Напишите литературный очерк «Искусство - образ жизни». Проанализируйте художественную и мировоззренческую ценность произведения с гуманистической точки зрения.

Тема судьбы, роковой случайности звучит во мно­гих произведениях Пушкина, но наиболее яркое вы­ражение она нашла в цикле повестей, объединенных названием «Повести Белкина». В повести «Станцион­ный смотритель» случайный проезжий вторгается в жизнь Семена Вырина, ломая ее. Случайная обида чуть не стала причиной гибели графа Б. из повести «Выстрел». Непредвиденный случай — метель, поме­шал героям одноименной повести совершить роковую ошибку — заключить брак, неугодный родителям и, как видно, Богу. Трогательна, но и заурядна история любви провинци­альной барышни Марьи Гавриловны и бедного прапор­щика Владимира. «Марья Гавриловна была воспитана на французских романах и следственно была влюблена». Повседневное однообразие и скука провинциальной жизни вкупе с будоражащими молодую кровь сюжетами любовных романов разбудили чувственность романтич­ной девушки. И, согласно законам жанра, выбор ее не мог упасть ни на кого, кроме бедного, но благородного юноши, традиционно не одобряемого родителями. Вся любовная история Марьи Гавриловны и Владимира по­хожа на бесхитростную игру больших детей: герои «...были в переписке, и всякий день видались наедине в сосновой роще или у старой часовни. Там они клялися друг другу в вечной любви, сетовали на судьбу и делали различные предположения». Невольно обращаешь вни­мание на атрибуты, без которых невозможно «истинное» романтическое чувство — роща, старая часовня, клят­вы. Но дело, которое задумали эти большие дети — тай­ное венчание, отнюдь не так безобидно, как их первые попытки познать любовь. Ведь подобный брак обрекал Марью Гавриловну на полунищее существование, да и чувства, навеянные романтикой, не гарантируют проч­ный брак и взаимопонимание. Это понимали родители девушки, но влюбленные были далеки от реальности, это видно и из их патетического представления о том, как родители «...будут тронуты наконец героическим посто­янством и несчастием любовников и скажут им непре­менно: «Дети! придите в наши объятия». И свершилось бы непоправимое, но на то и провидение божье, чтобы предотвращать подобные ошибки. Метель нарушила планы влюбленных, бедный прапорщик заблудился и не попал на собственное бракосочетание. Не зная, что про­изошло без него в церкви, думая, что невеста считает его обманщиком, он уходит на войну, где вскоре и погибает. Для Марьи Гавриловны же этот печальный опыт становится первым этапом на пути взросления. Урок, который преподала ей жизнь, становится наказанием за легкомысленность. То, что никому из женихов «...она ... не подавала и малейшей надежды», окру­жающие принимали за верность прежней любви, не зная о страшной тайне девушки. Но, видимо, учиты­вая безгрешность помыслов молодых влюбленных, судьба смилостивилась над Марьей Гавриловной и все расставила на свои места, устроив ей встречу с челове­ком, богом предназначенным в мужья, и ставшим ее супругом при таких странных обстоятельствах. Мне кажется, что роковая случайность, описанная в повести, повлияла не только на внешний ход собы­тий, но и на характер героев. Ведь, судя по тому, что Бурмин происшествие в церкви считал пусть жесто­кой, но шуткой, он не отличался благонравием, и был, скорее всего, довольно легкомысленным человеком. Так же, как и Марья Гавриловна, легкомысленность которой основывалась на романтических идеалах, по­черпнутых из любовных романов, на жажде высокого чувства без понимания ответственности за свою судь­бу и судьбу других людей. Период неизвестности, вос­принятый обоими как конец дальнейшей личной жизни, сделал их серьезнее, опытнее, заставил пере­осмыслить отношение к жизни. Что, несомненно, за­ставит их бережнее относиться к обретенному сча­стью, ценить и уважать чувства друг друга.

Діку Сенду усього 15 років. Доля була до нього суворою: він був знайдою, ім’я йому дав перехожий, який відніс хлопчика до притулку. Але коли він підріс, містер Уелдон звернув увагу на кмітливого хлопчика й надав йому можливість навчатися й працювати на його судні «Пілігрим». Дік Сенд мріяв стати справжнім капітаном. Але негаразди переслідували юнака. Фізична сила й міцний дух до йому з гідністю вийти з небезпечних ситуацій. Сміливість, рішучість дозволяли йому діяти швидко. Чуйність і відданість спонукали юнака піклуватися про місіс Уелдон і Джека. Відповідальність — головна риса характеру Діка, тож не дивно, що п’ятнадцятирічний капітан хвилювався за долю кожного із пасажирів судна, він не їв і не спав, стоячи за штурвалом упродовж кількох діб. Діка Сенда більшість героїв поважають, сподіваючись на його силу й розум, і лише Негоро й Гарріс вороже ставляться до капітана, бо він стає на заваді їхнім підступним планам. Мені подобається цей герой своєю сміливістю, відповідальністю. Він викликає повагу ще й тому, що в наш час 15-річні хлопці лише вчаться в школі. Вони залежать від батьків, часто несамостійні, не мають змоги проявити свої якості характеру у таких романтичних пригодах та небезпечних подорожах, в яких побував Дік Сенд. Але бути відданим, чуйним, сміливим, рішучим можна й у звичайному житті, треба лише прагнути цього. Цитатна характеристика Діка Сенда «П’ятнадцятирічний капітан» Опис Діка Сенда: Дік Сенд був середній на зріст, міцно збудований, чорнявий, із синіми рішучими очима. Робота моряка підготувала його до життєвої боротьби. Його розумне обличчя дихало енергією. Це було обличчя не тільки хороброї, а й завзятої людини. У п’ятнадцять років хлопець уже міг приймати рішення і доводити до кінця свої задуми. Його вигляд, жвавий і серйозний водночас, привертав до себе увагу… Дуже рухливий, спритний і міцний фізично, Дік Сенд був один із тих обранців долі, про яких можна сказати, що вони народилися з двома правими руками й двома лівими ногами. Хоч би що вони робили — їм усе «з руки»; хоч би з ким вони йшли — вони завжди крокують «у ногу».