Шариков є «вдалим експериментом» професора Преображенського і доктора Борменталя. Медики, в результаті хірургічного втручання пересадили серце п’яниці Клима Чугункіна псу, по кличці Шарик. Незабаром пес почав «еволюціонувати» і видозмінюватися. В кінці Поліграф Полиграфович, а саме це ім’я вибрав себе «відроджений», прийняв людську подобу.
Так само Булгаков наділяє «нового» людини поганим характером. Шариков жадібний, хамуватий, заздрісний і не має повагу до оточуючих. Для нього не існує поняття дружби, вдячності, поваги.
Увесь труд з перевиховання Шарикова, для професора пройшли даремно. На будь-яке зауваження, Поліграф відповідав обурено, ображено і зухвало. Він вважав, що якщо вже Преображенський зробив з нього «людини», то і повинен забезпечувати всім до кінця життя.
Частково Шариков прав і професор це прекрасно розумів, тому перший час «нахабі» багато сходило з рук. Однак чим більше «знайомився» з Москвою і її жителями, тим складніше професору ставало залишатися у власній квартирі.
Після знайомства Шарикова з товаришами з домоуправління, професор і зовсім відпустив ситуацію. Він зрозумів, що Поліграф не тільки малоосвічених, але ще і дурний. Дурість ця виявлялася практично в усьому: в невмінні підтримувати світську бесіду, в виборі одягу, в небажанні чого-небудь вчитися.
Однак Шариков виявився дуже хитрим. Він намагався триматися ближче до «влади», тому завів дружбу з начальником жилтоварищества Швондером. Пізніше, саме з подачі нового друга, Поліграф став вимагати у професора видати йому папір, на отримання документів. Стає зрозумілим, що він планував назавжди залишитися жити у Пилипа Пилиповича, так як наступній витівкою виявилася намір привести в чужу квартиру свою наречену.
Цього Преображенський не допустив. Він розкрив справжню «сутність нареченого» і розповів про те, яким насправді чином з’явилися шрами на голові у Шарикова. Автор відкриває ще кілька вад Поліграфа, це брехливість і підлість. «Піддослідний» не тільки обдурив дівчину, але ще і намагався погрожувати їй розправою.
Швондер тим часом все ближче підбирався до квартири Преображенського. Його не полишала думка, що професор займає таку велику площу. Він почав шукати шляхи, які ведуть до «неприступним» дверей, і знайшов вихід в особі Шарикова.
Через невеликий проміжок часу після «невдалого одруження», Шариков заявив професору про покладеної йому частини на нерухомість. Після цієї розмови Поліграф Полиграфович знову потрапляє на операційний стіл до Преображенського і Борменталю.
В образ Шарикова Булгаков не вклав нічого позитивного. Поліграф став якоюсь жертвою, ущемленим, озлобленим і скривдженим на всіх. І це все при тому, що ніхто крім Швондера, не бажав і не робив йому поганого.
Мой любимый писатель-классик — Антон Павлович Чехов. Он писал маленькие рассказы и повести, в которых изображал реальную жизнь. Его произведения смешные и грустные одновременно. В них
нет лишних подробностей, потому что Чехов говорил: «Краткость-сестра таланта». Каждое его слово продумано и отточено, поэтому его рассказы так легко и интересно читать. Рассказ «Толстый и тонкий» тоже короткий, но в нем много смысла. На вокзале встречаются два бывших одноклассника. Один из них — толстый, другой — тонкий. Мы сразу видим, что они по-разному живут: толстый богат, а тонкий — нет. Тонкий сам несет узлы, у него усталый вид. Когда они здороваются, то мы узнаем их имена: Михаил и Порфирий. Порфирий — это тонкий. Он начинает хвастаться своими успехами. Толстый слушает внимательно и задает вопросы — видно, что он рад встрече.
Чехов несколькими штрихами показывает характер персонажей: Михаил улыбается, искренне радуется, а Порфирий даже не смотрит на него, он увлечен собой. Кажется, что это тонкий — большой начальник. На самом деле — нет. Михаил говорит, что он — тайный советник и у него есть ордена. Все сразу же меняется: тонкий угодливо кланяется, называет его «ваше превосходительсгво». Когда толстый просит его себя так не вести, тот только противно хихикает в ответ. Толстый спешит побыстрее закончить разговор. Мне кажется, что Чехов хотел показать, что все — люди и не надо унижаться перед вышестоящими. Еще он хотел показагь, что бюрократическая система убивает все человеческие чувства в людях. Мне было смешно, но описанная ситуация скорее грустная. Ведь встретились два старых приятеля, которые давно не виделись — им бы по-дружески поболтать и порадоваться. А вышло, что оба они обиделись друг на друга.
Шариков є «вдалим експериментом» професора Преображенського і доктора Борменталя. Медики, в результаті хірургічного втручання пересадили серце п’яниці Клима Чугункіна псу, по кличці Шарик. Незабаром пес почав «еволюціонувати» і видозмінюватися. В кінці Поліграф Полиграфович, а саме це ім’я вибрав себе «відроджений», прийняв людську подобу.
Так само Булгаков наділяє «нового» людини поганим характером. Шариков жадібний, хамуватий, заздрісний і не має повагу до оточуючих. Для нього не існує поняття дружби, вдячності, поваги.
Увесь труд з перевиховання Шарикова, для професора пройшли даремно. На будь-яке зауваження, Поліграф відповідав обурено, ображено і зухвало. Він вважав, що якщо вже Преображенський зробив з нього «людини», то і повинен забезпечувати всім до кінця життя.
Частково Шариков прав і професор це прекрасно розумів, тому перший час «нахабі» багато сходило з рук. Однак чим більше «знайомився» з Москвою і її жителями, тим складніше професору ставало залишатися у власній квартирі.
Після знайомства Шарикова з товаришами з домоуправління, професор і зовсім відпустив ситуацію. Він зрозумів, що Поліграф не тільки малоосвічених, але ще і дурний. Дурість ця виявлялася практично в усьому: в невмінні підтримувати світську бесіду, в виборі одягу, в небажанні чого-небудь вчитися.
Однак Шариков виявився дуже хитрим. Він намагався триматися ближче до «влади», тому завів дружбу з начальником жилтоварищества Швондером. Пізніше, саме з подачі нового друга, Поліграф став вимагати у професора видати йому папір, на отримання документів. Стає зрозумілим, що він планував назавжди залишитися жити у Пилипа Пилиповича, так як наступній витівкою виявилася намір привести в чужу квартиру свою наречену.
Цього Преображенський не допустив. Він розкрив справжню «сутність нареченого» і розповів про те, яким насправді чином з’явилися шрами на голові у Шарикова. Автор відкриває ще кілька вад Поліграфа, це брехливість і підлість. «Піддослідний» не тільки обдурив дівчину, але ще і намагався погрожувати їй розправою.
Швондер тим часом все ближче підбирався до квартири Преображенського. Його не полишала думка, що професор займає таку велику площу. Він почав шукати шляхи, які ведуть до «неприступним» дверей, і знайшов вихід в особі Шарикова.
Через невеликий проміжок часу після «невдалого одруження», Шариков заявив професору про покладеної йому частини на нерухомість. Після цієї розмови Поліграф Полиграфович знову потрапляє на операційний стіл до Преображенського і Борменталю.
В образ Шарикова Булгаков не вклав нічого позитивного. Поліграф став якоюсь жертвою, ущемленим, озлобленим і скривдженим на всіх. І це все при тому, що ніхто крім Швондера, не бажав і не робив йому поганого.
Мой любимый писатель-классик — Антон Павлович Чехов. Он писал маленькие рассказы и повести, в которых изображал реальную жизнь. Его произведения смешные и грустные одновременно. В них
нет лишних подробностей, потому что Чехов говорил: «Краткость-сестра таланта». Каждое его слово продумано и отточено, поэтому его рассказы так легко и интересно читать. Рассказ «Толстый и тонкий» тоже короткий, но в нем много смысла. На вокзале встречаются два бывших одноклассника. Один из них — толстый, другой — тонкий. Мы сразу видим, что они по-разному живут: толстый богат, а тонкий — нет. Тонкий сам несет узлы, у него усталый вид. Когда они здороваются, то мы узнаем их имена: Михаил и Порфирий. Порфирий — это тонкий. Он начинает хвастаться своими успехами. Толстый слушает внимательно и задает вопросы — видно, что он рад встрече.
Чехов несколькими штрихами показывает характер персонажей: Михаил улыбается, искренне радуется, а Порфирий даже не смотрит на него, он увлечен собой. Кажется, что это тонкий — большой начальник. На самом деле — нет. Михаил говорит, что он — тайный советник и у него есть ордена. Все сразу же меняется: тонкий угодливо кланяется, называет его «ваше превосходительсгво». Когда толстый просит его себя так не вести, тот только противно хихикает в ответ. Толстый спешит побыстрее закончить разговор. Мне кажется, что Чехов хотел показать, что все — люди и не надо унижаться перед вышестоящими. Еще он хотел показагь, что бюрократическая система убивает все человеческие чувства в людях. Мне было смешно, но описанная ситуация скорее грустная. Ведь встретились два старых приятеля, которые давно не виделись — им бы по-дружески поболтать и порадоваться. А вышло, что оба они обиделись друг на друга.