нужно:
1)тему
2)идею
3)художественно выразительные средства
из стихотворения николая гумилева "среди бесчисленных светил"
среди бесчисленных светил
я вольно выбрал мир наш строгий
и в этом мире полюбил
одни весёлые дороги.
когда тревога и тоска
мне тайно в душу проберётся,
я вглядываюсь в облака,
пока душа не улыбнётся.
и если мне порою сон
о милой родине приснится,
я так безмерно удивлён,
что сердце начинает биться.
ведь это было так давно
и где-то там, за небесами.
куда мне плыть — не всё ль равно,
и под какими парусами?
Тема «Мені тринадцятий минало»: зображення безрадісного дитинства Тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу. Ідея: співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати. Основна думка: не зазнали щасливого дитинства Тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами. Художні засоби «Мені тринадцятий минало» Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»; «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї, сади!». Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?». Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє». Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло». Епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», “господнє небо” Автобіографічний вірш Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало складається з чотирьох настроєвих картин: хлопчик пасе овець, милується ясним сонечком, голубим небом; раптом розуміє, що він — сирота безпритульний, немає в нього нічого — ні ягнят, ні хати, ні рідної душі поряд; та ось прийшла дівчина, втішила, витерла сльози хлопчині, поцілувала — і сонце знову засіяло не лише в небі, а й у душі. У четвертій частині —роздуми дорослого поета про те, що той його колишній стан — це рай. Набагато гірше тепер, коли він усвідомив усю несправедливість існуючого ладу і виступив проти нього. Вірш емоційно насичений, передає найтонші відтінки почуттів ліричного героя, його страждання та переживання. Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя… Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози… Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми: Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє… Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов’язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.
рассказ "переполох" - это произведение, где антон павлович чехов блистательно продолжает тему "маленького человека", открытую его великим предшественником николаем васильевичем гоголем.
, как всегда у чехова, проста и незамысловата.
молоденькая гувернантка машенька павелецкая, вернувшись в дом своих хозяев, убеждается, что в её комнате производился обыск. у хозяйки - федосьи васильевны, пропала дорогое украшение и под подозрением в краже находится вся прислуга.
нет у федосьи васильевны ни малейших сомнений в том, что все её действия достойны и приличны - как же - она ищет вора.
машенька принимает решение покинуть дом своих хозяев, не находя в себе сил продолжать жить там с клеймом воровки.
но тут николай сергеевич признаётся машеньке, что украшение взял он. казалось бы, человек искренне извиняется за причинённое оскорбление, но, извиняясь, николай сергеевич уже давно простил себя за всё. и дом, и драгоценности - это его собственность, потому он всего лишь взял своё.
не забывает николай сергеевич машеньку, что ни при каких обстоятельствах в краже не признается.
он совершенно искренне пытается удержать машеньку от ухода, недоумевая, неужели такой пустяк, как плевок в душу, может подвигнуть человека на столь решительный поступок.
и мы испытываем не меньшее омерзение по отношению к мягкому и нерешительному николаю сергеевичу, как и к его самодовольной и хамоватой .
чехов не трибун и не обличитель, пригвождать к позорному столбу - не его функция. он рассказал маленькую житейскую и, как всегда, право сделать выводы предоставил читателю.