Сковорода був видатним філософом-гуманістом. Його творчість починаючи з циклу "Сад божественних пісень", пройнята ідеєю людської рівності; критикою паразитизму експлуататорських класів, любов'ю до "людей праці", полум'яним патріотизмом.
Високі моральні якості людини виявляються у добрих вчинках. А добрі вчинки - в мудрості, бо й сама мудрість є джерелом усіх доброчесностей.
Тому збірка "Сад божественних пісень" є своєрідним ліричним щоденником, в якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора. Мислитель добре розумів убогість і станову обмеженість панівної феодальної моралі, бачив, що істини феодалізму є бар'єром на шляху розвитку людини, її природних здібностей і талантів.
Г. Сковорода дійшов висновку, що щастя треба шукати в нас самих. Усякий мусить пізнати свою натуру, свої нахили. І щастя можна придбати, будуючи життя на вічному, а не на тлінному.
Український мислитель у збірці багато уваги зосередив на думці, що людина повинна бути вільною, щоб реалізувати свої можливості. Свобода - це вищий дар і благо людини, вони притаманні їй самій за самою природою речей, але через злу волю відняті в неї гнобителями та експлуататорами.
Сам Сковорода свободу називав "головною мірою" у своєму житті; вважав це основною метою, до якої повинні прагнути трудящі люди. Бо кожен мусить бути гідним свого справжнього призначення - творити своє власне і загальне щастя.
Калашников был защитником своей жены и семьи. Он вызвал на честный бой обидчика своей жены- Опричника царя Ивана Грозного и победил его. Царю о нанесенной его семье Опричником обиде, Калашников ничего не сказал, опасаясь что слухи о позоре жены, не дадут его семье спокойно жить. Он умер за честь своей семьи, жены. Иван Грозный здесь дан в естественном развитии действия. Он и суров, и грозен, и жесток, и радостен, величественен, весел, спокоен, доверчив и подозрителен, справедлив, а в том как вершит справедливость- снова жесток. Иван Грозный в изображении Лермонтова- сложная и противоречивая, исторически объясненная в своей сложности натура.
Високі моральні якості людини виявляються у добрих вчинках. А добрі вчинки - в мудрості, бо й сама мудрість є джерелом усіх доброчесностей.
Тому збірка "Сад божественних пісень" є своєрідним ліричним щоденником, в якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора. Мислитель добре розумів убогість і станову обмеженість панівної феодальної моралі, бачив, що істини феодалізму є бар'єром на шляху розвитку людини, її природних здібностей і талантів.
Г. Сковорода дійшов висновку, що щастя треба шукати в нас самих. Усякий мусить пізнати свою натуру, свої нахили. І щастя можна придбати, будуючи життя на вічному, а не на тлінному.
Український мислитель у збірці багато уваги зосередив на думці, що людина повинна бути вільною, щоб реалізувати свої можливості. Свобода - це вищий дар і благо людини, вони притаманні їй самій за самою природою речей, але через злу волю відняті в неї гнобителями та експлуататорами.
Сам Сковорода свободу називав "головною мірою" у своєму житті; вважав це основною метою, до якої повинні прагнути трудящі люди. Бо кожен мусить бути гідним свого справжнього призначення - творити своє власне і загальне щастя.