Базаров – это человек, который жил на стыке двух эпох. Конечно, он не мог не выделяться. В этом заключается часть трагизма. Да и разве не трагично то, что человек не верит в вечность и поэзию? Он отрицает любовь, хотя все его естество ищет ее. Больше всегоменя поразили последние слова героя. Умирая, он произнес: «Я нужен России… Нет, видно не нужен…». В этом так много трагического. Он мечтал отыскать истину, но в итоге столкнулся со смертью и пустотой, ему хотелось принести в мир что-то новое, но смерть остановила его. Его постоянно мучил вопрос о том, кто же нужен России: человек мыслящий, разбирающийся в науке или простой ремесленник, который день ото дня выполняет рутинную работу? ответа на этот вопрос мы так и не услышали. Лично я считаю, что Базаровы нужны России. Меня переполняет горечь от того, что главный герой на смертном одре чувствовал ненужность. Конечно, быть Базаровым – означает быть особенным, искать что-то лучшее, двигаться вперед и не бояться упасть. Именно Базаровы делают жизнь лучше.
Відомого американського письменника Д. Лондона завжди приваблювали люди мужні, рішучі, сміливі, сильні духом. На своєму життєвому шляху зустрічав він таких чоловіків і серед моряків, і серед золотошукачів. Правда, збентежений письменник бачив, що люди, засліплені жагою збагачення, прибувши на Аляску, поступово втрачають кращі людські якості, забувають про обов’язки дружби та взаємодо Тому й створив Д. Лондон оповідання «Жага до життя», де показав людину, яка зрозуміла, що золото -не головне в житті.
Автор не дає імені герою, бо на його місці міг опинитися будь-хто, а називає персонаж просто Людина. І це символічно, тому що цей чоловік у всіх випробуваннях поводиться по-людськи на відміну від іншого, чиї очі засліплені блиском золота. Цьому герою письменник дає ім’я Біл.
Автор протиставляє двох чоловіків, щоб читач міг краще зрозуміти, хто обрав правильний шлях. Біл зраджує товариша, залишаючи його без підтримки (той кульгає, підвернув ногу), не може кинути золото, тому що жадібність переважила всі інші почуття, навіть інстинкт самозбереження. Інший герой, Людина, йде по слідах Біла і «читає» все, що відбувалося з товаришем. На гірких уроках Людина вчиться: бачить, що Біл не кинув золота, тому й загинув. Біл був жадібний, але кому тепер потрібне його золото? Білу? Ні, мертвим уже нічого не треба. Тож яка користь мати золото і вмерти?! Краще вже вижити, хай і кинувши важкий мішок з металом.
І ось Людина залишає золото, розуміючи, що воно - зайвий тягар у дорозі. Відчуваючи страшенний голод, залишає кістки Біла, по-людськи ставлячись до загиблого, зібравши останні сили, бореться із хворим вовком і перемагає. Перемагає і крижаний холод Аляски. Не дає золотим блиском занапастити душу. Перемагає, бо у всіх випробуваннях герой залишався Людиною.
Базаров – это человек, который жил на стыке двух эпох. Конечно, он не мог не выделяться. В этом заключается часть трагизма. Да и разве не трагично то, что человек не верит в вечность и поэзию? Он отрицает любовь, хотя все его естество ищет ее. Больше всегоменя поразили последние слова героя. Умирая, он произнес: «Я нужен России… Нет, видно не нужен…». В этом так много трагического. Он мечтал отыскать истину, но в итоге столкнулся со смертью и пустотой, ему хотелось принести в мир что-то новое, но смерть остановила его. Его постоянно мучил вопрос о том, кто же нужен России: человек мыслящий, разбирающийся в науке или простой ремесленник, который день ото дня выполняет рутинную работу? ответа на этот вопрос мы так и не услышали. Лично я считаю, что Базаровы нужны России. Меня переполняет горечь от того, что главный герой на смертном одре чувствовал ненужность. Конечно, быть Базаровым – означает быть особенным, искать что-то лучшее, двигаться вперед и не бояться упасть. Именно Базаровы делают жизнь лучше.
Відповідь:
Головне в житті - бути людиною
Відомого американського письменника Д. Лондона завжди приваблювали люди мужні, рішучі, сміливі, сильні духом. На своєму життєвому шляху зустрічав він таких чоловіків і серед моряків, і серед золотошукачів. Правда, збентежений письменник бачив, що люди, засліплені жагою збагачення, прибувши на Аляску, поступово втрачають кращі людські якості, забувають про обов’язки дружби та взаємодо Тому й створив Д. Лондон оповідання «Жага до життя», де показав людину, яка зрозуміла, що золото -не головне в житті.
Автор не дає імені герою, бо на його місці міг опинитися будь-хто, а називає персонаж просто Людина. І це символічно, тому що цей чоловік у всіх випробуваннях поводиться по-людськи на відміну від іншого, чиї очі засліплені блиском золота. Цьому герою письменник дає ім’я Біл.
Автор протиставляє двох чоловіків, щоб читач міг краще зрозуміти, хто обрав правильний шлях. Біл зраджує товариша, залишаючи його без підтримки (той кульгає, підвернув ногу), не може кинути золото, тому що жадібність переважила всі інші почуття, навіть інстинкт самозбереження. Інший герой, Людина, йде по слідах Біла і «читає» все, що відбувалося з товаришем. На гірких уроках Людина вчиться: бачить, що Біл не кинув золота, тому й загинув. Біл був жадібний, але кому тепер потрібне його золото? Білу? Ні, мертвим уже нічого не треба. Тож яка користь мати золото і вмерти?! Краще вже вижити, хай і кинувши важкий мішок з металом.
І ось Людина залишає золото, розуміючи, що воно - зайвий тягар у дорозі. Відчуваючи страшенний голод, залишає кістки Біла, по-людськи ставлячись до загиблого, зібравши останні сили, бореться із хворим вовком і перемагає. Перемагає і крижаний холод Аляски. Не дає золотим блиском занапастити душу. Перемагає, бо у всіх випробуваннях герой залишався Людиною.
Пояснення: