1. Стихотворение "Летний вечер" можно отнести к жанру пейзажной лирики. Оно рисует картину отдыхающей после долгого летнего дня природы. На покой уходит солнце, бросая последние лучи на поле сжатой ржи, подсвечивая ложащийся на высокую траву некошеной межи туман. Этот холодный августовский туман невольный намек на грядущую смену времени года. Но птицам еще рано собираться в теплые края, они тоже примолкли, отдыхая. Тишина и безветрие. Лишь жница допевает песню, радуясь, что хорошая погода позволила успешно закончить день. А может, она взглянула на вечернее небо и ее напугала полная красная луна, с которой связано много суеверий? Этот переход от розовой дремы на земле к красному ночному светилу на небе нарушает гармонию и намекает, что спокойствие и умиротворенность природы лишь затишье перед бурей.
2. Художественные приемы.
Эпитеты: последние лучи, дремотой розовой вечерней тишины, луговые дали
Метафоры: красный диск над рощей, песня замирает, умчаться навстречу ночи и луне
3. Стихотворение написано зимой 1898 года. В нем студент Блок вспоминает лето, проведенное после окончания гимназии в имении Шахматово. Его лирический герой любуясь тишиной и покоем не может полностью расслабится и раствориться в них, тревожат "заботы и печали". Беспокойство вызывает полная, да еще и красная луна - апокалипсический символ. Хотя молодость берет свое, герой верит, что он может умчаться от всех бед, надеется, что сможет, если не противостоять им, то хотя бы уйти - убежать, умчаться - от действительности. И он стремится в созданный им мир грез, уговаривает себя забыть все тревоги и печали и насладиться бесцельной и бездумной гонкой.
Богиня Деметра мала дочку Персефону, батьком якої був громовержець Зевс. Аїд викрав Персефону, і Деметра блукала по всій землі в її пошуках. Через дев’ять днів, зрозумівши, що її пошуки марні, Деметра звернулася за до до Геліосу, який назвав їй ім’я викрадача, і Деметра зрозуміла, що Зевс сам уступив братові свою дочку, вона безсила що-небудь змінити. Змінивши зовнішність, богиня вирушила поневірятися світами. В Ельовсине Деметра опустилася на камінь біля джерела (колодязя) Анфіона. Тут її в сльозах побачили дочки елевсинского царя Келея. Богиня не розповіла дівчатам свою таємницю, сказала, що вона родом з Криту і була пограбована, попросила для себе роботу і дах. Царівни відвели її в дім батька. Входячи в мегарон, богиня зачепила головою одвірок дверей, від чого по дому поширилося сяйво. Цариця Метаніра, що помітила це, зрозуміла, що перед нею непроста смертна. Вона вклонилася богині і запропонувала зайняти своє крісло. Деметра відмовилася і, влаштувавшись на простому дерев’яному сидінні біля столу, віддалася печалі. Вона відмовлялася від вина та їжі, нікого навколо не помічала. Лише гострий жарт служниці Ямби змусила її посміхнутися. Цариця довірила чужинці догляд за своїм сином Демофонт (по Гигину – Триптолема). Протягом кількох ночей немовля подорослішав на рік. Деметра, бажаючи зробити дитину безсмертною, завертала його в пелюшки і клала в палаючу піч. Метаніра одного разу побачила це, підняла крик, веліла віддати дитину. Тоді Деметра постала перед жителями будинку в своєму божественному образі і повеліла побудувати їй храм в Ельовсині, а біля джерела (колодязя) Анфіон за міською стіною – вівтар, натомість пообіцявши навчити їх секретам землеробства. В період поневірянь Деметри на землі припинили сходити врожаї. Люди вмирали від голоду і не приносили жертви богам. Зевс почав посилати за Деметрой богів і богинь, щоб умовити повернутися на Олімп. Але вона, сидячи в чорному одіянні в Елевсинському храмі, не помічала їх. Тоді Зевс велів Аїду повернути Персефону. Але Аїд дав Персефоні гранатових зернят, з’ївши які, вона не може забути підземного царства. Відтоді Персефона дев’ять місяців року проводить у матері, а три місяці мусить залишатися в Аїда. Побачивши Персефону, Деметра вийшла із заціпеніння, скинула траурне вбрання і прикрасила свою голову вінком з волошок. У подяку за гостинність Деметра навчила елевсінців землеробству, і повернулась на Олімп. Вона дала Триптолему насіння пшениці, і він перший зорав і засіяв поле. Потім, за велінням Деметри Триптолем облетів усі країни світу на запряженій крилатими зміями колісниці і всюди навчив людей землеробству.
