Антоний Погорельский, чьё настоящее имя Алексей Алексеевич Перовский, появился на свет в 1787 году в имении Разумовском, где всё детство воспитывался в заботливой и образованной семье, где многое почерпнул для будущей жизни. Когда Алексею исполнилось восемнадцать лет, то он поступил на философское направление в Московском университете. Вскоре Антоний Погорельский решает перевести “Бедную Лизу” Николая Карамзина на другие языки и знакомится с самим Карамзиным, которой становится верным товарищем будущего писателя.
Когда наступает 1812 год, то Погорельский добровольно поступает в армию и несколько лет сражается с французскими захватчиками. После войны писатель переезжает в Петербург, где занимается литературной критикой и рецензированием – так, Антоний разбирает незаслуженную недооценённость поэмы Александра Пушкина “Руслан и Людмила”.
Через несколько лет у Антония Погорельского умирает отец и писатель решает переехать в Погорельцы, где пишет известную фантастическую повесть “Лафертовская маковница”. Позже выходят и другие произведения: “Гробовщик”, “Двойник, или Мои вечера в Малороссии”, “Чёрная курица”. К сожалению, ввиду болезни Антоний Погорельский умирает в 1836 году 21 июля.
аси козацтва у творчості Т. Г. Шевченка Часи козаччини - це героїчні сторінки в історії України, славні сторінки подвигів і слави, героїв-лицарів, величі і краси козацької звитяги. Героїчне минуле нашого народу завжди захоплювало Тараса Шевченка, бо він був справжнім сином України. Поет говорить про «старину», як про «диво», що відійшло навіки. Все йде, все минає - і краю немає, Куди воно поділося? Звідки взялося? - Ставить він питання в поемі «Гайдамаки», порівнюючи героїзм козаків із рабською покорою їх нащадків, своїх сучасників. Своїми творами великий Кобзар прагне розбудити вільний козацький дух українців, підняти їх на боротьбу за свободу. Він вірить, що Слава не поляже, Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, чия правда, кривда, і чиї ми діти. («До Основ'яненка») Велич і красу козацької звитяги Шевченко розкриває в поемах «Іван Підкова», «Гамалія», «Тарасова ніч», «Гайдамаки». Герої цих творів борються за свободу проти ворогів свого народу і перемагають. Картину волелюбності і мужності українського козацтва в боротьбі з турецько-татарськими ордами показано в поемі «Гамалія». З піснею вирушають запорожці визволяти своїх побратимів. Шевченко називає козаків «бідолаха», «Орлята», «Соколята», з захопленням малює картину бою, в якому козаки демонструють свою хоробрість, молодецтво, завзяття: Як птахів чорні, В диму козацтво сміливе літає, Ніхто на світі не втече! Полум'я не пече. І. Франко назвав поему «Гамалія» «вигуків козацького геройства, відваги і енергії». Шевченко зображує козаків мужніми, сильними, волелюбними людьми, ? Панували, добували І славу, і волю ... («Іван Підкова») Вони завжди перемагають в поемах Шевченка, бо борються проти гнобителів свого народу. Красу і велич козацької перемоги поет бачить у тому, що вони прагнуть не власного добра, а свободи і щастя свого народу. У поемі «Тарасова ніч» Шевченко зображує повстання козаків проти польської шляхти, яке очолює Тарас Трясило. Славний козак, «сизокрылый», він щиро вболіває за свій народ: Бідна моя Україна, Зломлена ворогами! Оспівуючи перемогу козаків над ворогами, Кобзар одночасно глибоко сумує: Де поділося козацтво, жупани? Куди поділась доля-воля, Гетьмани сиве? («Тарасова ніч») Для Шевченка козацтво завжди ототожнювалося з волею і славою України. У поемі «Гайдамаки» він показує козацько-селянське повстання 1768 року. Ватажки гайдамацького руху Максим Залізняк та Іван Гонта постають перед нами як справжні національні герої, піднесений народом і оспівані ним у піснях. Героєві поеми «Гайдамаки» Яремі Галайді притаманні всі риси справжнього козака: мужність, хоробрість, відданість справі, волелюбність, ненависть до ворогів і вірність у коханні. Саме такими сильними, Відважними і духовно красивими людьми бачив Шевченко борців за справу свого народу. Великий Кобзар пишався героїчним минулим українського народу. Боляче йому було думати, що від слави козаків, величі і краси козацької звитяги ? ... Осталися Могили по полю. («Іван Підкова»), Тому він оспівує героїв-козаків у своїх поемах, бо хоче, щоб вони назавжди залишилися в пам'яті народу і стали прикладом для нащадків. Ми повинні знати свою історію і пишатися нею, бо без минулого у нас немає майбутнього.
