Бернард Шоу знайшов тему, яка, напевне, є вiчною: як
людина стає людиною. По сутi, письменник саме цю проблему витяг на
перший план та показав i тодiшнiм англiйцям, i нам, що кожна людина
має право на освiту, на розвиток таланту, на повагу iнших людей.
Якщо люди мають рiвнi права й можливостi, то вони можуть розвивати себе,
розкривати своï таланти та досягати вершин. Саме такою дiвчиною,
яка чогось прагне, до чогось тягнеться, є Елiза Дулiттл. Цю бiдну
вуличну квiткарку витяг iз бруду не тiльки професор Хiггiнс, який навчив
ïï правильно розмовляти, але ще ïï власна праця,
наполегливiсть, мрiя. А мрiя це друге життя, як кажуть люди.
Елiза з'явилася перед глядачем i
справдi нечепурною, брудною нетiпахою, недарма ïï професор
назвав розчавленою капустиною та ганьбою англiйськоï мови. А шо я
такого сказала?, Я поïду на ваших таксях додому! так за балакає Елiза. До речi, у першiй дiï тексту автор
ïï навiть iменi не дав вона дiвчина або квiткарка. Але
згодом вона починає змiнюватися, перетворюватися на iншу людину,
поступово стає особистiстю. Акторам театру вдалося втiлити цей
задум Шоу. СпочаткуЕлiза постає перед глядачами як лялька, i такою
ж вона приходить до йрофесора, щоб брати уроки. Лялька змiнює
одяг, поступово стає охайнiшою, навчається поведiнки, мови.
I зрештою, пiсля прийому на балу, де ïï прийняли за угорську
королiвну, вона починає виходити зi своєï
соцiальноï маски. Елiза нiби скидає з себе личийу, яку носила
все своє життя, i народжується дiвчина з власною думкою й
гiднiстю. Спочатку ставшся до Елiзи так само, як професор Хiггiнс: без
особливоï поваги.
Але поступово симпатiï переходять до Елiзи: вона багато
працює (особливо смiшно, як чоловiки злякалися, що це якийсь пес
уночi виє, а то Елiза вчила дифтонги), ïй вдається-таки
здолати клятi скоромовки (Карл у Клари украв коралi, а Клара у Карла
украла кларнет), навчитися розрiзняти рiзнi букви та звуки (не далася чашка чаю). Акторка, яка,грає Елiзу, i спiває, i
танцює, i має дуже гарну пластику. Режисер показав нам
ïï внутрiшнiй стан, ïï красу ранiше, нiж це помiтив
ХiггiнсУ танцi, в спiвi Елiза розкрилася перед нами як людина. Напевне,
таким був режисерський розрахунок. Тепер ми, глядачi, стали iншими. I
поступово ми смiємося вже не над Елiзою, а над Хiггiнсом.
Квiткарка прийшла до професора невмiлою, нечепурною, але тепер усе
змiнилося. Ми стали ïï поважати.
тепер, на фонi поведiнки Елiзи-ледi, вiн видається смiшним. Елiза
змiнилася, стала особистiстю. Я думаю, вона має право на власну
гiднiсть i на те, щоб бути людиною.
несправедливо. Шоу продемонстрував на прикладi Елiзи та ïï
батька Альфреда Дулiттла, що бiдняки не менш талановитi. Колена люди
народження особистостi справа нелегка. Але життя доводить: кожна людина
цiннiсть. I людство багато втратить, якщо не дасть можливостi кожнiй
людинi проявити своï таланти. Тричi артисти виходили з поклоном до
нас, глядачiв. Актори стояли на сценi, а ми стояли в залi. Аплодували й
нiкуди не поспiшали. Якись новi вiдчуття з'явилися в цей момент
Бернард Шоу знайшов тему, яка, напевне, є вiчною: як
людина стає людиною. По сутi, письменник саме цю проблему витяг на
перший план та показав i тодiшнiм англiйцям, i нам, що кожна людина
має право на освiту, на розвиток таланту, на повагу iнших людей.
Якщо люди мають рiвнi права й можливостi, то вони можуть розвивати себе,
розкривати своï таланти та досягати вершин. Саме такою дiвчиною,
яка чогось прагне, до чогось тягнеться, є Елiза Дулiттл. Цю бiдну
вуличну квiткарку витяг iз бруду не тiльки професор Хiггiнс, який навчив
ïï правильно розмовляти, але ще ïï власна праця,
наполегливiсть, мрiя. А мрiя це друге життя, як кажуть люди.
Елiза з'явилася перед глядачем i
справдi нечепурною, брудною нетiпахою, недарма ïï професор
назвав розчавленою капустиною та ганьбою англiйськоï мови. А шо я
такого сказала?, Я поïду на ваших таксях додому! так за балакає Елiза. До речi, у першiй дiï тексту автор
ïï навiть iменi не дав вона дiвчина або квiткарка. Але
згодом вона починає змiнюватися, перетворюватися на iншу людину,
поступово стає особистiстю. Акторам театру вдалося втiлити цей
задум Шоу. СпочаткуЕлiза постає перед глядачами як лялька, i такою
ж вона приходить до йрофесора, щоб брати уроки. Лялька змiнює
одяг, поступово стає охайнiшою, навчається поведiнки, мови.
I зрештою, пiсля прийому на балу, де ïï прийняли за угорську
королiвну, вона починає виходити зi своєï
соцiальноï маски. Елiза нiби скидає з себе личийу, яку носила
все своє життя, i народжується дiвчина з власною думкою й
гiднiстю. Спочатку ставшся до Елiзи так само, як професор Хiггiнс: без
особливоï поваги.
Але поступово симпатiï переходять до Елiзи: вона багато
працює (особливо смiшно, як чоловiки злякалися, що це якийсь пес
уночi виє, а то Елiза вчила дифтонги), ïй вдається-таки
здолати клятi скоромовки (Карл у Клари украв коралi, а Клара у Карла
украла кларнет), навчитися розрiзняти рiзнi букви та звуки (не далася чашка чаю). Акторка, яка,грає Елiзу, i спiває, i
танцює, i має дуже гарну пластику. Режисер показав нам
ïï внутрiшнiй стан, ïï красу ранiше, нiж це помiтив
ХiггiнсУ танцi, в спiвi Елiза розкрилася перед нами як людина. Напевне,
таким був режисерський розрахунок. Тепер ми, глядачi, стали iншими. I
поступово ми смiємося вже не над Елiзою, а над Хiггiнсом.
Квiткарка прийшла до професора невмiлою, нечепурною, але тепер усе
змiнилося. Ми стали ïï поважати.
тепер, на фонi поведiнки Елiзи-ледi, вiн видається смiшним. Елiза
змiнилася, стала особистiстю. Я думаю, вона має право на власну
гiднiсть i на те, щоб бути людиною.
несправедливо. Шоу продемонстрував на прикладi Елiзи та ïï
батька Альфреда Дулiттла, що бiдняки не менш талановитi. Колена люди
народження особистостi справа нелегка. Але життя доводить: кожна людина
цiннiсть. I людство багато втратить, якщо не дасть можливостi кожнiй
людинi проявити своï таланти. Тричi артисти виходили з поклоном до
нас, глядачiв. Актори стояли на сценi, а ми стояли в залi. Аплодували й
нiкуди не поспiшали. Якись новi вiдчуття з'явилися в цей момент