1. Стихотворение "Летний вечер" можно отнести к жанру пейзажной лирики. Оно рисует картину отдыхающей после долгого летнего дня природы. На покой уходит солнце, бросая последние лучи на поле сжатой ржи, подсвечивая ложащийся на высокую траву некошеной межи туман. Этот холодный августовский туман невольный намек на грядущую смену времени года. Но птицам еще рано собираться в теплые края, они тоже примолкли, отдыхая. Тишина и безветрие. Лишь жница допевает песню, радуясь, что хорошая погода позволила успешно закончить день. А может, она взглянула на вечернее небо и ее напугала полная красная луна, с которой связано много суеверий? Этот переход от розовой дремы на земле к красному ночному светилу на небе нарушает гармонию и намекает, что спокойствие и умиротворенность природы лишь затишье перед бурей.
2. Художественные приемы.
Эпитеты: последние лучи, дремотой розовой вечерней тишины, луговые дали
Олицетворения; лучи лежат, дремотой объята трава, .
Метафоры: красный диск над рощей, песня замирает, умчаться навстречу ночи и луне
3. Стихотворение написано зимой 1898 года. В нем студент Блок вспоминает лето, проведенное после окончания гимназии в имении Шахматово. Его лирический герой любуясь тишиной и покоем не может полностью расслабится и раствориться в них, тревожат "заботы и печали". Беспокойство вызывает полная, да еще и красная луна - апокалипсический символ. Хотя молодость берет свое, герой верит, что он может умчаться от всех бед, надеется, что сможет, если не противостоять им, то хотя бы уйти - убежать, умчаться - от действительности. И он стремится в созданный им мир грез, уговаривает себя забыть все тревоги и печали и насладиться бесцельной и бездумной гонкой.
Объяснение:
ВОТ СТИХОТВОРЕНИЕ
ЛЕТНИЙ ВЕЧЕР
Последние лучи заката
Лежат на поле сжатой ржи.
Дремотой розовой объята
Трава некошеной межи.
Ни ветерка, ни крика птицы,
Над рощей — красный диск луны,
И замирает песня жницы
Среди вечерней тишины.
Забудь заботы и печали,
Умчись без цели на коне
В туман и луговые дали,
Навстречу ночи и луне!
Богиня Деметра мала дочку Персефону, батьком якої був громовержець Зевс. Аїд викрав Персефону, і Деметра блукала по всій землі в її пошуках. Через дев’ять днів, зрозумівши, що її пошуки марні, Деметра звернулася за до до Геліосу, який назвав їй ім’я викрадача, і Деметра зрозуміла, що Зевс сам уступив братові свою дочку, вона безсила що-небудь змінити. Змінивши зовнішність, богиня вирушила поневірятися світами. В Ельовсине Деметра опустилася на камінь біля джерела (колодязя) Анфіона. Тут її в сльозах побачили дочки елевсинского царя Келея. Богиня не розповіла дівчатам свою таємницю, сказала, що вона родом з Криту і була пограбована, попросила для себе роботу і дах. Царівни відвели її в дім батька. Входячи в мегарон, богиня зачепила головою одвірок дверей, від чого по дому поширилося сяйво. Цариця Метаніра, що помітила це, зрозуміла, що перед нею непроста смертна. Вона вклонилася богині і запропонувала зайняти своє крісло. Деметра відмовилася і, влаштувавшись на простому дерев’яному сидінні біля столу, віддалася печалі. Вона відмовлялася від вина та їжі, нікого навколо не помічала. Лише гострий жарт служниці Ямби змусила її посміхнутися. Цариця довірила чужинці догляд за своїм сином Демофонт (по Гигину – Триптолема). Протягом кількох ночей немовля подорослішав на рік. Деметра, бажаючи зробити дитину безсмертною, завертала його в пелюшки і клала в палаючу піч. Метаніра одного разу побачила це, підняла крик, веліла віддати дитину. Тоді Деметра постала перед жителями будинку в своєму божественному образі і повеліла побудувати їй храм в Ельовсині, а біля джерела (колодязя) Анфіон за міською стіною – вівтар, натомість пообіцявши навчити їх секретам землеробства. В період поневірянь Деметри на землі припинили сходити врожаї. Люди вмирали від голоду і не приносили жертви богам. Зевс почав посилати за Деметрой богів і богинь, щоб умовити повернутися на Олімп. Але вона, сидячи в чорному одіянні в Елевсинському храмі, не помічала їх. Тоді Зевс велів Аїду повернути Персефону. Але Аїд дав Персефоні гранатових зернят, з’ївши які, вона не може забути підземного царства. Відтоді Персефона дев’ять місяців року проводить у матері, а три місяці мусить залишатися в Аїда. Побачивши Персефону, Деметра вийшла із заціпеніння, скинула траурне вбрання і прикрасила свою голову вінком з волошок. У подяку за гостинність Деметра навчила елевсінців землеробству, і повернулась на Олімп. Вона дала Триптолему насіння пшениці, і він перший зорав і засіяв поле. Потім, за велінням Деметри Триптолем облетів усі країни світу на запряженій крилатими зміями колісниці і всюди навчив людей землеробству.
Объяснение: