на дне моей жизни, на самом донышке захочется мне посидеть на солнышке, на теплом пенушке. и чтобы листва красовалась палая в наклонных лучах недалекого вечера. и пусть оно так, что морока немалая - твой век целиком, да об этом уж нечего. я думу свою без помехи подслушаю, черту подведу стариковскою палочкой: нет, все-таки нет, ничего, что по случаю я здесь побывал и отметился галочкой. самые высокие рассуждения, самые возвышенные картины в стихах твардовского отмечены скромностью, даже какой-то застенчивостью. неизбежный, казалось бы, пафос, поэтическая торжественность – производные от жанра философской лирики незаметно устраняются легкой шутливостью, мудрой усмешкой человека, не боящегося самоиронии. так, кажущаяся сентиментальность строк, на сыщенных словами с уменьшительно-ласкательными суффиксами: на дне моей жизни, на самом донышке. захочется мне посидеть на солнышке, на теплом пенушке, - устраняется официально – деловитыми, почти протокольными фразеологизмами «подвести черту», «отметиться галочкой». такой стилистический диссонанс придает легкую ироничность всему высказыванию,маскирует прорвавшуюся грусть и одновременно оттянет фольклорную основу начальных строк
Утверджено державу. Україна здолала перехрестя епох, твердо стала на широку дорогу цивілізованого розвитку, планомірно і неухильно переходить до нових форм суспільного життя. Послідовно і мужньо крізь віки йшов до цієї славної події український народ. В ім'я волі і свободи він жертвував усім — шматком важко заробленого хліба, родинним спокоєм і своїм життям. В ім'я незалежності єднався і збройно ставав на захист своєї землі від численних поневолювачів.
Але до цього моменту — моменту утворення держави — Україна йшла дуже важким і довгим шляхом.
І, може, якби не її співці-кобзарі, лірники, поети,— не стала б Вітчизна незалежною, не мала б своєї назви — Україна. Адже за царських часів вона була Малоросією. І перший, хто сказав про неї як про Україну, хто оспівав її, оплакав і омріяв, був Великий Тарас. Він пробудив народ від сну, підняв його на боротьбу за волю, за гідність, за право бути державним народом.
Шевченко, не маючи власної сім'ї, уявляв майбутню Україну як велику сім'ю народів, про що написав у "Заповіті" своїм нащадкам:
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути...
Сьогодні ми згадуємо Шевченка і дякуємо йому за те, що вивів нас до омріяної волі.
Україна, свята Україна — головний образ Шевченкової лірики. Тому поетові
...не однаково...
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Україна у творчості великого Кобзаря — це передусім волелюбний народ, героїчна визвольна боротьба, душевна краса поборників волі.
на дне моей жизни, на самом донышке захочется мне посидеть на солнышке, на теплом пенушке. и чтобы листва красовалась палая в наклонных лучах недалекого вечера. и пусть оно так, что морока немалая - твой век целиком, да об этом уж нечего. я думу свою без помехи подслушаю, черту подведу стариковскою палочкой: нет, все-таки нет, ничего, что по случаю я здесь побывал и отметился галочкой. самые высокие рассуждения, самые возвышенные картины в стихах твардовского отмечены скромностью, даже какой-то застенчивостью. неизбежный, казалось бы, пафос, поэтическая торжественность – производные от жанра философской лирики незаметно устраняются легкой шутливостью, мудрой усмешкой человека, не боящегося самоиронии. так, кажущаяся сентиментальность строк, на сыщенных словами с уменьшительно-ласкательными суффиксами: на дне моей жизни, на самом донышке. захочется мне посидеть на солнышке, на теплом пенушке, - устраняется официально – деловитыми, почти протокольными фразеологизмами «подвести черту», «отметиться галочкой». такой стилистический диссонанс придает легкую ироничность всему высказыванию,маскирует прорвавшуюся грусть и одновременно оттянет фольклорную основу начальных строк
Утверджено державу. Україна здолала перехрестя епох, твердо стала на широку дорогу цивілізованого розвитку, планомірно і неухильно переходить до нових форм суспільного життя. Послідовно і мужньо крізь віки йшов до цієї славної події український народ. В ім'я волі і свободи він жертвував усім — шматком важко заробленого хліба, родинним спокоєм і своїм життям. В ім'я незалежності єднався і збройно ставав на захист своєї землі від численних поневолювачів.
Але до цього моменту — моменту утворення держави — Україна йшла дуже важким і довгим шляхом.
І, може, якби не її співці-кобзарі, лірники, поети,— не стала б Вітчизна незалежною, не мала б своєї назви — Україна. Адже за царських часів вона була Малоросією. І перший, хто сказав про неї як про Україну, хто оспівав її, оплакав і омріяв, був Великий Тарас. Він пробудив народ від сну, підняв його на боротьбу за волю, за гідність, за право бути державним народом.
Шевченко, не маючи власної сім'ї, уявляв майбутню Україну як велику сім'ю народів, про що написав у "Заповіті" своїм нащадкам:
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути...
Сьогодні ми згадуємо Шевченка і дякуємо йому за те, що вивів нас до омріяної волі.
Україна, свята Україна — головний образ Шевченкової лірики. Тому поетові
...не однаково...
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Україна у творчості великого Кобзаря — це передусім волелюбний народ, героїчна визвольна боротьба, душевна краса поборників волі.