют мачту пальмой, пророщенной прямо на корабле. Они доходят до Японии, где их давит бронированный крейсер Кусаки, и «Беда» идет ко дну. Вынужденно нанявшись кочегарами на пароход, они вновь встречают там же Лома. Доплыв до Канады, троица покупает упряжку из оленя (оказавшегося коровой) , ездовой лайки (оказавшейся волком) и саней. На этом экипаже, пугая волком корову, моряки преодолевают льды Берингова пролива. В Петропавловске они натыкаются на своих двойников на поддельной «Беде» , которыми оказываются Кусаки и его люди. Разоблачив негодяев, на этой, второй «Беде» Врунгель, Лом и Фукс завершают кругосветное путешествие
ответ:У нашому житті дійсність не завжди сходиться з реальністю. Не завжди нам представляється можливість побачити те, чого ми очікуємо. Важко сказати, чи можливо таке взагалі. По своєму досвіду, хоч він і не великий на сьогоднішній момент, я тільки більш можу запевнити, що які б варіанти не миготіли у вашій уяві ( будь то місцевість, куди ви вирушаєте, людина, з якою ви хочете зустрітися) – все це в більшості випадків виявляється зовсім не таким. Так у мене бувало не раз, але найбільшим потрясінням для мене стала зустріч з Миколою Васильовичем Гоголем. Такої розбіжності мрії з реальністю я, зізнатися, не очікував. Якими мої уявлення були спочатку, як вони стали перетворюватися, і чим закінчилася своєрідна еволюція уявлень про цього, малого зростом, але великого душею письменника?
Сказати, що Гоголь мене здивував – це рівносильно мовчанню. Починалося все з малого і далі за принципом градації. Ще в дитинстві я прочитав «Вечори на хуторі біля Диканьки» , трохи пізніше – «Ревізора». Тоді про цю велику особистість я міг судити лише по портрету, і тоді мені він здався життєрадісним і цілком нормальним в аспекті зовнішності. Повірте, мені щиро шкода, що тоді я помилявся. Вся справа в тому, що мені набагато простіше пережити своє горе, ніж чуже. У подальшому було дуже неприємно дізнатися, що у такої великої людини була така жахлива доля...
Пам’ятаєте, що я говорив про разючі, часом обтяжуючі, розходження мрії з реальністю? Тепер ви, напевно, зрозуміли, навіщо мені це треба було. Гоголь представлявся мені людиною, що «йде по життю, сміючись», як кажуть в знаменитій пісні. Ці слова повною мірою висловлюють все те, що я думав про Гоголя тоді...
Прозріння ж прийшло лише недавно. З розмови з бабусею я дізнався біографію і риси зовнішності письменника. Читаючи у той час роман «Мертві душі», я з глибоким жалем розумів і все більше переконувався, що колись був зовсім не правий... У Сорочинському музеї Гоголя зберігаються його маленький портфель, одяг 44-го розміру, який носив письменник, та аж ніяк не красиві портрети Гоголя в профіль... Словом, все там показує нам маленьке негарне тіло справжнього душевного велетня, душа якого розкривається в творах.
Про що могла думати така людина? Я думаю, що тільки про становище в країні, адже це головна ідея «Мертвих душ» та інших творів письменника. Скоріш за все, Гоголь думав про безвладдя, через це він дуже страждав.
Яким я уявляю собі самого Гоголя? Я зрозумів, що тепер це не важливо, важливе тепер лише уявлення про масштаби його душі. Ви пам’ятаєте будинок лихваря з повісті «Портрет»? На один будинок лихваря по ідеї твору припадало ціле місто (відчуваєте масштаб?). А на душу великого – вся країна, вся велика Русь!
Ось це все і представляє для мене Микола Гоголь, його краса всередині, і нехай скептики стверджують, що так говорять некрасиві люди... Для мене Гоголь ніколи не буде забутим, як я його не уявляв
Врунгель решил совершить кругосветное путешествие на парусной яхте с экипажем из двух человек: его самого и его верзилы по имени Лом. Яхта, названная «Победа» , в результате аварии на старте переименовалась в «**беда» , потеряв две первые буквы названия. Отплыв из Ленинграда , Врунгель посещает норвежские фьорды, где выручает белок из горящего леса, а приняв на больной зуб сигнал SOS — тонущий траулер норвежцев. В Англии «Беда» выигрывает парусную регату при реактивного шампанского. Капитан берётся конвоировать по морю косяк селёдки и в себе берет мошенника-француза из Кале по фамилии Фукс. Доведя селёдок до Египта, «Беда» идёт на юг по Красному морю, по дороге из яиц в трюме вылупляются крокодилы. В Сомали экипаж арестовывают итальянские фашисты, но Фуксу удаётся обмануть их, прорастив макароны, и яхта сбегает.
