ответ: Повествователь показывает не только жизнь власть имущих, но и главного героя рассказа – тульского косого левшу, редкостного мастера. Конечно, жизнь у него не сахар: «выдраны волосья при ученье», сам «в опорочках, одна штанина в сапоге, другая мотается, а озямчик старенький, крючочки не застегаются, порастеряны, а шиворот разорван…»
Но у него имеются черты характера, любимые автором: трудолюбие, любовь к родине, к своим родителям, чувства патриотизма, гордости за свою страну, за свой многочисленный, многострадальный народ. Н. С. Лесков обладал всеми этими качествами, потому ему так близок и понятен главный герой рассказа.
Мій улюблений куточок природи знаходиться просто перед нашим будинком. Це палісадник — невеликий обгороджений садок. Розбив його один з мешканців нашого будинку, Віктор Іванович. Щодня його можна було бачити в цьому палісаднику. Він доглядав за вишневими деревами, які щедро плодоносили, яблунями, абрикосовими деревами. Є в палісаднику і ягідні кущі. Тут ростуть і звичайні дерева: липа і горобина. І немає вільного клаптика землі, не рахуючи стежин. Просто до невеликого фарбованого ослона тягнеться квіткова грядка. Огорожа палісадника нехитра. Вона зроблена із сухих гілок дерев. Згодом Віктор Іванович уздовж всієї огорожі посадив дикий виноград, і невдовзі за живоплотом важко було розгледіти людину. Можливо, через цю огорожу ми не відразу звернули увагу на те, що Віктор Іванович перестав там з'являтися. Від сусідів довідалися, що він занедужав і його відвезли до лікарні.
Одного разу увечері я зайшов у палісадник, присів на ослін. Мені здалося, що от-от скрипне хвіртка і увійде Віктор Іванович. Цей куточок природи відкрився мені з іншого боку. Всюди відчувалася турботлива рука літньої людини. Кожне дерево, у тому числі липа і горобина, акуратно обкопані. Між квітами на грядці жодної травинки. Коли одні квіти закриваються на ніч, інші розпускають свої пелюстки.
ответ: Повествователь показывает не только жизнь власть имущих, но и главного героя рассказа – тульского косого левшу, редкостного мастера. Конечно, жизнь у него не сахар: «выдраны волосья при ученье», сам «в опорочках, одна штанина в сапоге, другая мотается, а озямчик старенький, крючочки не застегаются, порастеряны, а шиворот разорван…»
Но у него имеются черты характера, любимые автором: трудолюбие, любовь к родине, к своим родителям, чувства патриотизма, гордости за свою страну, за свой многочисленный, многострадальный народ. Н. С. Лесков обладал всеми этими качествами, потому ему так близок и понятен главный герой рассказа.
Мій улюблений куточок природи знаходиться просто перед нашим будинком. Це палісадник — невеликий обгороджений садок. Розбив його один з мешканців нашого будинку, Віктор Іванович. Щодня його можна було бачити в цьому палісаднику. Він доглядав за вишневими деревами, які щедро плодоносили, яблунями, абрикосовими деревами. Є в палісаднику і ягідні кущі. Тут ростуть і звичайні дерева: липа і горобина. І немає вільного клаптика землі, не рахуючи стежин. Просто до невеликого фарбованого ослона тягнеться квіткова грядка. Огорожа палісадника нехитра. Вона зроблена із сухих гілок дерев. Згодом Віктор Іванович уздовж всієї огорожі посадив дикий виноград, і невдовзі за живоплотом важко було розгледіти людину. Можливо, через цю огорожу ми не відразу звернули увагу на те, що Віктор Іванович перестав там з'являтися. Від сусідів довідалися, що він занедужав і його відвезли до лікарні.
Одного разу увечері я зайшов у палісадник, присів на ослін. Мені здалося, що от-от скрипне хвіртка і увійде Віктор Іванович. Цей куточок природи відкрився мені з іншого боку. Всюди відчувалася турботлива рука літньої людини. Кожне дерево, у тому числі липа і горобина, акуратно обкопані. Між квітами на грядці жодної травинки. Коли одні квіти закриваються на ніч, інші розпускають свої пелюстки.