Рассказ В.П.Астафьева автобиографичен .Это о своем трудном детстве рассказал автор .Мальчик сирота воспитывался бабушкой и дедом .Бабушка была строгой ,но внука очень любила .В доме у них царил порядок .А у соседей - ребятишек из семьи непутевого Левонтия - ,пьяницы и бузотера ,было вольно .весело и свободно .Их вечно занимающая деньги ,усталая ,замотанная мать ,не заставляла детей соблюдать порядок ,их было много ,за всеми не уследишь ,накормить бы .Левонтий в дни получки "гулял"мощно .Пел песни ,покупались разные вкусности ,в доме их было шумно и интересно Более того ,хозяин в такие дни и минуты благоволил "сиротинке" и угощал его лучшими кусками и этому же учил своих детей .Как ни странно ,они охотно делились лакомствами с сиротой Витькой.Поэтому мальчик любил ходить к ним в гости ,его тянуло в мир бесшабашной свободы и раскованности .
2.Я представляю себе героя - рассказчика невысокого роста худощавым парнишкой с круглым лицом ,высоким лбом и упрямым подбородком .Мне кажется ,у него были большие любознательные ,светло - голубые глаза ,оттопыренные уши ,вздернутый с конопушками нос и пухлые губы Волосы русые .Бегал он босиком ,в холщовой рубахе .Голос мне представляется негромким ( бабушка не одобряла крикунов)
3.Пряник в виде коня с розовой гривой был мечтой всех ребят деревни .Витя мог его заслужить .Но помешали обстоятельства в виде "левонтьевских "хулиганов .Внук обманул бабушку ,но она все равно купила ему пряник .Почему?
Во -первых ,она его любила ,Во - вторых ,жалела,ведь он был сиротой
Но самое главное ,она знала ,что он неплохой мальчишка ,она верила ,что он раскается ,поэтому пряник купила ,а вручила ему его после искреннего раскаяния и извинения ..И наконец ,думаю ,мудрая бабушка преподала внуку урок благородства и доброты .И писатель сказал ,что с тех пор старался никогда не обманывать Урок пошел впрок .
4.Жизненные уроки таковы :
1) выполнять старших.
2) не врать ,чтобы не было потом стыдно .
3.если уж случилось обмануть ,не прятаться ,не убегать ,а честно и прямо сознаться ,не усугублять свою вину
Именно это понял Витя из истории с конем .И пряник был ему наградой ,авансом на будущее - чтобы он не повторял подобных ошибок
Китай не тільки далекий від нас за відстанню, а й так само далекий своєю культурою. Інша нація, інші традиції та звичаї, ми різні з цим народом навіть у дрібницях. Але духовний світ українців багато в чому схожий на духовний світ Піднебесної. Хоча свої думки можна виражати по-різному, та від цього їх схожість не щезне. Саме тому в глибині душі ми добре розуміємо мистецтво цієї країни з великою історією і культурою, одним з представників якої є і відомий китайський поет Ду Фу.
У багатьох своїх поетичних творах Ду Фу підіймає тему війни і миру, тему життя і смерті. Це цілком зрозуміло, адже на долю поета випало багато важких випробувань. Він випив гірку чашу, до країв наповнену боями, заколотами, бунтами, немилістю імператора, скитаннями, нестатками, відірваністю від родини і всього того, що було йому дорогим. Цією тепкою настоянкою просякнуте усе життя Ду Фу, уся його творчість. У своїх віршах поет виливав свою спрагу за мирними часами, ностальгію за рідними краями, печаль і тугу за сім’єю.
У своєму вірші «Пісня про хліб і шовк» Ду Фу докоряє своєму невидимому співрозмовнику, що хоч в країні тисячі маленьких і великих міст, в жодному з них немає миру та злагоди. Майже кожне місто має своє військо, яке замість того, щоб засіювати поля, засіює рідну землю болем і смертю. Поет запитує: коли ж закінчаться ці руйнівні часи, коли ж знову люди займуться шовківництвом і знов у почнуть співати? І що ж треба зробити, щоб так залишалося вічно, та й взагалі, можливе таке, чи ні? Такі патріотичні запитання звучать у багатьох його поетичних творах, а в інших можна прочитати їх між рядків.
Немало віршів Ду Фу присвятив своїм рідним і близьким. Серед цих віршів і поезія «При місяці згадую брата». Поет ігає, як переливаються роси у місячному сяйві і згадує, що таку саму картину бачив колись давно і в рідних краях, де пройшло його дитинство, краях, до яких шлях закритий назавжди. Своїм знайомим блиском краплі роси викликають у автора невимовну журбу за тими, з ким його на все життя розлучила війна.
Історія нашої рідної України, як і історія Китаю, має немало слідів, що залишилися після кривавих війн. Українці не з чуток знають, що таке війна, що таке біль та туга за рідними, що таке повоєнне спустошення. Ці знання передаються нам із покоління в покоління на генетичному рівні, тому почуття та мотиви творів Ду Фу добре зрозумілі нашим співвітчизникам, вони дуже схожі на ті, якими насичували свої віршу найвідоміші і найталановитіші українські поети.
Відомо, що розуміння самого себе приходить через розуміння інших. Заглибившись в символи і образи поетичної творчості Ду Фу, ми отримуємо шанс зрозуміти інших і побачити самих себе.
Рассказ В.П.Астафьева автобиографичен .Это о своем трудном детстве рассказал автор .Мальчик сирота воспитывался бабушкой и дедом .Бабушка была строгой ,но внука очень любила .В доме у них царил порядок .А у соседей - ребятишек из семьи непутевого Левонтия - ,пьяницы и бузотера ,было вольно .весело и свободно .Их вечно занимающая деньги ,усталая ,замотанная мать ,не заставляла детей соблюдать порядок ,их было много ,за всеми не уследишь ,накормить бы .Левонтий в дни получки "гулял"мощно .Пел песни ,покупались разные вкусности ,в доме их было шумно и интересно Более того ,хозяин в такие дни и минуты благоволил "сиротинке" и угощал его лучшими кусками и этому же учил своих детей .Как ни странно ,они охотно делились лакомствами с сиротой Витькой.Поэтому мальчик любил ходить к ним в гости ,его тянуло в мир бесшабашной свободы и раскованности .
2.Я представляю себе героя - рассказчика невысокого роста худощавым парнишкой с круглым лицом ,высоким лбом и упрямым подбородком .Мне кажется ,у него были большие любознательные ,светло - голубые глаза ,оттопыренные уши ,вздернутый с конопушками нос и пухлые губы Волосы русые .Бегал он босиком ,в холщовой рубахе .Голос мне представляется негромким ( бабушка не одобряла крикунов)
3.Пряник в виде коня с розовой гривой был мечтой всех ребят деревни .Витя мог его заслужить .Но помешали обстоятельства в виде "левонтьевских "хулиганов .Внук обманул бабушку ,но она все равно купила ему пряник .Почему?
Во -первых ,она его любила ,Во - вторых ,жалела,ведь он был сиротой
Но самое главное ,она знала ,что он неплохой мальчишка ,она верила ,что он раскается ,поэтому пряник купила ,а вручила ему его после искреннего раскаяния и извинения ..И наконец ,думаю ,мудрая бабушка преподала внуку урок благородства и доброты .И писатель сказал ,что с тех пор старался никогда не обманывать Урок пошел впрок .
4.Жизненные уроки таковы :
1) выполнять старших.
2) не врать ,чтобы не было потом стыдно .
3.если уж случилось обмануть ,не прятаться ,не убегать ,а честно и прямо сознаться ,не усугублять свою вину
Именно это понял Витя из истории с конем .И пряник был ему наградой ,авансом на будущее - чтобы он не повторял подобных ошибок
У багатьох своїх поетичних творах Ду Фу підіймає тему війни і миру, тему життя і смерті. Це цілком зрозуміло, адже на долю поета випало багато важких випробувань. Він випив гірку чашу, до країв наповнену боями, заколотами, бунтами, немилістю імператора, скитаннями, нестатками, відірваністю від родини і всього того, що було йому дорогим. Цією тепкою настоянкою просякнуте усе життя Ду Фу, уся його творчість. У своїх віршах поет виливав свою спрагу за мирними часами, ностальгію за рідними краями, печаль і тугу за сім’єю.
У своєму вірші «Пісня про хліб і шовк» Ду Фу докоряє своєму невидимому співрозмовнику, що хоч в країні тисячі маленьких і великих міст, в жодному з них немає миру та злагоди. Майже кожне місто має своє військо, яке замість того, щоб засіювати поля, засіює рідну землю болем і смертю. Поет запитує: коли ж закінчаться ці руйнівні часи, коли ж знову люди займуться шовківництвом і знов у почнуть співати? І що ж треба зробити, щоб так залишалося вічно, та й взагалі, можливе таке, чи ні? Такі патріотичні запитання звучать у багатьох його поетичних творах, а в інших можна прочитати їх між рядків.
Немало віршів Ду Фу присвятив своїм рідним і близьким. Серед цих віршів і поезія «При місяці згадую брата». Поет ігає, як переливаються роси у місячному сяйві і згадує, що таку саму картину бачив колись давно і в рідних краях, де пройшло його дитинство, краях, до яких шлях закритий назавжди. Своїм знайомим блиском краплі роси викликають у автора невимовну журбу за тими, з ким його на все життя розлучила війна.
Історія нашої рідної України, як і історія Китаю, має немало слідів, що залишилися після кривавих війн. Українці не з чуток знають, що таке війна, що таке біль та туга за рідними, що таке повоєнне спустошення. Ці знання передаються нам із покоління в покоління на генетичному рівні, тому почуття та мотиви творів Ду Фу добре зрозумілі нашим співвітчизникам, вони дуже схожі на ті, якими насичували свої віршу найвідоміші і найталановитіші українські поети.
Відомо, що розуміння самого себе приходить через розуміння інших. Заглибившись в символи і образи поетичної творчості Ду Фу, ми отримуємо шанс зрозуміти інших і побачити самих себе.