Відповідь:Після закінчення університету Джонатан поїхав до матері, яка на той час мешкала у Лестері (Англія), пробувши там декілька місяців, влаштувався секретарем до сера Уільяма Темпла, батько якого був великим другом їхньої родини. Джонатан пробув у нього близько 2-х років.
Повернутися до Ірландії змусили лікарі, занепокоєні станом здоров'я Свіфта. Однак погіршення здоров'я не припинилося, і Джонатан знову повертається до Англії, до маєтку Уільяма Темпла.
Стан матеріального забезпечення Свіфта бажав бути кращим. Це змушувало майбутнього письменника шукати засобів для існування. Одним із них був сан священика. Однак ця професія не приваблювала Джонатана. Тоді Уїльям Темпл запропонував Свіфтові посаду секретаря і відповідне жалування. Не хвилюючись про те, що все в його житті визначається суто корисливими інтересами, Свіфт спокійно
Джонатана Свіфта
приймає священицький сан. Він придбав пребенду на півночі Ірландії, але втомившись від виконання своїх обов'язків за декілька місяців, повернувся до Англії і жив у маєтку Уільяма Темпла до смерті останнього. Окрім певної суми грошей, Темпл заповів йому турбуватися про видання свого посмертного зібрання творів і отримувати прибутки цих публікацій.
У маєтку сера Уільяма Темпла розпочинається літературна діяльність Джонатана Свіфта. Працюючи секретарем. Джонатан мав можливість користуватися величезною бібліотекою.
Читав майбутній письменник по 10—12 годин щодня.
Незважаючи на те, що ставився до своєї професії священика досить серйозно, його можна було, як і раніше, звинуватити у поверховому ставленні до ученого богослов'я. Він вважав своїм першочерговим завданням наблизитися до духовного життя свого віку і розібратися у ньому. Тому найбільше уваги він приділяє творчості античних авторів.
Його перші літературні праці — це памфлети, написані як відгук на важливі, актуальні питання суспільно-політичного й літературного життя в Англії. Памфлет — невеликий за обсягом літературний твір публіцистичного характеру на злободенну тему, призначений для прямого впливу на громадську думку.
Перебуваючи на службі у сера Уільяма Темпла, Свіфт написав свій перший сатиричний памфлет "Битва книжок" (1697).
Після смерті Темпла у 1699 році вимушений був шукати нове місце роботи. У 1701 році він отримав ступінь доктора богослов'я і місце вікарія у Ларакорі, Ірландія.
Пояснення: Ето скопирувано с интернета и малинькая часть если нет то напиши в коментарях мені добре ?
Родился 18 (31) октября 1902 года в пос. Воткинский завод[2] Сарапульского уезда Вятской губернии, где большая часть его детства и юности. В Воткинском заводе учился в церковно-приходской школе, прогимназии и гимназии, но последнюю не окончил в связи с Гражданской войной. В 1920 оказался в Сибири, где служил конторщиком на Купинском мясопункте (с. Купино, Томская губ.), позднее работал пастухом. Был мобилизован в Продармию, где участвовал в насильственном изъятии у крестьян «излишков» хлеба. В 1923 демобилизовался и приехал в Пермь. Работал кондитера на кондитерской фабрике И. Д. Либермана «Рекорд». Одновременно публиковал рабселькоровские корреспонденции и стихи в газетах «Звезда» (Пермь), «Красное Прикамье» (Сарапул) под псевдонимом «Мастер Непряхин». Был вторым режиссёром драмкружка в рабочем клубе коммунальников им. Томского (Пермь).
В 1924—1930 годы учился на социально-экономическом отделении педагогического факультета ПГУ. Занимался клубной работой, активно участвовал в организации популярного кружка Живой Театрализованной Газеты (ЖТГ) «Кузница». С 1926 по 1931 г.г. был редактором всесоюзного методического издания (журнала) «Живая Театрализованная газета» (Пермь, Свердловск).
В 1932 переехал в Москву. В середине 1930-х Пермяк обратился к драматургии и в 1935 была издана первая пьеса «Зеленый авангард». В 1937 написана его самая известная пьеса «Лес шумит», которая была поставлена в более чем пятидесяти советских театрах. В 1938 был принят в Союз писателей СССР. В 1940-е годы несколько пьес Е. Пермяка были запрещены и автор решает уйти из драматургии.
В 1941 переезжает с семьёй в Свердловск (эвакуация), где по заданию А. А. Фадеева стал орг. секретарем «Литературного центра» на Урале до 1942, когда он назначен корреспондентом Совинформбюро. В 1944 г. Е. Пермяк возвращается в Москву.
В послевоенное время Е. Пермяк обращается к прозе. В 1946 г. он издает свой первый научно-популярный роман «Кем быть», который имел успех и несколько переизданий.
На III съезде писателей РСФСР был избран председателем Ревизионной комиссии СП РСФСР (1959—1980).
Творческая манера Пермяка испытала сильное воздействие «уральских сказов» П. П. Бажова, с которым писатель сотрудничал во время эвакуации в Свердловске.
Роман «Сказка о сером волке» изображает приезд русского эмигранта — американского фермера — в гости к брату, который открывает ему глаза на превосходство колхозной системы. В романе «Счастливое крушение» (1964) Пермяк пытался показать, что физиологическая сторона брака играет при социализме весьма незначительную роль.
В послевоенные годы часто обращался к детской литературе, много издавался как автор сказок и миниатюр популярно и нравоучительного характера.
Умер 17 августа 1982 года. Похоронен в Москве на Ваганьковском кладбище.
Відповідь:Після закінчення університету Джонатан поїхав до матері, яка на той час мешкала у Лестері (Англія), пробувши там декілька місяців, влаштувався секретарем до сера Уільяма Темпла, батько якого був великим другом їхньої родини. Джонатан пробув у нього близько 2-х років.
Повернутися до Ірландії змусили лікарі, занепокоєні станом здоров'я Свіфта. Однак погіршення здоров'я не припинилося, і Джонатан знову повертається до Англії, до маєтку Уільяма Темпла.
Стан матеріального забезпечення Свіфта бажав бути кращим. Це змушувало майбутнього письменника шукати засобів для існування. Одним із них був сан священика. Однак ця професія не приваблювала Джонатана. Тоді Уїльям Темпл запропонував Свіфтові посаду секретаря і відповідне жалування. Не хвилюючись про те, що все в його житті визначається суто корисливими інтересами, Свіфт спокійно
Джонатана Свіфта
приймає священицький сан. Він придбав пребенду на півночі Ірландії, але втомившись від виконання своїх обов'язків за декілька місяців, повернувся до Англії і жив у маєтку Уільяма Темпла до смерті останнього. Окрім певної суми грошей, Темпл заповів йому турбуватися про видання свого посмертного зібрання творів і отримувати прибутки цих публікацій.
У маєтку сера Уільяма Темпла розпочинається літературна діяльність Джонатана Свіфта. Працюючи секретарем. Джонатан мав можливість користуватися величезною бібліотекою.
Читав майбутній письменник по 10—12 годин щодня.
Незважаючи на те, що ставився до своєї професії священика досить серйозно, його можна було, як і раніше, звинуватити у поверховому ставленні до ученого богослов'я. Він вважав своїм першочерговим завданням наблизитися до духовного життя свого віку і розібратися у ньому. Тому найбільше уваги він приділяє творчості античних авторів.
Його перші літературні праці — це памфлети, написані як відгук на важливі, актуальні питання суспільно-політичного й літературного життя в Англії. Памфлет — невеликий за обсягом літературний твір публіцистичного характеру на злободенну тему, призначений для прямого впливу на громадську думку.
Перебуваючи на службі у сера Уільяма Темпла, Свіфт написав свій перший сатиричний памфлет "Битва книжок" (1697).
Після смерті Темпла у 1699 році вимушений був шукати нове місце роботи. У 1701 році він отримав ступінь доктора богослов'я і місце вікарія у Ларакорі, Ірландія.
Пояснення: Ето скопирувано с интернета и малинькая часть если нет то напиши в коментарях мені добре ?
Объяснение:
Родился 18 (31) октября 1902 года в пос. Воткинский завод[2] Сарапульского уезда Вятской губернии, где большая часть его детства и юности. В Воткинском заводе учился в церковно-приходской школе, прогимназии и гимназии, но последнюю не окончил в связи с Гражданской войной. В 1920 оказался в Сибири, где служил конторщиком на Купинском мясопункте (с. Купино, Томская губ.), позднее работал пастухом. Был мобилизован в Продармию, где участвовал в насильственном изъятии у крестьян «излишков» хлеба. В 1923 демобилизовался и приехал в Пермь. Работал кондитера на кондитерской фабрике И. Д. Либермана «Рекорд». Одновременно публиковал рабселькоровские корреспонденции и стихи в газетах «Звезда» (Пермь), «Красное Прикамье» (Сарапул) под псевдонимом «Мастер Непряхин». Был вторым режиссёром драмкружка в рабочем клубе коммунальников им. Томского (Пермь).
В 1924—1930 годы учился на социально-экономическом отделении педагогического факультета ПГУ. Занимался клубной работой, активно участвовал в организации популярного кружка Живой Театрализованной Газеты (ЖТГ) «Кузница». С 1926 по 1931 г.г. был редактором всесоюзного методического издания (журнала) «Живая Театрализованная газета» (Пермь, Свердловск).
В 1932 переехал в Москву. В середине 1930-х Пермяк обратился к драматургии и в 1935 была издана первая пьеса «Зеленый авангард». В 1937 написана его самая известная пьеса «Лес шумит», которая была поставлена в более чем пятидесяти советских театрах. В 1938 был принят в Союз писателей СССР. В 1940-е годы несколько пьес Е. Пермяка были запрещены и автор решает уйти из драматургии.
В 1941 переезжает с семьёй в Свердловск (эвакуация), где по заданию А. А. Фадеева стал орг. секретарем «Литературного центра» на Урале до 1942, когда он назначен корреспондентом Совинформбюро. В 1944 г. Е. Пермяк возвращается в Москву.
В послевоенное время Е. Пермяк обращается к прозе. В 1946 г. он издает свой первый научно-популярный роман «Кем быть», который имел успех и несколько переизданий.
На III съезде писателей РСФСР был избран председателем Ревизионной комиссии СП РСФСР (1959—1980).
Творческая манера Пермяка испытала сильное воздействие «уральских сказов» П. П. Бажова, с которым писатель сотрудничал во время эвакуации в Свердловске.
Роман «Сказка о сером волке» изображает приезд русского эмигранта — американского фермера — в гости к брату, который открывает ему глаза на превосходство колхозной системы. В романе «Счастливое крушение» (1964) Пермяк пытался показать, что физиологическая сторона брака играет при социализме весьма незначительную роль.
В послевоенные годы часто обращался к детской литературе, много издавался как автор сказок и миниатюр популярно и нравоучительного характера.
Умер 17 августа 1982 года. Похоронен в Москве на Ваганьковском кладбище.