Сапфо – найзнаменитіша поетеса стародавньої Греції, видатна постать світової літератури. Її біографічні дані дуже суперечливі, як і повинно бути в напівлегенди-напівлюдини. Так, за переказами, Сапфо – дочка аристократа Скамандронима, який займався торгівлею, і його дружини Клейси. Народилася Сапфо в невеликому приморському містечку Ерес на острові Лесбос в Егейському морі між 630 і 620 роками до н.е. Згодом родина Сапфо переселилася в місто Митилени.
У шість років дівчинка осиротіла, через що їй довелося піти у школу гетер, де навчали співові і танцям. (Примітка. Гетерами у Давній Греції називали жінок, які вели вільний, незалежний б життя. У перекладі з грецької – подруга, супутниця). Уже в школі Сапфо відчула покликання до поезії. Грецька культура того часу була культурою слова, яке лунає: римовані рядки писалися не для сухих сувоїв, а передавалися з вуст у вуста і співалися на слух, а слух у дівчинки був абсолютний. В юному віці Сапфо писала оди, гімни, елегії, святкові і застільні пісні. За свідченням сучасників, Сапфо була невеликого росту, дуже смаглява, з живими блискучими очима і довгими темними локонами уздовж щік.
Приблизно в 17-літньому віці всій родині Сапфо з братами – Хараксом, Ларихом і Эвригом – довелося бігти з острова в Сицилію, тому що почалися заворушення, спрямовані проти тирана Питтакії і багатих аристократів. Лише в 595 році, коли Сапфо було за тридцять, вона змогла повернутися на Лесбос і оселитися, як і раніше, в місті Митилени. Тут вона організувала Школу риторики – літературний гурток молодих жінок, який вона присвятила богині кохання Афродіті і називала „домом муз”.
Сапфо навчала своїх подруг музиці, танцям, а також складати вірші та співати пісні. Головною своєю метою Сапфо вважала навчити дівчат розуміти і цінувати прекрасне. З лірою в руках вона декламувала свої палкі строфи, котрі записували її учениці. Для своїх вихованок Сапфо була не тільки мудрим педагогом, майстром, але і близькою подругою. Їхні відносини були справжньою дружбою, сповненою ніжності і ласки. Сапфо оточувала своїх вихованок великою любов’ю, поділяла разом з ними радощі і смуток, оспівувала їх у своїх піснях, називаючи по іменах. Саме в рамках цієї школи і для своїх учениць написала Сапфо більшість своїх пісень-елегій, епіталам (весільних пісень), гімнів та любовних пісень, що увійшли у дев’ять книг поетеси.
Основні теми поезії Сапфо – це світ дівочих почуттів: палке кохання, краса подруг, взаємна приязнь, майбутнє заміжжя, горе розлуки. Кожна з цих тем реалізувалася у відповідних жанрових формах.
До нас дійшло кілька текстів поетеси. Один з найвідоміших – гімн до богині Афродіти „Барвношатна владарко...” (пер. Г. Кочура). Цей вірш відкриває першу книгу віршів Сапфо, зібрану александрійськими вченими. За формою це своєрідний гімн (Сапфо перелічує в епітетах всі чесноти богині), обрамлений закликами до Афродіти про до
Сапфо – найзнаменитіша поетеса стародавньої Греції, видатна постать світової літератури. Її біографічні дані дуже суперечливі, як і повинно бути в напівлегенди-напівлюдини. Так, за переказами, Сапфо – дочка аристократа Скамандронима, який займався торгівлею, і його дружини Клейси. Народилася Сапфо в невеликому приморському містечку Ерес на острові Лесбос в Егейському морі між 630 і 620 роками до н.е. Згодом родина Сапфо переселилася в місто Митилени.
У шість років дівчинка осиротіла, через що їй довелося піти у школу гетер, де навчали співові і танцям. (Примітка. Гетерами у Давній Греції називали жінок, які вели вільний, незалежний б життя. У перекладі з грецької – подруга, супутниця). Уже в школі Сапфо відчула покликання до поезії. Грецька культура того часу була культурою слова, яке лунає: римовані рядки писалися не для сухих сувоїв, а передавалися з вуст у вуста і співалися на слух, а слух у дівчинки був абсолютний. В юному віці Сапфо писала оди, гімни, елегії, святкові і застільні пісні. За свідченням сучасників, Сапфо була невеликого росту, дуже смаглява, з живими блискучими очима і довгими темними локонами уздовж щік.
Приблизно в 17-літньому віці всій родині Сапфо з братами – Хараксом, Ларихом і Эвригом – довелося бігти з острова в Сицилію, тому що почалися заворушення, спрямовані проти тирана Питтакії і багатих аристократів. Лише в 595 році, коли Сапфо було за тридцять, вона змогла повернутися на Лесбос і оселитися, як і раніше, в місті Митилени. Тут вона організувала Школу риторики – літературний гурток молодих жінок, який вона присвятила богині кохання Афродіті і називала „домом муз”.
Сапфо навчала своїх подруг музиці, танцям, а також складати вірші та співати пісні. Головною своєю метою Сапфо вважала навчити дівчат розуміти і цінувати прекрасне. З лірою в руках вона декламувала свої палкі строфи, котрі записували її учениці. Для своїх вихованок Сапфо була не тільки мудрим педагогом, майстром, але і близькою подругою. Їхні відносини були справжньою дружбою, сповненою ніжності і ласки. Сапфо оточувала своїх вихованок великою любов’ю, поділяла разом з ними радощі і смуток, оспівувала їх у своїх піснях, називаючи по іменах. Саме в рамках цієї школи і для своїх учениць написала Сапфо більшість своїх пісень-елегій, епіталам (весільних пісень), гімнів та любовних пісень, що увійшли у дев’ять книг поетеси.
Основні теми поезії Сапфо – це світ дівочих почуттів: палке кохання, краса подруг, взаємна приязнь, майбутнє заміжжя, горе розлуки. Кожна з цих тем реалізувалася у відповідних жанрових формах.
До нас дійшло кілька текстів поетеси. Один з найвідоміших – гімн до богині Афродіти „Барвношатна владарко...” (пер. Г. Кочура). Цей вірш відкриває першу книгу віршів Сапфо, зібрану александрійськими вченими. За формою це своєрідний гімн (Сапфо перелічує в епітетах всі чесноти богині), обрамлений закликами до Афродіти про до