Написать сочинение по картинке (расскажи историю этих двух девушек: кем они были раньше, как и почему стали русалками, что они делают теперь) - применяй ОБЯЗАТЕЛЬНО эпитеты и сравнения! Доверься своей фантазии дам 15-
В мифах о Солнце и Луне, как правило, одно из светил представлялось мужчиной, другое — женщиной. При этом Солнце мыслилось как хозяин огня, Луна — владыка воды. По представлениям эскимосов и новозеландских маори, так же как древних греков и кельтов, с Луной связаны морские приливы и отливы. В мифах африканских бушменов, австралийцев, индейцев Америки персонажи, связанные с Луной, обладают властью вызывать или прекращать дождь, и даже катастрофические наводнения. По одному из сюжетов мифологии даяков (о-в Калимантан) смерть гигантской змеи боа («лунного животного») вызвала столь сильный потоп, что лишь одна женщина, которая затем нашла палочку для добывания огня и дала начало современному человечеству.
Роль лунного персонажа, вызывающего дожди и наводнения, в легендах многих народов выполняют также лягушка или жаба, так как их силуэт видят в пятнах на Луне. Соответственно изображения земноводных и пресмыкающихся у ряда племен и народов Америки, Африки, Азии, Австралии посвящены Луне, им приписывается магическая сила воздействия на воду, на плодородие растений и животных, на судьбу людей.
Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
В мифах о Солнце и Луне, как правило, одно из светил представлялось мужчиной, другое — женщиной. При этом Солнце мыслилось как хозяин огня, Луна — владыка воды. По представлениям эскимосов и новозеландских маори, так же как древних греков и кельтов, с Луной связаны морские приливы и отливы. В мифах африканских бушменов, австралийцев, индейцев Америки персонажи, связанные с Луной, обладают властью вызывать или прекращать дождь, и даже катастрофические наводнения. По одному из сюжетов мифологии даяков (о-в Калимантан) смерть гигантской змеи боа («лунного животного») вызвала столь сильный потоп, что лишь одна женщина, которая затем нашла палочку для добывания огня и дала начало современному человечеству.
Роль лунного персонажа, вызывающего дожди и наводнения, в легендах многих народов выполняют также лягушка или жаба, так как их силуэт видят в пятнах на Луне. Соответственно изображения земноводных и пресмыкающихся у ряда племен и народов Америки, Африки, Азии, Австралии посвящены Луне, им приписывается магическая сила воздействия на воду, на плодородие растений и животных, на судьбу людей.
Объяснение:
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.