На экваторе Врунгель пытается по традиции провести День Нептуна, но его спутники едва не решают, что он сошел с ума. По Индийскому океану «Беда» доходит до южных полярных вод. Встретив чихающего кашалота, Врунгель оказывает ему мед лопатой аспирина. Но вскоре после этого яхту захватывают «защитники» китов, желающие их уничтожения, под предводительством адмирала Кусаки (символизирующего японских милитаристов) , и высаживают на необитаемый остров. Врунгель сотоварищи обживают остров, ловят пингвинов и даже устраивают баню в вулканических источниках, но, перестаравшись с паром, взрывают остров.
Врунгель и Фукс, потеряв Лома, плывут на досках по Тихому океану. Как сёрферы, они сплавляются на пляж в Гонолулу, где все принимают их за коренных гавайцев. Морякам хватает только на один билет на самолёт, они вынуждены лететь друг на друге, изображая высокого человека. Самолёт терпит крушение в джунглях Амазонии. В Рио герои воссоединяются с Ломом и «Бедой» , с груза сахара её от козней Кусаки и местного губернатора.
В Австралии Врунгель играет в гольф с начальником порта, и неожиданно обнаруживает, что его кэдди — это замаскированный Кусаки, преследующий их команду. Продолжая плавание, «Беда» теряет мачту, а при попытке заменить паруса воздушным змеем в воздух уносит старшего Врунгель и Фукс заменяют мачту пальмой, пророщенной прямо на корабле. Они доходят до Японии, где их давит бронированный крейсер Кусаки, и «Беда» идет ко дну. Вынужденно нанявшись кочегарами на пароход, они вновь встречают там же Лома. Доплыв до Канады, троица покупает упряжку из оленя (оказавшегося коровой) , ездовой лайки (оказавшейся волком) и саней. На этом экипаже, пугая волком корову, моряки преодолевают льды Берингова пролива. В Петропавловске они натыкаются на своих двойников на поддельной «Беде» , которыми оказываются Кусаки и его люди. Разоблачив негодяев, на этой, второй «Беде» Врунгель, Лом и Фукс завершают кругосветное путешествие
ответ:У нашому житті дійсність не завжди сходиться з реальністю. Не завжди нам представляється можливість побачити те, чого ми очікуємо. Важко сказати, чи можливо таке взагалі. По своєму досвіду, хоч він і не великий на сьогоднішній момент, я тільки більш можу запевнити, що які б варіанти не миготіли у вашій уяві ( будь то місцевість, куди ви вирушаєте, людина, з якою ви хочете зустрітися) – все це в більшості випадків виявляється зовсім не таким. Так у мене бувало не раз, але найбільшим потрясінням для мене стала зустріч з Миколою Васильовичем Гоголем. Такої розбіжності мрії з реальністю я, зізнатися, не очікував. Якими мої уявлення були спочатку, як вони стали перетворюватися, і чим закінчилася своєрідна еволюція уявлень про цього, малого зростом, але великого душею письменника?
Сказати, що Гоголь мене здивував – це рівносильно мовчанню. Починалося все з малого і далі за принципом градації. Ще в дитинстві я прочитав «Вечори на хуторі біля Диканьки» , трохи пізніше – «Ревізора». Тоді про цю велику особистість я міг судити лише по портрету, і тоді мені він здався життєрадісним і цілком нормальним в аспекті зовнішності. Повірте, мені щиро шкода, що тоді я помилявся. Вся справа в тому, що мені набагато простіше пережити своє горе, ніж чуже. У подальшому було дуже неприємно дізнатися, що у такої великої людини була така жахлива доля...
Пам’ятаєте, що я говорив про разючі, часом обтяжуючі, розходження мрії з реальністю? Тепер ви, напевно, зрозуміли, навіщо мені це треба було. Гоголь представлявся мені людиною, що «йде по життю, сміючись», як кажуть в знаменитій пісні. Ці слова повною мірою висловлюють все те, що я думав про Гоголя тоді...
Прозріння ж прийшло лише недавно. З розмови з бабусею я дізнався біографію і риси зовнішності письменника. Читаючи у той час роман «Мертві душі», я з глибоким жалем розумів і все більше переконувався, що колись був зовсім не правий... У Сорочинському музеї Гоголя зберігаються його маленький портфель, одяг 44-го розміру, який носив письменник, та аж ніяк не красиві портрети Гоголя в профіль... Словом, все там показує нам маленьке негарне тіло справжнього душевного велетня, душа якого розкривається в творах.
Про що могла думати така людина? Я думаю, що тільки про становище в країні, адже це головна ідея «Мертвих душ» та інших творів письменника. Скоріш за все, Гоголь думав про безвладдя, через це він дуже страждав.
Яким я уявляю собі самого Гоголя? Я зрозумів, що тепер це не важливо, важливе тепер лише уявлення про масштаби його душі. Ви пам’ятаєте будинок лихваря з повісті «Портрет»? На один будинок лихваря по ідеї твору припадало ціле місто (відчуваєте масштаб?). А на душу великого – вся країна, вся велика Русь!
Ось це все і представляє для мене Микола Гоголь, його краса всередині, і нехай скептики стверджують, що так говорять некрасиві люди... Для мене Гоголь ніколи не буде забутим, як я його не уявляв
Объяснение: