Азербайджанская Советская Социалистическая Республика вступила в Великую Отечественную войну вместе со всем Советским Союзом 22 июня 1941 года. Германское командование уделяло особое внимание нефтяным залежам Баку и в ходе Битвы за Кавказ ставило задачей взять контроль над Баку и бакинским нефтегазоносным районом.
Согласно азербайджанскому историку Эльдару Исмаилову (азерб.)русск. в период Великой Отечественной войны с 1941 по 1945 год в РККА было призвано около 600 тысяч жителей Азербайджана из которых 40 тысяч добровольцы, погибло не менее половины из них. Согласно энциклопедическому справочнику «Тюркские народы», из Азербайджана на фронт было мобилизовано 640 тысяч человек, из которых более 350 тысяч не вернулись. В республике были сформированы 77-я, 223-я, 271-я, 402-я и 416-я национальные азербайджанские дивизии.
Согласно статистическому исследованию «Россия и СССР в войнах XX века» безвозвратные потери этнических азербайджанцев в войне составили 58,4 тыс. человек, в немецком плену находились 20850 азербайджанце. По словам Эльдара Исмаилова, в плену находилось 50 тысяч только азербайджанцев. Там же находились тысячи русских, армян, представителей других национальностей, мобилизованных в Азербайджане. Значительное число попавших в плен впоследствии не вернулись на Родину.
Свыше ста тысяч выходцев из Азербайджана за отвагу и мужество, проявленные в борьбе против фашистких захватчиков, были награждены орденами и медалями СССР, более стам из них было присвоено звание Героя Советского Союза. 43 этнических азербайджанца были удостоены этого звания, одними из которых были Ази Асланов, Исрафил Мамедов, Гафур Мамедов. В годы войны Азербайджан был главным поставщиком на фронт нефти и нефтепродуктов.
24 травня виповнюється 100 років від дня народження видатного українського живописця Георгія Степановича Меліхова.
Для більшості українців його ім’я невід’ємне від величного полотна “Молодий Т.Г.Шевченко в майстерні К.П. Брюллова”(1947). Твір, завоювавши право бути кращим в українській Шевченкіані, став класикою національного образотворчого мистецтва.
Автор картини належав до тієї генерації митців, шлях якої розпочався в 30-ті роки минулого століття - період, коли тиск влади на мистецтво набував своєї найбільшої гостроти, а протистояння художників цьому тиску - найбільшої драматичності. Теми і жанри, а також формальні рішення в проголошеному в 1934 році єдиному для всієї культури творчому методі соціалістичного реалізму були суворо регламентовані. Відстоюючи власну свободу творчості, митці змушені були йти на певні компроміси.
Однак, мистецтво Г.С. Меліхова стало підтвердженням того, що художник в певній мірі може долати тиск ідеології, залишаючись вірним собі, без фальші і патетики розповідати про події минулого, про свою епоху, зображувати людське життя та своїх сучасників.
Шляхи художника од самого початку вели його до реалістичного мистецтва, принципи якого він сповідував все життя. Першим педагогом Меліхова був колишній вихованець Петербурзької академії художеств, професор Харківського художнього інституту М.С. Федоров, вишкіл якого він з вдячністю згадував через довгі роки. З учителями йому таланило й надалі. В 1935 році Меліхов став студентом Київського художнього інституту, де навчався у таких славетних майстрів і педагогів, як Ф.Г.Кричевський, П.Г. Волокидін, К.Ф. Єлева, М.А.Шаронов, С.О.Григор’єв.
Закінчення інститутського навчання збіглося з початком Другої Світової війни.
Художник пройшов крізь її полум’я солдатом. Його рисунки, в яких закарбовані воєнні будні, зараз, більш ніж через 60 років, видаються безцінними документами епохи.
Дійсність 1950-х років не давала художникові тем, що могли його надихнути на написання великих полотен. Змушений віддавати данину офіційним замовленням, він вдавався до зображення історичних подій і образів, вирішуючи які уникав поверхового пафосу.
Віддаючи пріоритет тематичній картині, Меліхов працював в усіх живописних жанрах. Він збагатив український живопис неперевершеними натюрмортами.
Меліхов не оминув і пейзажний живопис. Особливо його привертали ті мотиви, в яких природа поставала в своїй одвічній красі. Він писав Вінничину, Карпати, Венецію, Вірменію, Крим, його старовину та морське узбережжя, Канів, Полтавщину, Чернігівщину.
В доробку майстра велике місце належало портрету. Над ним він працював впродовж всього життя, створивши цілу галерею образів своїх сучасників.
Творчий доробок Г.С.Меліхова належить до найяскравіших сторінок українського мистецтва середини і другої половини 20 століття.
Наслідуючи художні традиції реалістичного мистецтва попередніх епох,
він невтомно продовжував духовну роботу і творчі пошуки, характерні для мистецтва непідвладного швидкоплинності часу.
Азербайджанская Советская Социалистическая Республика вступила в Великую Отечественную войну вместе со всем Советским Союзом 22 июня 1941 года. Германское командование уделяло особое внимание нефтяным залежам Баку и в ходе Битвы за Кавказ ставило задачей взять контроль над Баку и бакинским нефтегазоносным районом.
Согласно азербайджанскому историку Эльдару Исмаилову (азерб.)русск. в период Великой Отечественной войны с 1941 по 1945 год в РККА было призвано около 600 тысяч жителей Азербайджана из которых 40 тысяч добровольцы, погибло не менее половины из них. Согласно энциклопедическому справочнику «Тюркские народы», из Азербайджана на фронт было мобилизовано 640 тысяч человек, из которых более 350 тысяч не вернулись. В республике были сформированы 77-я, 223-я, 271-я, 402-я и 416-я национальные азербайджанские дивизии.
Согласно статистическому исследованию «Россия и СССР в войнах XX века» безвозвратные потери этнических азербайджанцев в войне составили 58,4 тыс. человек, в немецком плену находились 20850 азербайджанце. По словам Эльдара Исмаилова, в плену находилось 50 тысяч только азербайджанцев. Там же находились тысячи русских, армян, представителей других национальностей, мобилизованных в Азербайджане. Значительное число попавших в плен впоследствии не вернулись на Родину.
Свыше ста тысяч выходцев из Азербайджана за отвагу и мужество, проявленные в борьбе против фашистких захватчиков, были награждены орденами и медалями СССР, более стам из них было присвоено звание Героя Советского Союза. 43 этнических азербайджанца были удостоены этого звания, одними из которых были Ази Асланов, Исрафил Мамедов, Гафур Мамедов. В годы войны Азербайджан был главным поставщиком на фронт нефти и нефтепродуктов.
Объяснение:
24 травня виповнюється 100 років від дня народження видатного українського живописця Георгія Степановича Меліхова.
Для більшості українців його ім’я невід’ємне від величного полотна “Молодий Т.Г.Шевченко в майстерні К.П. Брюллова”(1947). Твір, завоювавши право бути кращим в українській Шевченкіані, став класикою національного образотворчого мистецтва.
Автор картини належав до тієї генерації митців, шлях якої розпочався в 30-ті роки минулого століття - період, коли тиск влади на мистецтво набував своєї найбільшої гостроти, а протистояння художників цьому тиску - найбільшої драматичності. Теми і жанри, а також формальні рішення в проголошеному в 1934 році єдиному для всієї культури творчому методі соціалістичного реалізму були суворо регламентовані. Відстоюючи власну свободу творчості, митці змушені були йти на певні компроміси.
Однак, мистецтво Г.С. Меліхова стало підтвердженням того, що художник в певній мірі може долати тиск ідеології, залишаючись вірним собі, без фальші і патетики розповідати про події минулого, про свою епоху, зображувати людське життя та своїх сучасників.
Шляхи художника од самого початку вели його до реалістичного мистецтва, принципи якого він сповідував все життя. Першим педагогом Меліхова був колишній вихованець Петербурзької академії художеств, професор Харківського художнього інституту М.С. Федоров, вишкіл якого він з вдячністю згадував через довгі роки. З учителями йому таланило й надалі. В 1935 році Меліхов став студентом Київського художнього інституту, де навчався у таких славетних майстрів і педагогів, як Ф.Г.Кричевський, П.Г. Волокидін, К.Ф. Єлева, М.А.Шаронов, С.О.Григор’єв.
Закінчення інститутського навчання збіглося з початком Другої Світової війни.
Художник пройшов крізь її полум’я солдатом. Його рисунки, в яких закарбовані воєнні будні, зараз, більш ніж через 60 років, видаються безцінними документами епохи.
Дійсність 1950-х років не давала художникові тем, що могли його надихнути на написання великих полотен. Змушений віддавати данину офіційним замовленням, він вдавався до зображення історичних подій і образів, вирішуючи які уникав поверхового пафосу.
Віддаючи пріоритет тематичній картині, Меліхов працював в усіх живописних жанрах. Він збагатив український живопис неперевершеними натюрмортами.
Меліхов не оминув і пейзажний живопис. Особливо його привертали ті мотиви, в яких природа поставала в своїй одвічній красі. Він писав Вінничину, Карпати, Венецію, Вірменію, Крим, його старовину та морське узбережжя, Канів, Полтавщину, Чернігівщину.
В доробку майстра велике місце належало портрету. Над ним він працював впродовж всього життя, створивши цілу галерею образів своїх сучасників.
Творчий доробок Г.С.Меліхова належить до найяскравіших сторінок українського мистецтва середини і другої половини 20 століття.
Наслідуючи художні традиції реалістичного мистецтва попередніх епох,
він невтомно продовжував духовну роботу і творчі пошуки, характерні для мистецтва непідвладного швидкоплинності часу.