Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів. Авторство приписують Гомеру. Ця поема є найдавнішою зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою й об'єднанням численних переказів Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.
ІліадаἸλιάς

Єлена та Паріс, червонофігурний кратер, анонімний Вазописець із Стокгольма 1999Жанркіклічна поемаАвторприписується ГомеруМовадавньогрецька моваНаписано8 ст. до н.е.Попередній твірКіпріїНаступний твірЕфіопіда і Posthomericad Цей твір у Вікісховищі Цей твір у Вікіцитатах
Разом з «Одіссеєю» має 8-й номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часівжурналу Ньюсвік[1].
Описано події десятого року облоги Трої(Іліона) об'єднаним військом грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Єлени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само, як і результат війни (загибель Трої), заздалегідь в Іліаді є відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу — епізод з історії облоги Трої.
Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст. до н. е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті (24). Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають тривалу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і датовану кінцем 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті до н. е. і навіть містять низку імен, досі відомих лише з давньогрецького епосу.
В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» з'явилися ще до грецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, у самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів, можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають основне значення в побудові сюжету «Іліади», теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гнів Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом і Герою — із циклу міфів про Геракла.
Образ природы ограничен для художественного мира Куприна и непрерывно связан с концепцией человека. Можно выделить целый ряд произведений писателя, в которых природа занимает важное место. Впервые Купринская концепция человека и природы была воссоздана как нечто целостное в произведениях Полесского цикла, основу которого составили такие произведения ,как “Лесная глушь” , “Олеся “ и “На глухарей”. Единство цикла во многом обусловлено образом рассказчика - охотника, через восприятие которого изображается природа и который воспринимает её как реальный и одновременно таинственный и загадочный мир. Природа с её красотой и очарованием определяет весь колорит повести рассказчику забыть о житейских неурядицах и заботах.
Куприн набрасывает портрет, в котором соединяет земные и возвышенные начала. Писатель воспринимает природу как органическое целое ,имеющее непосредственную связь с человеческим миром. Оптимизм и вера в человеческую душу наиболее ярко проявились в повести. В своём произведении автор побуждает к поискам некого “ естественного человека”. По убеждению Куприна, только естественная жизнь возле настоящей природы, близкое общение с её гармоничным миром, которую вела Олеся сохранить “чистую человеческую душу”.
Особая роль отведена описанию прекрасного и нетронутого мира полесья. Окружающая природа живёт своей полноценной жизнью. И главное в этом мире абсолютная гармония и полнота чувств.
Таким образом ,именно природа ,истинная взаимосвязь с ней, выступает в повести своеобразным критерием человеческих чувств. Только человек с богатым внутренним миром на искренность, доброту ,настоящую благодарность и любовь, может увидеть красоту окружающего мира, ощутить себя неотъемлемой частью чего-то волшебного.
Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів. Авторство приписують Гомеру. Ця поема є найдавнішою зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою й об'єднанням численних переказів Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.
ІліадаἸλιάς

Єлена та Паріс, червонофігурний кратер, анонімний Вазописець із Стокгольма 1999Жанркіклічна поемаАвторприписується ГомеруМовадавньогрецька моваНаписано8 ст. до н.е.Попередній твірКіпріїНаступний твірЕфіопіда і Posthomericad Цей твір у Вікісховищі Цей твір у Вікіцитатах
Разом з «Одіссеєю» має 8-й номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часівжурналу Ньюсвік[1].
Описано події десятого року облоги Трої(Іліона) об'єднаним військом грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Єлени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само, як і результат війни (загибель Трої), заздалегідь в Іліаді є відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу — епізод з історії облоги Трої.
Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст. до н. е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті (24). Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають тривалу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і датовану кінцем 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті до н. е. і навіть містять низку імен, досі відомих лише з давньогрецького епосу.
В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» з'явилися ще до грецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, у самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів, можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають основне значення в побудові сюжету «Іліади», теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гнів Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом і Герою — із циклу міфів про Геракла.
Объяснение:
Образ природы ограничен для художественного мира Куприна и непрерывно связан с концепцией человека. Можно выделить целый ряд произведений писателя, в которых природа занимает важное место. Впервые Купринская концепция человека и природы была воссоздана как нечто целостное в произведениях Полесского цикла, основу которого составили такие произведения ,как “Лесная глушь” , “Олеся “ и “На глухарей”. Единство цикла во многом обусловлено образом рассказчика - охотника, через восприятие которого изображается природа и который воспринимает её как реальный и одновременно таинственный и загадочный мир. Природа с её красотой и очарованием определяет весь колорит повести рассказчику забыть о житейских неурядицах и заботах.
Куприн набрасывает портрет, в котором соединяет земные и возвышенные начала. Писатель воспринимает природу как органическое целое ,имеющее непосредственную связь с человеческим миром. Оптимизм и вера в человеческую душу наиболее ярко проявились в повести. В своём произведении автор побуждает к поискам некого “ естественного человека”. По убеждению Куприна, только естественная жизнь возле настоящей природы, близкое общение с её гармоничным миром, которую вела Олеся сохранить “чистую человеческую душу”.
Особая роль отведена описанию прекрасного и нетронутого мира полесья. Окружающая природа живёт своей полноценной жизнью. И главное в этом мире абсолютная гармония и полнота чувств.
Таким образом ,именно природа ,истинная взаимосвязь с ней, выступает в повести своеобразным критерием человеческих чувств. Только человек с богатым внутренним миром на искренность, доброту ,настоящую благодарность и любовь, может увидеть красоту окружающего мира, ощутить себя неотъемлемой частью чего-то волшебного.