Напишите сжатое изложение: Многие современники Ломоносова не могли во всем размахе постичь сущность и цели коренных перемен в жизненном укладе России, происшедших в результате петровских реформ. (2) «Неподражаемый, бессмертный Ломоносов» показал себя одним из немногих в пору действительно глубоких исторических мыслителей. (3) Незадолго до смерти Ломоносов писал: «За то терплю, что стараюсь защитить труды Петра Великого, чтобы выучились россияне, чтобы показали свое достоинство». (4) Россия, только что пережившая бурное время петровских преобразований, менее всего была склонна испытывать чувство «неполноценности» перед Европой. (5) Победы русского оружия, ускоренное развитие промышленности и наук, пробуждение общественной активности самых разных слоев населения, вызванное новым отношением к человеку (оценка личности определялась не столько по происхождению, сколько по заслугам перед обществом), — все это вызывало у русских людей чувство гордости и вселяло уверенность в высоком историческом предназначении молодой России, по праву занявшей свое место в кругу «просвещенных народов» Европы. (6) Учиться у западных соседей, безусловно, было необходимо. (7) Но учиться — полагаясь на «свое разумение», на свои ресурсы, учитывая насущные потребности и внутреннюю логику своего развития. (8) Только такое ученье могло быть плодотворным, ибо и сама Россия несла с собою уникальные ценности в сокровищницу мировой культуры. (9) Не было в середине XVIII века другого поэта, который бы так же страстно, убежденно и талантливо, как Ломоносов, отстаивал в своих стихах эту истину. (10) Наиболее глубокую и впечатляющую поэтическую трактовку ее мы находим в «Разговоре с Анакреоном» (1758—1761), который не обинуясь следует назвать художественно-философским завещанием Ломоносова. (Е. Лебедев).
По-перше, надія, яка абсолютно не хоче рахуватися з досвідом. Перший час герой вірить, що один його не залишив і чекає біля криївки, потім сподівається, що знайде дорогу самостійно, після цього просто йде, спотикаючись, падаючи, впадаючи в забуття і поглинаючи все, що попадеться під руку. Його дії багато в чому інстинктивні, наприклад, під час страшних днів «дощу і снігу» він практично нічого не розуміє, але з першими променями сонця тут же приходить до тями і надія прокидається в ньому знову.
По-друге, правильно розставлені пріоритети. В кінці розповіді герой знаходить кістки свого напарника Білла і серед них – маленький мішечок з золотом. Тобто, його товариш до останнього не хотів розлучатися зі своїм скарбом і вважав за краще загинути з ним в руках. А золото – важка ноша, значить Білл витратив на його перенесення все решта сили. І головний герой оповідання довго і болісно розлучається з видобутком. Спочатку він ховає частину золота в затишному місці, потім ділить залишився скарб навпіл, а після – просто викидає його на дорогу. Він робить правильний вибір, тому залишається живий.
По-третє, незнищенний інстинкт самозбереження. Адже герой доповзає до корабля, постійно переслідуваний вмираючим вовком. У змаганні на волю до життя між твариною і людиною перемагає останній, тому що одна думка, що про те, що він виявиться в шлунку цього жалюгідного і хворого створення, викликає у нього напад нудоти.
Зрештою, не так уже й важливо, чому герой вижив. Головне, що він зумів подолати всі випробування і залишитися нормальною людиною.
У Есенина Пугачев представлен как мечтатель-романтик, поэт в душе. Он любит родину, природу, мечтает о достойной для народа жизни и его мирном труде. Он не верит в разгром своего войска и стремится по Каспию бежать в Азию – «голубую страну» своей мечты. У него необычная поэтическая речь, полная эпитетов, метафор, образных сравнений.