Найти средства выразительности в стихотворении "Покорно мне воображенье.." Анны Ахматовой. (эпитеты, олицетворения, любые)
Покорно мне воображенье
В изображенье серых глаз.
В моем тверском уединенье
Я горько вспоминаю вас.

Прекрасных рук счастливый пленник
На левом берегу Невы,
Мой знаменитый современник,
Случилось, как хотели вы,

Вы, приказавший мне: довольно,
Поди, убей свою любовь!
И вот я таю, я безвольна,
Но все сильней скучает кровь.

И если я умру, то кто же
Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими
Еще не сказанным словам?

Відповідь:

Головне в житті - бути людиною

Відомого американського письменника Д. Лондона завжди приваблювали люди мужні, рішучі, сміливі, сильні духом. На своєму життєвому шляху зустрічав він таких чоловіків і серед моряків, і серед золотошукачів. Правда, збентежений письменник бачив, що люди, засліплені жагою збагачення, прибувши на Аляску, поступово втрачають кращі людські якості, забувають про обов’язки дружби та взаємодо Тому й створив Д. Лондон оповідання «Жага до життя», де показав людину, яка зрозуміла, що золото -не головне в житті.

Автор не дає імені герою, бо на його місці міг опинитися будь-хто, а називає персонаж просто Людина. І це символічно, тому що цей чоловік у всіх випробуваннях поводиться по-людськи на відміну від іншого, чиї очі засліплені блиском золота. Цьому герою письменник дає ім’я Біл.

Автор протиставляє двох чоловіків, щоб читач міг краще зрозуміти, хто обрав правильний шлях. Біл зраджує товариша, залишаючи його без підтримки (той кульгає, підвернув ногу), не може кинути золото, тому що жадібність переважила всі інші почуття, навіть інстинкт самозбереження. Інший герой, Людина, йде по слідах Біла і «читає» все, що відбувалося з товаришем. На гірких уроках Людина вчиться: бачить, що Біл не кинув золота, тому й загинув. Біл був жадібний, але кому тепер потрібне його золото? Білу? Ні, мертвим уже нічого не треба. Тож яка користь мати золото і вмерти?! Краще вже вижити, хай і кинувши важкий мішок з металом.

І ось Людина залишає золото, розуміючи, що воно - зайвий тягар у дорозі. Відчуваючи страшенний голод, залишає кістки Біла, по-людськи ставлячись до загиблого, зібравши останні сили, бореться із хворим вовком і перемагає. Перемагає і крижаний холод Аляски. Не дає золотим блиском занапастити душу. Перемагає, бо у всіх випробуваннях герой залишався Людиною.



Пояснення:

Рассказ поразил всех необычайным мастерством исполнения. Особенное восхищение вызывала кульминационная часть рассказа. Так, Ал. П. Чехов писал брату: "...вспоминаются слова твоего рассказа, где Иона говорит кобыле: "Был у тебя, скажем, жеребеночек и помер, и ты ему, скажем, - мать.. . Ведь жалко?.. " Я, конечно, перевираю, но в этом месте твоего рассказа ты - бессмертен" ("Письма А. П. Чехову ею брата Александра Чехова". М. , 1939, с. 258). Современная Чехову писательница Л. А. Авилова позднее вспоминала свое впечатление от рассказа: "Как я плакала над Ионой, который делился своим горем с своей клячей, потому что никто больше не хотел слушать его. А у него умер сын. Только один сын у него был и - умер. И никому это не было интересно. Почему же теперь, когда Чехов это написал, всем стало интересно, и все читали, и многие плакали? "