Назовите средства выразительности, используемые в стихотворении И.А. Бунина «Не видно птиц. Покорно чахнет...». Определите их роль в тексте. (ответ: средство выразительности + пример из текста, для чего используется в стихотворении, не менее 3 средств выразительности)
ПИШИТЕ ОТВЕТ ПО ТЕМЕ.
Краткий анализ
История создания – Стих написан в 1970 году и посвящен малой родине поэта – селу Никольскому, в котором его детство и юность.
Тема стихотворения – Любовь к малой родине.
Композиция – Композиция имеет кольцевой тип построения. Состоит из трех условных частей: в первой части лирический герой выражает свои чувства к родной деревне, во второй – описывает желание сельской молодежи обустроиться в городе, в третьей – делится своим личным опытом жизни в столице.
Жанр – Элегия.
Стихотворный размер – Трехстопный амфибрахий.
Метафоры – «дороги моих побережий».
Эпитеты – «пылкий», «пыльный», «приезжий».
Инверсия – «люблю я деревню».
Гипербола – «храбрится, едва из пеленок».
Полонені німці зводили житловий квартал з любов’ю і розпачем. початку вони боялися, не любили цей народ, а коли звівся фундамент, стали по-доброму, старанно приладнувати цеглинку до цеглинки.
Навесні Фрідріх скопав грядку й посадив нагідки. Як тільки він пішов, ми, діти, розорили все те, ще й хрестик із прутків поставили. Місто давно не сердилося на німців, удови навіть жаліли, приколи дещо з одягу, їжу.
Фрідріх часто показував фотокартку двох чепурних дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, але ми все одно його дратували, кидали в нього грудки землі. Під осінь Фрідріх страшно кашляв. Охоронець пригощав його цигаркою і дозволяв лежати під стіною. Німець робив понад вікнами другого поверху прикраси із цегли — сонця і квіти, самотні жінки подовгу стояли і роздивлялися їх.
Одного разу Фрідріха знайшли повішеним біля стіни барака, його поховали за містом, не насипавши навіть горба.
Восени ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа а вікні й побачила велику жовтогарячу квітку, що розцвіла на клумбі, незважаючи на перший сніжок. Я кинулась туди руку відсмикнула — поряд стояв зв’язаний нами хрест.
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла підлога. Якось син прибивав поличку до стіни. Дриль шурхнув у якийсь отвір. Там лежала рукавиця, а в ній — фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дівчатка дивилися на нас і ніби запитували: "Ви не знаєте, де наш тато?"