Нарисуйте хозяйку Медной горы стараясь изобразить все её характерные черты о которых вы узнали в произведении хрупкая веточка из представленного ниже отрывке из сказки Медной Горы хозяйка Из сказки: Хрупкая веточка
Сільвер (Довготелесий Джон) – одноногий пірат, колишній квартирмейстер знаменитого піратського капітана Флінта, що задався метою заволодіти картою, а з її до скарбами Флінта, закопаними на безлюдному острові в Карибському морі. Найнявшись в якості суднового кухаря на шхуну “Іспаньола”, куплену друзями оповідача – юного сина шинкаря Джима Хокінса, з тим щоб на ній відправитися на острів скарбів, Сільвер очолює бунт на кораблі. Його спроба присвоїти скарби терпить провал після смертельної сутички на острові піратів з Джимом Хокінсом і його друзями, проте йому вдається втекти з вкраденої частиною багатств в одному з портів на шляху додому. Сільвер – самий, мабуть, барвистий персонаж пригодницького роману Стівенсона, навіть називався спочатку “Судовій кухар”. (Згодом таку назву отримала частина друга книги.) неоромантика, що проповідує життєлюбні здорове світовідчуття юності, Стівенсон ставить своїх героїв у неординарні обставини, що вимагають напруження всіх життєвих сил у вічній сутичці добра і зла
Ця романтична універсальність навіть в якійсь мірі замазують історичний колорит оповідання, віднесених до середини XVIII ст. і багато в чому продовжує традицію “Робінзона Крузо”. Захоплюючий сюжет, який народився з гри, яку якось затіяв письменник зі своїм пасинком, природно, вимагає зовсім іншої літературної техніки, ніж розробка характерів і історичного фону. Проте Сільвер зовсім не одномірна фігура. Спочатку протягом усього першого частини його появі передує нагнітання атмосфери страху навколо його фігури. Потім, після його появи, він змальовується як хитрий, підступна людина, чудово вміє вводити оточуючих в оману щодо свого дійсного обличчя та своїх планів. Він володіє силою переконання, вміє різко змінювати стиль поведінки в залежно від мінливих обставин, тобто, кажучи словами оповідача, цей “моторний вбивця” “розумний, точний і спритний”.
Повествование ведется от лица мужчины, живущего с женой и детьми в доме на два хозяина. Соседями супругов являются Нюшка (Анна Павловна) и ее отец – восьмидесятилетний дядя Павел. Нюшка была женщиной лет сорока пяти, с заурядной внешностью и недружелюбным видом, но с остатками былой миловидности. Её муж был убит на войне, что наложило печать на ее непростой характер.
Нюшка и дядя Павел живут в постоянных раздорах и ссорах, началом которых является то, что Нюшка, работая на ферме, зарабатывала гораздо больше пенсии отца. Ей было невыгодно содержать старика и дошло до того, что она запретила дяде Павлу есть с её стола и тому пришлось питаться, в основном, сухомяткой.
Дядя Павел ненавидел свою дочь, о чем прямо говорил семье рассказчика. Он говорил, что она не даст им нормально жить. Эти слова со временем начинали сбываться.
Однажды, главные герои заметили, как Нюшка систематически выливает прямо на лужайку рядом с домом, хотя до этого на ней было очень хорошо отдыхать. Возмущенные, они пошли поговорить с виновницей, но получили весьма неожиданное предложение пойти в известном направлении. Этим дело не кончилось, и уже на следующий день по деревне распространились фантазии Нюшки о том, что соседи, якобы, хотят выжить ее из дома, пускают к ней ядовитых пауков и т.д.
Однажды, жена рассказчика проводила во дворе дезинфекцию и так совпало, что в этот же день у Нюшки околел петух. Нюшка решила, что события взаимосвязаны и это начало войны. Вскоре она убивает соседского котенка. Рассерженная хозяйка котенка требует, чтобы муж убил пса Нюшки, её любимца, по кличке Рубикон. Но тот отказывается и уговаривает супругу ответить добром на зло-он предлагает отнести Нюшке подарок-дрожжи. Жена нехотя соглашается и уходит. Возвратилась она возбужденная и счастливая, оказалось, что в доме Нюшки все совсем не так, как все ожидали: «Нюшка будто бы заплакала и бросилась обнимать. Тогда и жена заплакала, и они обе плакали на плече друг у дружки. Что-то одновременно говорили. Но что именно, передать в подробности жена не могла, потому что она сама больше говорила, чем слушала.» С тех пор между соседями был мир.
Рассказ, учит тому, что нужно разрешать конфликты мирным путем и не платить за зло злом.
Сільвер (Довготелесий Джон) – одноногий пірат, колишній квартирмейстер знаменитого піратського капітана Флінта, що задався метою заволодіти картою, а з її до скарбами Флінта, закопаними на безлюдному острові в Карибському морі. Найнявшись в якості суднового кухаря на шхуну “Іспаньола”, куплену друзями оповідача – юного сина шинкаря Джима Хокінса, з тим щоб на ній відправитися на острів скарбів, Сільвер очолює бунт на кораблі. Його спроба присвоїти скарби терпить провал після смертельної сутички на острові піратів з Джимом Хокінсом і його друзями, проте йому вдається втекти з вкраденої частиною багатств в одному з портів на шляху додому. Сільвер – самий, мабуть, барвистий персонаж пригодницького роману Стівенсона, навіть називався спочатку “Судовій кухар”. (Згодом таку назву отримала частина друга книги.) неоромантика, що проповідує життєлюбні здорове світовідчуття юності, Стівенсон ставить своїх героїв у неординарні обставини, що вимагають напруження всіх життєвих сил у вічній сутичці добра і зла
Ця романтична універсальність навіть в якійсь мірі замазують історичний колорит оповідання, віднесених до середини XVIII ст. і багато в чому продовжує традицію “Робінзона Крузо”. Захоплюючий сюжет, який народився з гри, яку якось затіяв письменник зі своїм пасинком, природно, вимагає зовсім іншої літературної техніки, ніж розробка характерів і історичного фону. Проте Сільвер зовсім не одномірна фігура. Спочатку протягом усього першого частини його появі передує нагнітання атмосфери страху навколо його фігури. Потім, після його появи, він змальовується як хитрий, підступна людина, чудово вміє вводити оточуючих в оману щодо свого дійсного обличчя та своїх планів. Він володіє силою переконання, вміє різко змінювати стиль поведінки в залежно від мінливих обставин, тобто, кажучи словами оповідача, цей “моторний вбивця” “розумний, точний і спритний”.
Краткое содержание Солоухин Под одной крышей
Повествование ведется от лица мужчины, живущего с женой и детьми в доме на два хозяина. Соседями супругов являются Нюшка (Анна Павловна) и ее отец – восьмидесятилетний дядя Павел. Нюшка была женщиной лет сорока пяти, с заурядной внешностью и недружелюбным видом, но с остатками былой миловидности. Её муж был убит на войне, что наложило печать на ее непростой характер.
Нюшка и дядя Павел живут в постоянных раздорах и ссорах, началом которых является то, что Нюшка, работая на ферме, зарабатывала гораздо больше пенсии отца. Ей было невыгодно содержать старика и дошло до того, что она запретила дяде Павлу есть с её стола и тому пришлось питаться, в основном, сухомяткой.
Дядя Павел ненавидел свою дочь, о чем прямо говорил семье рассказчика. Он говорил, что она не даст им нормально жить. Эти слова со временем начинали сбываться.
Однажды, главные герои заметили, как Нюшка систематически выливает прямо на лужайку рядом с домом, хотя до этого на ней было очень хорошо отдыхать. Возмущенные, они пошли поговорить с виновницей, но получили весьма неожиданное предложение пойти в известном направлении. Этим дело не кончилось, и уже на следующий день по деревне распространились фантазии Нюшки о том, что соседи, якобы, хотят выжить ее из дома, пускают к ней ядовитых пауков и т.д.
Однажды, жена рассказчика проводила во дворе дезинфекцию и так совпало, что в этот же день у Нюшки околел петух. Нюшка решила, что события взаимосвязаны и это начало войны. Вскоре она убивает соседского котенка. Рассерженная хозяйка котенка требует, чтобы муж убил пса Нюшки, её любимца, по кличке Рубикон. Но тот отказывается и уговаривает супругу ответить добром на зло-он предлагает отнести Нюшке подарок-дрожжи. Жена нехотя соглашается и уходит. Возвратилась она возбужденная и счастливая, оказалось, что в доме Нюшки все совсем не так, как все ожидали: «Нюшка будто бы заплакала и бросилась обнимать. Тогда и жена заплакала, и они обе плакали на плече друг у дружки. Что-то одновременно говорили. Но что именно, передать в подробности жена не могла, потому что она сама больше говорила, чем слушала.» С тех пор между соседями был мир.
Рассказ, учит тому, что нужно разрешать конфликты мирным путем и не платить за зло злом.