написать сочинение-рассуждение по стих-ю НА Заболоцкого на тему "Лень-царица или рабыня?" по плану: 1. Лень – враг человека 2. Стихотворение Н.Заболоцкого «Не позволяй душе лениться»( чему учит, о чём рассуждает поэт) 3. Как побороть лень
Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа – це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі.
ГРОТЕСК, ЕГО ФУНКЦИИ И ЗНАЧЕНИЕ В ИЗОБРАЖЕНИИ ГОРОДА ГЛУПОВА И ЕГО ГРАДОНАЧАЛЬНИКОВ
Творчество Салтыкова-Щедрина, демократа, для которого самодержавно-крепостнический строй, царящий в России, был абсолютно неприемлем, имело сатирическую направленность. Писателя возмущало русское общество «рабов и господ» , бес¬чинство помещиков, покорность народа, и во всех своих про¬изведениях он обличал «язвы» общества, жестоко высмеивал его пороки и несовершенства. Так, начиная писать «Историю одного города» , Салтыков-Щедрин поставил перед собой цель обличить уродство, невозможность существования самодержавия с его общественными пороками, законами, нравами, высмеять все его реалии. Таким образом, «История одного города» — произведение сатирическое, доминирующим художественным средством в изображении истории города Глупова, его жителей и градона¬чальников является гротеск, прием соединения фантастичес¬кого и реального, создающий абсурдные ситуации, комические несоответствия. По сути, все события, происходящие в городе, являются гротеском. Жители его, глуповцы, «ведущие свой род от древнего племени головотяпов» , не умевших жить в самоуправлении и решивших найти себе повелителя, необы¬чайно «начальстволюбивы» . «Испытывающие безотчетный страх» , не самостоятельно жить, они «чувствуют себя сиротами» без градоначальников и считают ной строгостью» бесчинства Органчика, имевшего в голове ме¬ханизм и знавшего только два слова — «не потерплю» и «ра¬зорю» . Вполне «обычны» в Глупове такие градоначальники, как Прыщ с фаршированной головой или француз Дю-Марио, «при ближайшем рассмотрении оказавшийся девицей» . Одна¬ко своей кульминации абсурдность достигает при появлении Угрюм-Бурчеева, «прохвоста, задумавшего охватить всю все¬ленную» . Стремясь реализовать свой «систематический бред» , Угрюм-Бурчеев пытается все в природе сравнять, так устроить общество, чтобы все в Глупове жили по придуманному им самим плану, чтобы все устройство города было создано заново по его проекту, что приводит к разрушению Глупова его же жителями, беспрекословно выполняющими приказания «про¬хвоста» , и далее — к смерти Угрюм-Бурчеева и всех глуповцев, следовательно, исчезновению заведенных им порядков, как явления противоестественного, неприемлемого самой приро¬дой.
Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа – це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі.
Творчество Салтыкова-Щедрина, демократа, для которого самодержавно-крепостнический строй, царящий в России, был абсолютно неприемлем, имело сатирическую направленность. Писателя возмущало русское общество «рабов и господ» , бес¬чинство помещиков, покорность народа, и во всех своих про¬изведениях он обличал «язвы» общества, жестоко высмеивал его пороки и несовершенства.
Так, начиная писать «Историю одного города» , Салтыков-Щедрин поставил перед собой цель обличить уродство, невозможность существования самодержавия с его общественными пороками, законами, нравами, высмеять все его реалии.
Таким образом, «История одного города» — произведение сатирическое, доминирующим художественным средством в изображении истории города Глупова, его жителей и градона¬чальников является гротеск, прием соединения фантастичес¬кого и реального, создающий абсурдные ситуации, комические несоответствия. По сути, все события, происходящие в городе, являются гротеском. Жители его, глуповцы, «ведущие свой род от древнего племени головотяпов» , не умевших жить в самоуправлении и решивших найти себе повелителя, необы¬чайно «начальстволюбивы» . «Испытывающие безотчетный страх» , не самостоятельно жить, они «чувствуют себя сиротами» без градоначальников и считают ной строгостью» бесчинства Органчика, имевшего в голове ме¬ханизм и знавшего только два слова — «не потерплю» и «ра¬зорю» . Вполне «обычны» в Глупове такие градоначальники, как Прыщ с фаршированной головой или француз Дю-Марио, «при ближайшем рассмотрении оказавшийся девицей» . Одна¬ко своей кульминации абсурдность достигает при появлении Угрюм-Бурчеева, «прохвоста, задумавшего охватить всю все¬ленную» . Стремясь реализовать свой «систематический бред» , Угрюм-Бурчеев пытается все в природе сравнять, так устроить общество, чтобы все в Глупове жили по придуманному им самим плану, чтобы все устройство города было создано заново по его проекту, что приводит к разрушению Глупова его же жителями, беспрекословно выполняющими приказания «про¬хвоста» , и далее — к смерти Угрюм-Бурчеева и всех глуповцев, следовательно, исчезновению заведенных им порядков, как явления противоестественного, неприемлемого самой приро¬дой.