Авторка знайомить нас з двома сусідськими хлопцями, які ворогують з дитинства. кактус (сашко смик) і клим джура були однакові на зріст, але з часом кактус став вище й накачав м’язи, як у шварценеґґера! тепер кактус часто підстерігав клима і давав тому стусанів. тому клим старався оминати кактуса, а побачивши його просто тікав, як звичайний боягуз. а кактус сміявся з переляканого хлопця і називав клима поганським паганіні ще відтоді, як уперше побачив сусіда зі скрипкою. одного разу тікаючи від кактуса з климом сталося незрозуміле… люк, на який він наступив, раптом почав м’яко вгинатися і він полетів у чорну прірву. розділ 2. я стаю піддослідним кроликом навколо була темрява, клим просувався вперед, і зовсім не боявся.світло спалахнуло зненацька і засліпило клима, він побачив, що стоїть посеред абсолютно порожньої зали. стіни були глухі, без жодного вікна, а підлога під ногами злегка вібрувала. зі стіни, немов на пружині, вискочила таця, на якій лежало кілька бутербродів і стояла склянка томатного соку.це була улюблена їжа клима. голос повідомив, що його вітають у секретній лабораторії ттб (таємне товариство боягузів).на великому екрані клим побачив себе, коли тікав від кактуса… йому було соромно, він мало не плакав з сорому. клима цікавило все — як він тут опинився? хто за ним спостерігав? до нього звернувся жіночий голос, климу запропонували взяти участь у таємному експерименті. але він не міг про це нікому розповідати. клим схрестивши пальці пообіцяв тримати таємницю. він зрозумів, що на ньому будуть випробовувати засіб від страху і погодився. розділ 3. знайомство з жуком та зайцем клим опинився серед незнайомої вулиці…люди озиралися на нього.вигляд у нього і справді був досить дурнуватий: волосся скуйовджене, сорочка розхристана, джинси в якихось іржавих плямах.він пішов вулицею, щоб знайти дорогу додому. клим не міг повірити у те, що з ним трапилося, йому здавалося, що це чийсь жарт, чи серія “прихованої камери”.клим відчув, що невидима сила підштовхує його у певному напрямку і опинився біля старого будинку з іржавою залізною брамою, на якій висів великий старовинний замок. пройшовши у двір, він почув як ворота за його спиною зачинилися. він почув знайомий жіночий голос з ттб, жінка сказала, що експеримент починається. молода білява жінка здавалася йому знайомою, але чому не міг зрозуміти.його відправили на перше тренування. двоє хлопців, приблизно також віку як і клим, гамселили один одного руками і ногами, вигукуючи тоді ще незрозумілі мені слова: він злякано дивився на божевільних хлопців, з якими він мав готуватися до вечірньої операції.
В последний год жизни Фет пишет:«Если бы желающие во что бы то ни стало осудить нас как поэта сказали, что наши стихотворения гроша не стоят, потому что в них одна неправда, ибо мы не ни взлететь ракетой на воздух, ни уносить кого-либо на ковре-самолете* и т. д., то против такой истины мы не нашли бы ни малейшего возражения, но привели бы в свое оправдание нечто совершенно другое. Для передачи своих мыслей разум человеческий довольствуется разговорною и быстрою речью, причем всякое пение является уже излишним украшением, овладевающим под конец делом взаимного общения до того, что, упраздняя первобытный центр тяжести, состоявший в передаче мысли, создает новый центр для передачи чувств. Эта волшебная, но настоятельная замена одного другим происходит непрестанно в жизни не только человека, но даже певчих птиц... Реальность песни заключается не в истине высказываемых мыслей, а в истине выражаемого чувства. Если песня бьет по сердечной струне слушателя, то она истинна и права. В противном случае она ненужная парадная форма будничной мысли».**
