В Ламанчі, в одному селі, жив нещодавно один з тих ідальгів, що все майно їх — спис, старовинний щит, «миршава шкапина та швидкий гончак». Три чверті його прибутків йшло на їжу. Решту він витрачав на камзол з легкої тканини, оксамитові штани й такі самі туфлі — це було святкове вбрання. У буденні дні ідальго носив дешевший одяг, мав дома ключницю, а для роботи на дворі та в полі був у того хлопецСлід також зазначити, що цей ідальго все своє дозвілля присвячував читанню рицарських книжок, навіть забув про господарство. Цікавість і захоплення ідальго книжками дійшло до того, що він продав кілька десятин ріллі, щоб придбати рицарських книжок, яких вже дуже багато зібрав у будинку. Серед всіх книжок ні одна не сподобалась йому так, як твори славнозвісного Фелісіана Сільванського. Його проза та плутані вирази здавалися ідальгові перлинами, а найбільш, коли йому траплялося читати любовні листи та виклики до бою. Читаючи ці плутані фрази, бідолаха з’їхав з глузду і перестав спати, шукаючи в них змісту, якого не добрав би й не збагнув би сам Арістотель. Отак через безсоння та постійне читання він сушив собі мозок і збожеволів. Його фантазія виповнилася всім тим, що він вичитав з книжок — чаклунством, змаганнями, бійками, викликами до бою, ранами, любовними листами та різною нісенітницею. З часом він вирішив стати мандрівним рицарем, щоб збільшити свою славу і для користі рідного міста. Заради цього ідальго мусив подорожувати по всьому світу із зброєю та конем, шукати пригод і робити те, що, як він читав, повинні робити всі мандрівні рицарі: карати за різні кривди та потрапляти на різні небезпеки, щоб, перемагаючи їх, укрити своє ім’я вічною славою. Захопившись цими приємними думками, ідальго мерщій почав здійснювати те, чого весь час так жадав. Передусім він почистив панцер, який належав його предкам. Поладив шолом, зробивши з картону забрало та прикріпивши його до шишака. Потім ідальго вирішив випробувати шолом на міцність, вдаривши по ньому кілька разів мечем, і знищив усе, що майстрував цілий тиждень. Знов він почав ладнати шолом, підклавши зсередини кілька залізних смуг. Після цього наш славетний рицар вигадував чотири дні ім’я своєму коневі, бо ж немає рації, щоб кінь такого рицаря, мав якусь невідому назву. Отак обміркувавши, кінець-кінцем, назвав він коня Росінантом, бо це ім’я здавалося йому гучним і змістовним. Потім ідальго вирішив добрати й собі до вподоби ім’я. На ці розмірковування пішов ще тиждень, і, нарешті, він назвав себе дон Кіхотом. А потім до нового імені додав ще назву рідного краю. Отож він і назвав себе дон Кіхотом Ламанчським, що, як здавалося йому, вказувало на походження ідальго та вславляло б батьківщину. Почистивши зброю, зробивши шолом, назвавши коня, він зрозумів, що тепер йому треба тільки знайти даму серця і закохатися в неї, бо мандрівний рицар без кохання однаково, що дерево без листя. Дамою серця дон Кіхот обрав вродливу сільську дівчину Альдон-су Лоренсо, в яку колись був закоханий, але вона ніколи цього не знала й не помічала. їй саме й вирішив ідальго надати титул володарки своїх думок. Альдонсі Лоренсо ідальго теж добрав прізвище, яке б одночасно нагадувало ім’я принцеси чи значної дами. І назвав він її Дульсінеєю Тобоською (бо вона була родом з Тобоса). ь.
В Ламанчі, в одному селі, жив нещодавно один з тих ідальгів, що все майно їх — спис, старовинний щит, «миршава шкапина та швидкий гончак». Три чверті його прибутків йшло на їжу. Решту він витрачав на камзол з легкої тканини, оксамитові штани й такі самі туфлі — це було святкове вбрання. У буденні дні ідальго носив дешевший одяг, мав дома ключницю, а для роботи на дворі та в полі був у того хлопецСлід також зазначити, що цей ідальго все своє дозвілля присвячував читанню рицарських книжок, навіть забув про господарство. Цікавість і захоплення ідальго книжками дійшло до того, що він продав кілька десятин ріллі, щоб придбати рицарських книжок, яких вже дуже багато зібрав у будинку. Серед всіх книжок ні одна не сподобалась йому так, як твори славнозвісного Фелісіана Сільванського. Його проза та плутані вирази здавалися ідальгові перлинами, а найбільш, коли йому траплялося читати любовні листи та виклики до бою. Читаючи ці плутані фрази, бідолаха з’їхав з глузду і перестав спати, шукаючи в них змісту, якого не добрав би й не збагнув би сам Арістотель. Отак через безсоння та постійне читання він сушив собі мозок і збожеволів. Його фантазія виповнилася всім тим, що він вичитав з книжок — чаклунством, змаганнями, бійками, викликами до бою, ранами, любовними листами та різною нісенітницею. З часом він вирішив стати мандрівним рицарем, щоб збільшити свою славу і для користі рідного міста. Заради цього ідальго мусив подорожувати по всьому світу із зброєю та конем, шукати пригод і робити те, що, як він читав, повинні робити всі мандрівні рицарі: карати за різні кривди та потрапляти на різні небезпеки, щоб, перемагаючи їх, укрити своє ім’я вічною славою. Захопившись цими приємними думками, ідальго мерщій почав здійснювати те, чого весь час так жадав. Передусім він почистив панцер, який належав його предкам. Поладив шолом, зробивши з картону забрало та прикріпивши його до шишака. Потім ідальго вирішив випробувати шолом на міцність, вдаривши по ньому кілька разів мечем, і знищив усе, що майстрував цілий тиждень. Знов він почав ладнати шолом, підклавши зсередини кілька залізних смуг. Після цього наш славетний рицар вигадував чотири дні ім’я своєму коневі, бо ж немає рації, щоб кінь такого рицаря, мав якусь невідому назву. Отак обміркувавши, кінець-кінцем, назвав він коня Росінантом, бо це ім’я здавалося йому гучним і змістовним. Потім ідальго вирішив добрати й собі до вподоби ім’я. На ці розмірковування пішов ще тиждень, і, нарешті, він назвав себе дон Кіхотом. А потім до нового імені додав ще назву рідного краю. Отож він і назвав себе дон Кіхотом Ламанчським, що, як здавалося йому, вказувало на походження ідальго та вславляло б батьківщину. Почистивши зброю, зробивши шолом, назвавши коня, він зрозумів, що тепер йому треба тільки знайти даму серця і закохатися в неї, бо мандрівний рицар без кохання однаково, що дерево без листя. Дамою серця дон Кіхот обрав вродливу сільську дівчину Альдон-су Лоренсо, в яку колись був закоханий, але вона ніколи цього не знала й не помічала. їй саме й вирішив ідальго надати титул володарки своїх думок. Альдонсі Лоренсо ідальго теж добрав прізвище, яке б одночасно нагадувало ім’я принцеси чи значної дами. І назвав він її Дульсінеєю Тобоською (бо вона була родом з Тобоса). ь.