Антоний Погорельский, чьё настоящее имя Алексей Алексеевич Перовский, появился на свет в 1787 году в имении Разумовском, где всё детство воспитывался в заботливой и образованной семье, где многое почерпнул для будущей жизни. Когда Алексею исполнилось восемнадцать лет, то он поступил на философское направление в Московском университете. Вскоре Антоний Погорельский решает перевести “Бедную Лизу” Николая Карамзина на другие языки и знакомится с самим Карамзиным, которой становится верным товарищем будущего писателя.
Когда наступает 1812 год, то Погорельский добровольно поступает в армию и несколько лет сражается с французскими захватчиками. После войны писатель переезжает в Петербург, где занимается литературной критикой и рецензированием – так, Антоний разбирает незаслуженную недооценённость поэмы Александра Пушкина “Руслан и Людмила”.
Через несколько лет у Антония Погорельского умирает отец и писатель решает переехать в Погорельцы, где пишет известную фантастическую повесть “Лафертовская маковница”. Позже выходят и другие произведения: “Гробовщик”, “Двойник, или Мои вечера в Малороссии”, “Чёрная курица”. К сожалению, ввиду болезни Антоний Погорельский умирает в 1836 году 21 июля.
Объяснение: можно лучший на новое звание
аси козацтва у творчості Т. Г. Шевченка Часи козаччини - це героїчні сторінки в історії України, славні сторінки подвигів і слави, героїв-лицарів, величі і краси козацької звитяги. Героїчне минуле нашого народу завжди захоплювало Тараса Шевченка, бо він був справжнім сином України. Поет говорить про «старину», як про «диво», що відійшло навіки. Все йде, все минає - і краю немає, Куди воно поділося? Звідки взялося? - Ставить він питання в поемі «Гайдамаки», порівнюючи героїзм козаків із рабською покорою їх нащадків, своїх сучасників. Своїми творами великий Кобзар прагне розбудити вільний козацький дух українців, підняти їх на боротьбу за свободу. Він вірить, що Слава не поляже, Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, чия правда, кривда, і чиї ми діти. («До Основ'яненка») Велич і красу козацької звитяги Шевченко розкриває в поемах «Іван Підкова», «Гамалія», «Тарасова ніч», «Гайдамаки». Герої цих творів борються за свободу проти ворогів свого народу і перемагають. Картину волелюбності і мужності українського козацтва в боротьбі з турецько-татарськими ордами показано в поемі «Гамалія». З піснею вирушають запорожці визволяти своїх побратимів. Шевченко називає козаків «бідолаха», «Орлята», «Соколята», з захопленням малює картину бою, в якому козаки демонструють свою хоробрість, молодецтво, завзяття: Як птахів чорні, В диму козацтво сміливе літає, Ніхто на світі не втече! Полум'я не пече. І. Франко назвав поему «Гамалія» «вигуків козацького геройства, відваги і енергії». Шевченко зображує козаків мужніми, сильними, волелюбними людьми, ? Панували, добували І славу, і волю ... («Іван Підкова») Вони завжди перемагають в поемах Шевченка, бо борються проти гнобителів свого народу. Красу і велич козацької перемоги поет бачить у тому, що вони прагнуть не власного добра, а свободи і щастя свого народу. У поемі «Тарасова ніч» Шевченко зображує повстання козаків проти польської шляхти, яке очолює Тарас Трясило. Славний козак, «сизокрылый», він щиро вболіває за свій народ: Бідна моя Україна, Зломлена ворогами! Оспівуючи перемогу козаків над ворогами, Кобзар одночасно глибоко сумує: Де поділося козацтво, жупани? Куди поділась доля-воля, Гетьмани сиве? («Тарасова ніч») Для Шевченка козацтво завжди ототожнювалося з волею і славою України. У поемі «Гайдамаки» він показує козацько-селянське повстання 1768 року. Ватажки гайдамацького руху Максим Залізняк та Іван Гонта постають перед нами як справжні національні герої, піднесений народом і оспівані ним у піснях. Героєві поеми «Гайдамаки» Яремі Галайді притаманні всі риси справжнього козака: мужність, хоробрість, відданість справі, волелюбність, ненависть до ворогів і вірність у коханні. Саме такими сильними, Відважними і духовно красивими людьми бачив Шевченко борців за справу свого народу. Великий Кобзар пишався героїчним минулим українського народу. Боляче йому було думати, що від слави козаків, величі і краси козацької звитяги ? ... Осталися Могили по полю. («Іван Підкова»), Тому він оспівує героїв-козаків у своїх поемах, бо хоче, щоб вони назавжди залишилися в пам'яті народу і стали прикладом для нащадків. Ми повинні знати свою історію і пишатися нею, бо без минулого у нас немає майбутнього.
Объяснение: