Акимыч - человек, который любит людей и природу. Он войну и начал еще острее воспринимать действительность, тонко подмечать диссонансы и разлад в окружающем мире. Его шокирует отношение окружающих, которые не чувствуют проявления зла в мире. Ведь ходят же женщины с колясками и не "видят" ничего плохого в брошенной и изувеченной кукле. Ходят парочки и смеются. Ведь такое быстро могут "перенести" и на людей. В данном случае именно на детей. Его можно понять: нет никаких слов, чтобы дать название злу, поэтому Акимыча "замыкает". Лучше всяких слов говорят за него действия: герой рассказа хоронит куклу как живого человека. Акимыч - добрый, мудрый и, я думаю, решительный человек. Он нисколько не задумался о том, что его могут посчитать чудаком люди, которые увидят похороны куклы. Решительности он научился на войне, а доброта, чуткость и отзывчивость в нем были заложены с детства. Пройдя войну, он понял цену человеческой жизни, чести и достоинства. Нельзя привыкать ко злу, потому что "многие притерпелись к худу и не видят, как сами худое творят." Еще хочется отметить трудолюбие и заботливость Акимыча. Он вырыл настоящую могилку как для ребенка. Ведь кукла по размерам сама была с ребенка. Наверное, ему приходилось хоронить однополчан, а может и ухаживать за раненными. Но "Всего не закопать". Он понимает, что зло гнездится в душах людей. От каждого из нас зависит многое.
У ХІХ ст. українські землі знаходилися у складі двох імперій – Російської й Австрійської. У складі Росії було створено дев’ять губерній: Харківська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська. На них проживало понад 8 млн. людей, здебільшого українців і росіян. Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття були у складі Австрійської імперії Габсбургів. Чисельність населення зазначених регіонів дорівнювала 3,5 млн. людей. За національним складом це були українці (русини), поляки, мадяри, валахи (молдавани). Соціально-економічне становище українців, особливо селян у обох імперіях було економічно важким, але суттєво відрізнялося. Для австрійців і поляків українці були чужими за культурою вірою і звичаями, їх слід було онімечити та полонізувати. У Росії кріпосницький гніт мало чим відрізнявся від рабства, але українці тут вважалися руськими, частиною єдиного народу.
У ХІХ ст. українські землі знаходилися у складі двох імперій – Російської й Австрійської. У складі Росії було створено дев’ять губерній: Харківська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська. На них проживало понад 8 млн. людей, здебільшого українців і росіян. Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття були у складі Австрійської імперії Габсбургів. Чисельність населення зазначених регіонів дорівнювала 3,5 млн. людей. За національним складом це були українці (русини), поляки, мадяри, валахи (молдавани). Соціально-економічне становище українців, особливо селян у обох імперіях було економічно важким, але суттєво відрізнялося. Для австрійців і поляків українці були чужими за культурою вірою і звичаями, їх слід було онімечити та полонізувати. У Росії кріпосницький гніт мало чим відрізнявся від рабства, але українці тут вважалися руськими, частиною єдиного народу.