ответ:Наташа Ростова — один из самых любимых литературных образов Л. Н. Толстого. В ней писатель воплотил свой нравственный идеал женщины.
Наташа — обаятельная девушка, пленяющая всех своей непосредственностью и естественностью. Мир для нее — сплошная гармония, наполненная поэзией и красотой. Поступки Наташи диктуются в большей степени сердцем и чувствами, чем рассудком. На вопрос княжны Марьи, умна ли Наташа, Пьер отвечает, что «она не удостаивает быть умной».
Обязательная для Льва Толстого характеристика — нравственная
В нравственном отношении Наташа, может быть, даже выше княжны Марьи Болконской. Христианская мораль, усвоенная княжной Марьей, обязывает любить всех и прощать всем, но это возможно, что гениально показывает в романе Толстой, лишь на пороге смерти. В жизни христианская мораль, даже при действительно высоких качествах княжны Марьи, оборачивается неизбежным насилием над собой.
Эгоизм Наташи утверждает то счастье, от которого чело век «делается вполне добр и не верит в возможность зла, не счастья и горя». Ее «безрассудная жизненная сила» отрицает и кажущееся великодушие Сони, и холодную расчетливость Бориса Друбецкого, Сперанского, своекорыстие Бергов, и тот самодовольный эгоизм, не желающий знать ничего, кроме наслаждений, воплощенный в действительно преступном и грязном мире Курагиных.
…Красота мир. И мне кажется, что такие искренние, великодушные, самоотверженные создания, как Наташа навсегда останутся нашими любимыми героинями. Я уверен, что и последующие поколения будут изумляться мастерству Толстого, сотворившего столь обаятельный и цельный портрет.
Кожна дитина вірить у казку. Розгорнеш книжку – і перед тобою дивовижні, насичені сонцем світи, де можна мандрувати, не знаючи втоми. І в тих світах із кожним трапиться щось незвичайне, що б змінило життя, повернуло долю до розуму й краси. Письменники, які це розуміють, є наймудрішими людьми. Одним із таких людей був Моріс Метерлінк.
«Синій птах» є взірцем філософської п’єси-казки. Головні герої твору – дівчинка Мітіль і хлопчик Тільтіль – схожі на своїх однолітків. Вони так само люблять розваги й пустощі, чекають на святкові подарунки, радіють життю. Батько цих дітей – бідний лісоруб, і тому Тільтіль і Мітіль найчастіше доводилося задовольнятися мріями про смачні солодощі. І навіть у мріях вони ділилися солодощами одне з одним. Якось напередодні Різдва до дітей завітала Фея. Вона відправила брата й сестру на пошуки Синього птаха, який повинен був до одужати її хворій онучці. Тільтілю Фея подарувала чарівний діамант, який робив навколишній світ казковим і відкривав істинну сутність людей. Звідси починається вже справжня філософська теорія, викладена легко й красиво. Тільтіль і Мітіль побували в чарівних світах: у Країні Спогадів, Царстві Майбутнього, Палаці Ночі, Саду Блаженств. Зустрічі з алегоричними персонажами виглядали як етапи духовного виховання Тільтіль і Мітіль. Діти крок за кроком накопичували досвід, прямуючи по етапах пізнання самих
себе і світу, Тільтільі Мітіль усвідомили те, що не під силу багатьом дорослим: істин дуже багато, але дійсний сенс їхніх пошуків – у духовному зростанні. Дітям також зустрівся один з найважливіших персонажів п’єси. Це бородатий старий з косою та пісковим годинником, який уособлює час. Старий чітко розділяє сьогоднішні й завтрашні події, вирізняє минуле, теперішнє, майбутнє. Поруч із таким конкретним і досить точним рахунком часу в п’єсі має значення й інша міра часу. Нею вимірюється часоплин, який лежить за межами безпосереднього сприйняття подорожуючих світами маленьких героїв твору.
Тільтіль і Мітіль не знайшли Синього птаха. У цьому немаєаж нічого дивного, Синій птах – символ щастя – насправді завжди поруч з людиною, треба лише зуміти його розглядіти. Уже вдома в п’єсі таки з’являється Синій птах, Тільтіль дарує хворій дівчинці-сусідці свою улюблену горличку, яка жила в клітці, Горлиця стає синьою. Ось таким виявився Синій птах, на пошуки якого діти витратили стільки зусиль. Виявляється, щастя завітало не лише до хворої дівчинки.
Сам Тільтіль змінюється, починаючи сприймати світ інакше, Усе здається йому більш красивим, значним, змістовним. Дівчинка-сусідка не втримала в руках Синього птаха: він вирвався і злетів у небо. Духовно змужнілий Тільтіль, звертаючись до кожного із глядачів або читачів, каже: «Якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе нам: він потрібен нам, щоб стати щасливими в майбутньому» .
Дитина значно ближча від дорослого до квітки, звірини. Дитина спроможна в єдину мить осягнути все безмежжя всесвіту, почути голоси зірок, зрозуміти пісню струмка. Ось чому саме дівчинці і хлопчику Моріс Метерлінк доручив розкрити найпотаємніші таємниці будови простору, часу, а згодом і людини. Минуле, сучасність і майбутнє промовляють до нас зі сторінок «Синього птаха» мовою народної казки. Найважливішим, що на мене, у п’єсі є те, що Тільтіль і Мітіль стали першовідкривачами простої і завдяки цій простоті найвищої серед істин: «Мертвих немає» . То ж існують сонце, трава, дерева, люди, які кружляють у безкінечному танку життя.
Метерлінк зробив узагальнюючим рефреном п’єси «Синій птах» саме заперечення смерті як стану, який кладе кінець існуванню живої істоти. Центральний символ твору – Синій птах – є без перебільшення багатоликим і багатозначним. Цей символ якнайширше відкритий для безлічі тлумачень на філософський або літературознавчий кшталт. Власне мені подобається досить просте тлумачення образу Синього птаха: він є символом недосяжності, крізь який проглядає буденність з її розмаїттям. Адже Синій птах має оперення казкового кольору, та його синява хоч і є бездонною, казковою, потойбічною, все ж таки підказана блакиттю неба. Неба, яке однаково красиве для всіх людей, саме того неба, в яке так солодко задивлятися в дитинстві. Пам’ятаймо це, і одного разу кожен з нас побачить зовсім поруч незвичайного птаха, який приносить щастя на своїх синіх крилах.
ответ:Наташа Ростова — один из самых любимых литературных образов Л. Н. Толстого. В ней писатель воплотил свой нравственный идеал женщины.
Наташа — обаятельная девушка, пленяющая всех своей непосредственностью и естественностью. Мир для нее — сплошная гармония, наполненная поэзией и красотой. Поступки Наташи диктуются в большей степени сердцем и чувствами, чем рассудком. На вопрос княжны Марьи, умна ли Наташа, Пьер отвечает, что «она не удостаивает быть умной».
Обязательная для Льва Толстого характеристика — нравственная
В нравственном отношении Наташа, может быть, даже выше княжны Марьи Болконской. Христианская мораль, усвоенная княжной Марьей, обязывает любить всех и прощать всем, но это возможно, что гениально показывает в романе Толстой, лишь на пороге смерти. В жизни христианская мораль, даже при действительно высоких качествах княжны Марьи, оборачивается неизбежным насилием над собой.
Эгоизм Наташи утверждает то счастье, от которого чело век «делается вполне добр и не верит в возможность зла, не счастья и горя». Ее «безрассудная жизненная сила» отрицает и кажущееся великодушие Сони, и холодную расчетливость Бориса Друбецкого, Сперанского, своекорыстие Бергов, и тот самодовольный эгоизм, не желающий знать ничего, кроме наслаждений, воплощенный в действительно преступном и грязном мире Курагиных.
…Красота мир. И мне кажется, что такие искренние, великодушные, самоотверженные создания, как Наташа навсегда останутся нашими любимыми героинями. Я уверен, что и последующие поколения будут изумляться мастерству Толстого, сотворившего столь обаятельный и цельный портрет.
Кожна дитина вірить у казку. Розгорнеш книжку – і перед тобою дивовижні, насичені сонцем світи, де можна мандрувати, не знаючи втоми. І в тих світах із кожним трапиться щось незвичайне, що б змінило життя, повернуло долю до розуму й краси. Письменники, які це розуміють, є наймудрішими людьми. Одним із таких людей був Моріс Метерлінк.
«Синій птах» є взірцем філософської п’єси-казки. Головні герої твору – дівчинка Мітіль і хлопчик Тільтіль – схожі на своїх однолітків. Вони так само люблять розваги й пустощі, чекають на святкові подарунки, радіють життю. Батько цих дітей – бідний лісоруб, і тому Тільтіль і Мітіль найчастіше доводилося задовольнятися мріями про смачні солодощі. І навіть у мріях вони ділилися солодощами одне з одним. Якось напередодні Різдва до дітей завітала Фея. Вона відправила брата й сестру на пошуки Синього птаха, який повинен був до одужати її хворій онучці. Тільтілю Фея подарувала чарівний діамант, який робив навколишній світ казковим і відкривав істинну сутність людей. Звідси починається вже справжня філософська теорія, викладена легко й красиво. Тільтіль і Мітіль побували в чарівних світах: у Країні Спогадів, Царстві Майбутнього, Палаці Ночі, Саду Блаженств. Зустрічі з алегоричними персонажами виглядали як етапи духовного виховання Тільтіль і Мітіль. Діти крок за кроком накопичували досвід, прямуючи по етапах пізнання самих
себе і світу, Тільтільі Мітіль усвідомили те, що не під силу багатьом дорослим: істин дуже багато, але дійсний сенс їхніх пошуків – у духовному зростанні. Дітям також зустрівся один з найважливіших персонажів п’єси. Це бородатий старий з косою та пісковим годинником, який уособлює час. Старий чітко розділяє сьогоднішні й завтрашні події, вирізняє минуле, теперішнє, майбутнє. Поруч із таким конкретним і досить точним рахунком часу в п’єсі має значення й інша міра часу. Нею вимірюється часоплин, який лежить за межами безпосереднього сприйняття подорожуючих світами маленьких героїв твору.
Тільтіль і Мітіль не знайшли Синього птаха. У цьому немаєаж нічого дивного, Синій птах – символ щастя – насправді завжди поруч з людиною, треба лише зуміти його розглядіти. Уже вдома в п’єсі таки з’являється Синій птах, Тільтіль дарує хворій дівчинці-сусідці свою улюблену горличку, яка жила в клітці, Горлиця стає синьою. Ось таким виявився Синій птах, на пошуки якого діти витратили стільки зусиль. Виявляється, щастя завітало не лише до хворої дівчинки.
Сам Тільтіль змінюється, починаючи сприймати світ інакше, Усе здається йому більш красивим, значним, змістовним. Дівчинка-сусідка не втримала в руках Синього птаха: він вирвався і злетів у небо. Духовно змужнілий Тільтіль, звертаючись до кожного із глядачів або читачів, каже: «Якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе нам: він потрібен нам, щоб стати щасливими в майбутньому» .
Дитина значно ближча від дорослого до квітки, звірини. Дитина спроможна в єдину мить осягнути все безмежжя всесвіту, почути голоси зірок, зрозуміти пісню струмка. Ось чому саме дівчинці і хлопчику Моріс Метерлінк доручив розкрити найпотаємніші таємниці будови простору, часу, а згодом і людини. Минуле, сучасність і майбутнє промовляють до нас зі сторінок «Синього птаха» мовою народної казки. Найважливішим, що на мене, у п’єсі є те, що Тільтіль і Мітіль стали першовідкривачами простої і завдяки цій простоті найвищої серед істин: «Мертвих немає» . То ж існують сонце, трава, дерева, люди, які кружляють у безкінечному танку життя.
Метерлінк зробив узагальнюючим рефреном п’єси «Синій птах» саме заперечення смерті як стану, який кладе кінець існуванню живої істоти. Центральний символ твору – Синій птах – є без перебільшення багатоликим і багатозначним. Цей символ якнайширше відкритий для безлічі тлумачень на філософський або літературознавчий кшталт. Власне мені подобається досить просте тлумачення образу Синього птаха: він є символом недосяжності, крізь який проглядає буденність з її розмаїттям. Адже Синій птах має оперення казкового кольору, та його синява хоч і є бездонною, казковою, потойбічною, все ж таки підказана блакиттю неба. Неба, яке однаково красиве для всіх людей, саме того неба, в яке так солодко задивлятися в дитинстві. Пам’ятаймо це, і одного разу кожен з нас побачить зовсім поруч незвичайного птаха, який приносить щастя на своїх синіх крилах.