Вільфрел Айвенго — головний герой твору. Йому 25 років. 1. Походження героя. (Айвенго належав до шанованого старовинного роду саксів. Його батько — Седрік Сакс — представник тієї частини знаті, яка не бажає коритися норманам і мріє про відродження своєї незалежності.) 2. Володіння зброєю, хоробрість, спритність — риси справжнього лицаря (Незважаючи на те, що Айвенго дуже молодий, ніхто з лицарів не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. На турнірі під Ашбою він, коли лицарі-норманн майже стали переможцями, з’являється із девізом “Позбавлений спадку” і перемагає в смертельному бою найсильнішого з норманів — гордовитого храмовника Бріана де Буагільбера.). 3. Вірність королю Річарду. (Повернувшись після хрестового походу, він вірно служить королю Річарду, який у цей час повернувся до Англії, захищає честь короля і його хоробрих воїнів.) 4. Чесність і шляхетність. (Айвенго попереджає про небезпеку Ісаака, з яким хотів розправитися храмовник, допомагає вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Для Айвенго не має значення та обставина, що Ісаак — єврей, хоча, за тогочасними переконаннями, християнину не личило піклуватися про життя «нащадка зневаженого народу».) 5. Здатність на сильне кохання. (Айвенго усім серцем покохав вихованку Седріка — леді Ровену. Його почуття не остудило навіть те, що його батько, маючи намір одружити Ровену з Ательстаном Коїгтисбурзьким, позбавив Айвенго спадщини й вигнав із дому. Перемігши на турнірі під Ашбою, лицар Позбавлений Спадку обирає королевою турніру леді Ровену. Зрештою сила кохання перемагає: старий Седрік дарував синові прощення, і згодом Айвенго з коханою Ровеною одружуються) 6. Готовність до людям у біді. (Ребекку, дочку Ісаака, несправедливо звинуватили в чаклунстві і, за законами того часу, мали спалити на вогнищі. Шляхетний Айвенго, пам’ятаючи, як дівчина доглядала за ним, коли він був тяжко поранений, поспішає на турнір захистити її честь і мечем довести її невинність.) В образі Айвенго втілено найкращі лицарські чесноти. Автор створив портрет ідеального лицаря, врода якого поєднується з розумом і шляхетністю, а відвага — з умінням битися. Він доблесний, некористолюбний, вірний своїй коханій і своєму королю.
Дослідники творчості Шекспіра стверджують, що в історії мистецтва немає іншого прикладу такої стійкої і тривалої популярності п’єси, ніж популярність шекспірівського «Гамлета». Майже триста років ця трагедія ставиться на сценах театрів усього світу. І кожне покоління, люди різних національностей шукають у ній відповіді на питання, що їх турбують. Секрет такого постійного інтересу до трагедії — у філософській глибині і гуманістичній насназі цього твору, в майстерності Шекспіра-драматурга, який втілив загальнолюдські проблеми в художні образи.
Образ Гамлета — центральний у трагедії Шекспіра. Вже на початку п’єси визначається головна мета цього героя — помста за вбивство батька. Відповідно середньовічним уявленням — це його обов’язок, але Гамлет — людина нового часу, він гуманіст, і жорстока помста суперечить його натурі. Щоб прийняти рішення, йому треба добре зважити, чи змінить що-небудь у світі смерть Клавдія. Навколо себе він бачить лише зраду і підступність (мати зрадила батька і вийшла заміж за його вбивцю,
Ads by optAd360 Гамлета зраджують найвірніші друзі й допомагають убивці). Він розчаровується навіть у своєму коханні й залишається самотнім.
Його роздуми про призначення людини набувають трагічного забарвлення (сцена на цвинтарі). Зло, вважає він, має чи не космічний характер, і людина — дуже слабка істота, щоб протидіяти йому. Події трагедії ніби підтверджують ці міркування героя: безвинно гине Офелія, а зло залишається непокараним. Гамлет не може змиритися з цим, але й не знаходить у собі сил протидіяти. Якщо він стане вбивцею, то перейде на сторону зла і тим посилить його.
Шекспір дає Гамлету кілька можливостей вбити Клавдія: Гамлет бачить, як король на самоті молиться, і йому випадає слушна нагода. Та герой не робить рішучого кроку. В молитві Клавдій спокутує свої гріхи, смерть у таку хвилину сприймалась сучасниками Шекспіра як пробачення гріхів, а душа людини, вважалося, відлітала в рай. Убити в таку мить Клавдія означало простити йому заподіяне зло. Саме цього Гамлет і не може зробити. На наших очах герой переживає складну боротьбу між почуттям обов’язку і власними переконаннями, ця боротьба приводить до сумного висновку: весь світ — тюрма, де немає місця людським чеснотам, де кожна людина приречена на самотність.
Ads by optAd360 Монологи Гамлета розкривають внутрішню боротьбу, яку веде з собою герой. Він постійно дорікає собі у бездіяльності, намагається зрозуміти, чи спроможний він взагалі на будь-яку дію. Він навіть думає про самогубство, але й тут роздуми про те, чи не чекають на нього такі ж проблеми в потойбічному світі, зупиняють його («Бути чи не бути?»). Обов’язок наказує йому «бути» і діяти. Шекспір показує послідовний розвиток характеру Гамлета. У фіналі трагедії вбивцю короля покарано, але сталося це внаслідок збігу обставин, а не з волі героя.
Гамлет не випадково удає божевільного: зрозуміти те, що зрозумів Гамлет, і не збожеволіти може лише дуже сильна людина.
Сила цього образу не в тому, які дії він робить, а в тому, що він відчуває і примушує переживати читачів. Чому людина не може досягти щастя і гармонії, в чому сенс людського життя, чи можна побороти зло — ось лише основні філософські проблеми, що порушує Шекспір у своїй трагедії. Він не дає на них остаточної відповіді, напевне, це і неможливо. Але його віра в людину, в її можливості творити добро, протистояти злу — шлях до відповіді на них.
1. Походження героя. (Айвенго належав до шанованого старовинного роду саксів. Його батько — Седрік Сакс — представник тієї частини знаті, яка не бажає коритися норманам і мріє про відродження своєї незалежності.)
2. Володіння зброєю, хоробрість, спритність — риси справжнього лицаря (Незважаючи на те, що Айвенго дуже молодий, ніхто з лицарів не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. На турнірі під Ашбою він, коли лицарі-норманн майже стали переможцями, з’являється із девізом “Позбавлений спадку” і перемагає в смертельному бою найсильнішого з норманів — гордовитого храмовника Бріана де Буагільбера.).
3. Вірність королю Річарду. (Повернувшись після хрестового походу, він вірно служить королю Річарду, який у цей час повернувся до Англії, захищає честь короля і його хоробрих воїнів.)
4. Чесність і шляхетність. (Айвенго попереджає про небезпеку Ісаака, з яким хотів розправитися храмовник, допомагає вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Для Айвенго не має значення та обставина, що Ісаак — єврей, хоча, за тогочасними переконаннями, християнину не личило піклуватися про життя «нащадка зневаженого народу».)
5. Здатність на сильне кохання. (Айвенго усім серцем покохав вихованку Седріка — леді Ровену. Його почуття не остудило навіть те, що його батько, маючи намір одружити Ровену з Ательстаном Коїгтисбурзьким, позбавив Айвенго спадщини й вигнав із дому. Перемігши на турнірі під Ашбою, лицар Позбавлений Спадку обирає королевою турніру леді Ровену. Зрештою сила кохання перемагає: старий Седрік дарував синові прощення, і згодом Айвенго з коханою Ровеною одружуються)
6. Готовність до людям у біді. (Ребекку, дочку Ісаака, несправедливо звинуватили в чаклунстві і, за законами того часу, мали спалити на вогнищі. Шляхетний Айвенго, пам’ятаючи, як дівчина доглядала за ним, коли він був тяжко поранений, поспішає на турнір захистити її честь і мечем довести її невинність.) В образі Айвенго втілено найкращі лицарські чесноти. Автор створив портрет ідеального лицаря, врода якого поєднується з розумом і шляхетністю, а відвага — з умінням битися. Він доблесний, некористолюбний, вірний своїй коханій і своєму королю.
Образ Гамлета — центральний у трагедії Шекспіра. Вже на початку п’єси визначається головна мета цього героя — помста за вбивство батька. Відповідно середньовічним уявленням — це його обов’язок, але Гамлет — людина нового часу, він гуманіст, і жорстока помста суперечить його натурі. Щоб прийняти рішення, йому треба добре зважити, чи змінить що-небудь у світі смерть Клавдія. Навколо себе він бачить лише зраду і підступність (мати зрадила батька і вийшла заміж за його вбивцю,
Ads by optAd360
Гамлета зраджують найвірніші друзі й допомагають убивці). Він розчаровується навіть у своєму коханні й залишається самотнім.
Його роздуми про призначення людини набувають трагічного забарвлення (сцена на цвинтарі). Зло, вважає він, має чи не космічний характер, і людина — дуже слабка істота, щоб протидіяти йому. Події трагедії ніби підтверджують ці міркування героя: безвинно гине Офелія, а зло залишається непокараним. Гамлет не може змиритися з цим, але й не знаходить у собі сил протидіяти. Якщо він стане вбивцею, то перейде на сторону зла і тим посилить його.
Шекспір дає Гамлету кілька можливостей вбити Клавдія: Гамлет бачить, як король на самоті молиться, і йому випадає слушна нагода. Та герой не робить рішучого кроку. В молитві Клавдій спокутує свої гріхи, смерть у таку хвилину сприймалась сучасниками Шекспіра як пробачення гріхів, а душа людини, вважалося, відлітала в рай. Убити в таку мить Клавдія означало простити йому заподіяне зло. Саме цього Гамлет і не може зробити. На наших очах герой переживає складну боротьбу між почуттям обов’язку і власними переконаннями, ця боротьба приводить до сумного висновку: весь світ — тюрма, де немає місця людським чеснотам, де кожна людина приречена на самотність.
Ads by optAd360
Монологи Гамлета розкривають внутрішню боротьбу, яку веде з собою герой. Він постійно дорікає собі у бездіяльності, намагається зрозуміти, чи спроможний він взагалі на будь-яку дію. Він навіть думає про самогубство, але й тут роздуми про те, чи не чекають на нього такі ж проблеми в потойбічному світі, зупиняють його («Бути чи не бути?»). Обов’язок наказує йому «бути» і діяти. Шекспір показує послідовний розвиток характеру Гамлета. У фіналі трагедії вбивцю короля покарано, але сталося це внаслідок збігу обставин, а не з волі героя.
Гамлет не випадково удає божевільного: зрозуміти те, що зрозумів Гамлет, і не збожеволіти може лише дуже сильна людина.
Сила цього образу не в тому, які дії він робить, а в тому, що він відчуває і примушує переживати читачів. Чому людина не може досягти щастя і гармонії, в чому сенс людського життя, чи можна побороти зло — ось лише основні філософські проблеми, що порушує Шекспір у своїй трагедії. Він не дає на них остаточної відповіді, напевне, це і неможливо. Але його віра в людину, в її можливості творити добро, протистояти злу — шлях до відповіді на них.