Берегите (безударная гласная в корне БЕРЕГ, проверяемая ударением - БЕРЕЧЬ) наш язык, наш прекрасный (приставка ПРЕ, имеющая значение ОЧЕНЬ; сочетание СН, проверяем словом ПРЕКРАСЕН) русский язык, этот клад, это достояние, переданное (безударная гласная в корне ДА, проверяемая ударением - ДАТЬ) нам нашими предшественниками (неизменная приставка ПРЕД, приставки ПРЕТ в русском языке нет). Обращайтесь (ЧА-ЩА пишем с буквой А) почтительно (сочетание ЧТ пишется без мягкого знака) с этим (предлоги с местоимениями пишутся раздельно) могущественным (в прилагательных суффиксы ОНН-ЕНН пишем с двумя Н) орудием; в руках (предлоги с сущ. пишутся раздельно) умелых оно в состоянии (предлоги с сущ. пишутся раздельно) совершать чудеса (ЧУ-ЩУ пишем с буквой У)!
Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Найти орфограммы в тексте
Берегите (безударная гласная в корне БЕРЕГ, проверяемая ударением - БЕРЕЧЬ) наш язык, наш прекрасный (приставка ПРЕ, имеющая значение ОЧЕНЬ; сочетание СН, проверяем словом ПРЕКРАСЕН) русский язык, этот клад, это достояние, переданное (безударная гласная в корне ДА, проверяемая ударением - ДАТЬ) нам нашими предшественниками (неизменная приставка ПРЕД, приставки ПРЕТ в русском языке нет). Обращайтесь (ЧА-ЩА пишем с буквой А) почтительно (сочетание ЧТ пишется без мягкого знака) с этим (предлоги с местоимениями пишутся раздельно) могущественным (в прилагательных суффиксы ОНН-ЕНН пишем с двумя Н) орудием; в руках (предлоги с сущ. пишутся раздельно) умелых оно в состоянии (предлоги с сущ. пишутся раздельно) совершать чудеса (ЧУ-ЩУ пишем с буквой У)!
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.