Назовите основные периоды создания исторических песен. Чем характеризуется каждый период и в чём особенность песен, созданных в разные эпохи? 5. Какими предстают в исторических песнях Иван Грозный и Степан Разин?
Червоні вітрила — спочатку з’являються перед нами як конкретний предмет — іграшка, зроблена для продажу Лонгреном, батьком головної героїні Ассоль. Відомий збирач народних переказів Егль, побачивши в руках дівчинки чудову іграшку — вітрильник з червоними вітрилами, сказав їй дивну річ: «Ти будеш великою, Ассоль. Одного разу ранком у морській далечині під сонцем блисне червоне вітрило. Сяюча громада червоних вітрил білого корабля рушить, розсікаючи хвилі, просто до тебе... Красивий принц посадить тебе в човен, привезе на корабель, і ти виїдеш назавжди до блискучої країни, де сходить сонце і де зірки спустяться з неба, щоб привітати тебе з приїздом».
Казкар посіяв у душу юної Ассоль зернятко мрії про диво. Серед сірих буднів її підтримувала віра в диво, і воно сталося. Але Ассоль, з її мрією про принца і червоні вітрила живе в оточенні злісних людей — мешканців Каперни, абсолютно нечулих до прекрасного. Мешканці Каперни не розповідали казок, не співали пісень, вони думали тільки про повсякденні справи. Ассоль теж думає про хліб насущний, але мрія піднімає її над буденним життям. Герої Гріна відрізняються від оточуючих людей. Мешканці Каперни живуть приземленно. А ті, хто хотів жити інакше, іноді не витримували тиску оточуючих: так, став п’яницею добрий вугляр, що завдяки Ассоль зміг побачити ніжні розписи на лозинах старого вугільного кошика. У світі несправедливості, у якому живуть герої Гріна, добро так само незвичайне, як червоні вітрила.
Основний конфлікт «Пурпурових вітрил» — конфлікт мрії Ассоль і дійсності, піднесеної натури з реальним життям. Образ вітрила використовувався в літературі багато разів. Вітрило немов кличе в невідому далечінь, де на героя чекає прекрасне майбутнє, щастя. Але вітрила зазвичай бувають із грубої парусини сірого кольору, а тут — червоні й шовкові. Такі вітрила можна зшити, але в житті подібне марнотратство зустрінеться нечасто. Це диво, але рукотворне. Пурпурові вітрила — символ здійсненної мрії, неминучого торжества сил добра над силами зла. Думкою звертаючись до дочки, Лонгрен думає: «Багато доведеться в майбутньому побачити тобі не пурпурових, а брудних і хижих вітрил; здалеку — ошатних і білих, поблизу — рваних і нахабних».
Пурпуровий колір набуває в творі особливого смислу. Пурпуровий колір — колір життя. Пурпуровий колір для героїв О. Гріна має символічне значення: він говорить про те, що можна досягти незбутнього, перетворити казку на реальність. Пурпурові вітрила — це справа рук самої людини. Капітан Грей скаже чудові слова: «Я зрозумів одну нехитру істину: Вона в тому, щоб робити так звані дива своїми руками». Пурпурові вітрила — це казка, що стала дійсністю, дивом, так просто зробленим людиною для іншої людини. Грей знайшов своє щастя, коли подарував Ассоль її дитячу мрію. Фінал повісті звучить як гімн мрії, як торжество духовного початку в людині. Грін стверджує, що шлях людини повинний бути освячений великою заповітною метою. Вона додасть йому стійкості і шляхетності у боротьбі з негодами життя. Казкові пурпурові вітрила допомагають читачеві дійти висновку, що високе покликання людини в тому, «щоб робити так звані дива своїми руками».
Багато поколінь читачів із захопленням читають цю прекрасну казку. І щоразу Грін переконує нас, що людина не може жити без високої мрії, що в кожному серці живуть свої червоні вітрила. Вони наближаються до берега, що чекає їх, і кожну мить здійснюється багато надій, великих і маленьких.
Самый романтический образ повести - образ дочери коменданта Белогорской крепости Маши Мироновой. Доброта, совесть, душевная щедрость – вот основные качества, которые видим мы в этой героине. Маша выросла и повзрослела рядом со своими скромными и добрыми родителями, в стенах Белогорской крепости. Эта милая и трудолюбивая девушка располагает к себе с первых минут знакомства. Как говорит о ней ее мать Василиса Егоровна: «У Маши одна беда; девка на выданье, а какое у ней приданое? Частый гребень, да веник, да алтын денег…». От этих разговоров об отсутствии приданого, у Маши всякий раз наворачиваются слезы, и она вся краснеет. Но при всем при этом, мы видим, что она - благоразумная и интересная девушка. Именно ее душевные качества привлекают к ней сначала Швабрина, а потом и Гринева. Но Маша Миронова - девушка чуткая и проницательная, она видит лживую натуру Швабрина и отвергает его ухаживания, вызвав тем самым месть с его стороны. Совсем другое отношение вызывает у нее Петр Гринев, человек порядочный и честный. Между ними возникает большое чувство. Гринев так говорит об этом: «При первом удобном случае я принялся за объяснение в любви, и Марья Ивановна выслушала меня терпеливо. Она безо всякого жеманства призналась мне в сердечной склонности, и сказала, что ее родители будут рады ее счастию». Больше всего ее заботит благословение родителей. Препятствие браку со стороны родных будут для нее непреодолимой преградой. Именно так и складываются обстоятельства: Гринев получает от отца письмо с отказом на его брак с Марьей Ивановной. С каким благородством и достоинством ведет себя Маша, узнав об этом известии: «Я не выйду за тебя без благословения твоих родителей. Без их благословения не будет тебе счастия. Коли найдешь себе суженую, коли, полюбишь другую – бог с тобою…» После захвата крепости мятежной армией Пугачева, после смерти родителей и разлуки с Гриневым, Маша остается совсем одна в окружении врагов. Судьба приготовила ей тяжелые испытания, но тихая скромная девушка их достойно выдержала. Она попадает в руки Швабрина, предателя, перешедшего на сторону повстанцев. «Он обходится с ней очень жестоко и грозится, если она не выйдет за него замуж, привезти в лагерь к злодею…». Обо всем этом мы узнаем из ее последнего письма к Гриневу. Но больше собственной судьбы, ее тревожит судьба ее возлюбленного Петра Гринева: «Палаша слышала, что вас часто видят на вылазках, и что вы совсем себя не бережете, а я за вас со слезами бога молю…». Судьба этой доброй девушки так встревожила Гринева, что он, рискуя собственной жизнью, бросился ее из мятежной крепости. А Маша, тем временем, находясь в плену у Швабрина, отказывается выходить за него замуж и принимает решение «лучше умереть, если ее не избавят». Вмешательство Пугачева соединяет судьбы Маши Мироновой и Петра Гринева, но жизнь приготовила им еще одно испытание. Когда по ложному доносу Швабрина, Гринев оказывается в тюрьме, Маша предпринимает смелую и отчаянную попытку вызволения своего любимого. Ей удается совершить почти невозможное – встретиться с императрицей и рассказать ей всю правду о себе и о Гриневе. Ее простота и душевность, ее искренний и сердечный рассказ тронули государыню до глубины души. Гринев был оправдан. Необыкновенные душевные качества Маши Мироновой никого не оставляли равнодушными. Доброта, совесть, порядочность – качества, которые она обрела с детства, стали ее основой на всю жизнь.
Червоні вітрила — спочатку з’являються перед нами як конкретний предмет — іграшка, зроблена для продажу Лонгреном, батьком головної героїні Ассоль. Відомий збирач народних переказів Егль, побачивши в руках дівчинки чудову іграшку — вітрильник з червоними вітрилами, сказав їй дивну річ: «Ти будеш великою, Ассоль. Одного разу ранком у морській далечині під сонцем блисне червоне вітрило. Сяюча громада червоних вітрил білого корабля рушить, розсікаючи хвилі, просто до тебе... Красивий принц посадить тебе в човен, привезе на корабель, і ти виїдеш назавжди до блискучої країни, де сходить сонце і де зірки спустяться з неба, щоб привітати тебе з приїздом».
Казкар посіяв у душу юної Ассоль зернятко мрії про диво. Серед сірих буднів її підтримувала віра в диво, і воно сталося. Але Ассоль, з її мрією про принца і червоні вітрила живе в оточенні злісних людей — мешканців Каперни, абсолютно нечулих до прекрасного. Мешканці Каперни не розповідали казок, не співали пісень, вони думали тільки про повсякденні справи. Ассоль теж думає про хліб насущний, але мрія піднімає її над буденним життям. Герої Гріна відрізняються від оточуючих людей. Мешканці Каперни живуть приземленно. А ті, хто хотів жити інакше, іноді не витримували тиску оточуючих: так, став п’яницею добрий вугляр, що завдяки Ассоль зміг побачити ніжні розписи на лозинах старого вугільного кошика. У світі несправедливості, у якому живуть герої Гріна, добро так само незвичайне, як червоні вітрила.
Основний конфлікт «Пурпурових вітрил» — конфлікт мрії Ассоль і дійсності, піднесеної натури з реальним життям. Образ вітрила використовувався в літературі багато разів. Вітрило немов кличе в невідому далечінь, де на героя чекає прекрасне майбутнє, щастя. Але вітрила зазвичай бувають із грубої парусини сірого кольору, а тут — червоні й шовкові. Такі вітрила можна зшити, але в житті подібне марнотратство зустрінеться нечасто. Це диво, але рукотворне. Пурпурові вітрила — символ здійсненної мрії, неминучого торжества сил добра над силами зла. Думкою звертаючись до дочки, Лонгрен думає: «Багато доведеться в майбутньому побачити тобі не пурпурових, а брудних і хижих вітрил; здалеку — ошатних і білих, поблизу — рваних і нахабних».
Пурпуровий колір набуває в творі особливого смислу. Пурпуровий колір — колір життя. Пурпуровий колір для героїв О. Гріна має символічне значення: він говорить про те, що можна досягти незбутнього, перетворити казку на реальність. Пурпурові вітрила — це справа рук самої людини. Капітан Грей скаже чудові слова: «Я зрозумів одну нехитру істину: Вона в тому, щоб робити так звані дива своїми руками». Пурпурові вітрила — це казка, що стала дійсністю, дивом, так просто зробленим людиною для іншої людини. Грей знайшов своє щастя, коли подарував Ассоль її дитячу мрію. Фінал повісті звучить як гімн мрії, як торжество духовного початку в людині. Грін стверджує, що шлях людини повинний бути освячений великою заповітною метою. Вона додасть йому стійкості і шляхетності у боротьбі з негодами життя. Казкові пурпурові вітрила допомагають читачеві дійти висновку, що високе покликання людини в тому, «щоб робити так звані дива своїми руками».
Багато поколінь читачів із захопленням читають цю прекрасну казку. І щоразу Грін переконує нас, що людина не може жити без високої мрії, що в кожному серці живуть свої червоні вітрила. Вони наближаються до берега, що чекає їх, і кожну мить здійснюється багато надій, великих і маленьких.
Маша выросла и повзрослела рядом со своими скромными и добрыми родителями, в стенах Белогорской крепости. Эта милая и трудолюбивая девушка располагает к себе с первых минут знакомства. Как говорит о ней ее мать Василиса Егоровна: «У Маши одна беда; девка на выданье, а какое у ней приданое? Частый гребень, да веник, да алтын денег…». От этих разговоров об отсутствии приданого, у Маши всякий раз наворачиваются слезы, и она вся краснеет. Но при всем при этом, мы видим, что она - благоразумная и интересная девушка.
Именно ее душевные качества привлекают к ней сначала Швабрина, а потом и Гринева. Но Маша Миронова - девушка чуткая и проницательная, она видит лживую натуру Швабрина и отвергает его ухаживания, вызвав тем самым месть с его стороны.
Совсем другое отношение вызывает у нее Петр Гринев, человек порядочный и честный. Между ними возникает большое чувство. Гринев так говорит об этом: «При первом удобном случае я принялся за объяснение в любви, и Марья Ивановна выслушала меня терпеливо. Она безо всякого жеманства призналась мне в сердечной склонности, и сказала, что ее родители будут рады ее счастию».
Больше всего ее заботит благословение родителей. Препятствие браку со стороны родных будут для нее непреодолимой преградой. Именно так и складываются обстоятельства: Гринев получает от отца письмо с отказом на его брак с Марьей Ивановной.
С каким благородством и достоинством ведет себя Маша, узнав об этом известии: «Я не выйду за тебя без благословения твоих родителей. Без их благословения не будет тебе счастия. Коли найдешь себе суженую, коли, полюбишь другую – бог с тобою…»
После захвата крепости мятежной армией Пугачева, после смерти родителей и разлуки с Гриневым, Маша остается совсем одна в окружении врагов. Судьба приготовила ей тяжелые испытания, но тихая скромная девушка их достойно выдержала.
Она попадает в руки Швабрина, предателя, перешедшего на сторону повстанцев. «Он обходится с ней очень жестоко и грозится, если она не выйдет за него замуж, привезти в лагерь к злодею…». Обо всем этом мы узнаем из ее последнего письма к Гриневу. Но больше собственной судьбы, ее тревожит судьба ее возлюбленного Петра Гринева: «Палаша слышала, что вас часто видят на вылазках, и что вы совсем себя не бережете, а я за вас со слезами бога молю…».
Судьба этой доброй девушки так встревожила Гринева, что он, рискуя собственной жизнью, бросился ее из мятежной крепости.
А Маша, тем временем, находясь в плену у Швабрина, отказывается выходить за него замуж и принимает решение «лучше умереть, если ее не избавят».
Вмешательство Пугачева соединяет судьбы Маши Мироновой и Петра Гринева, но жизнь приготовила им еще одно испытание. Когда по ложному доносу Швабрина, Гринев оказывается в тюрьме, Маша предпринимает смелую и отчаянную попытку вызволения своего любимого. Ей удается совершить почти невозможное – встретиться с императрицей и рассказать ей всю правду о себе и о Гриневе. Ее простота и душевность, ее искренний и сердечный рассказ тронули государыню до глубины души. Гринев был оправдан.
Необыкновенные душевные качества Маши Мироновой никого не оставляли равнодушными. Доброта, совесть, порядочность – качества, которые она обрела с детства, стали ее основой на всю жизнь.