П'єса "Синій птах" написана у період, коли М. Метерлінк від символістського "театру смерті" прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І увесь сенс п'єси в тому, аби показати людству філософський смисл буття, красу самого життя і його велич.
Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають з волі феї у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров'я і щастя. Що ж змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея Бірюліна зуміла розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов'язково навчитися бачити те, що "не на виду". І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей, як і тварини й дерева. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди простує життям кожна людина. їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, Садами Блаженств і Царством Майбутнього. Діти дізнаються, що за померлих слід молитися, бо "молитися — значить згадувати". Таїнство смерті таке ж величне, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо вмовити пустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принести щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім Птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися діти.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажання змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс буття — зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який смисл у тому, що ти живеш, що життя — вічне.
Как – то раз мальчик принёс домой обезьянку. Её отдал ему одноклассник. Обезьянка оказалась маленькой. “Мордочка сморщенная, старушечья, а глазки живые, блестящие. ” Её звали Яшка. Яшка очень любил сладости: конфеты, сахар. В первый же день он показал свой характер. На ночь его пришлось привязывать верёвкой к ножке стола, потому что он был неуправляемым. Уж столько попадало за эту обезьянку герою рассказа! Яшка был такой озорной. Один раз в тетради напроказил: наставил чернильных клякс. В другой раз испортил при- чёску даме, которая пришла в гости. Яшка оказался грозой двора: его боялись и огромный рыжий пёс Каштан, и злющий кот, живший при конторе. Летом Яшка пропадал во дворе, дома стало спокойнее. Но вот настала осень, и все в доме стали требовать отдать Яшку. Первое время без Яшки все очень скучали, хотя и не хотели в этом признаваться. Чем же привлекает меня этот рассказ? Я думаю, что, конечно, отношением автора к своему герою-Яшке. Житков любит животных и учит этому своих читателей. На шаловливую обезьянку нельзя было долго сердиться. Когда хитрый Яшка хотел что-нибудь вкусное выпросить, то он становился очень ласковым, залезал на плечо и начинал в голове искать. Это означало, что он вас любит. Писатель говорит об этом с ласковым юмором. Описывая Яшку, Житков употребляет слова с уменьшительно-ласкательным значением: ”зелёненькое платьице”, “маленький пальчик”, “игрушечная живая ручка”, “как ребёночек”.Это говорит о беззащитности. Но вместе с тем автор показывает, что Яшка очень смелый, не даст себя в обиду ни людям, ни животным. Он заставил уважать себя. Житков показывает, что обезьянка – не игрушка, а живое существо. Человек несёт ответственность за животное, которое он приносит в дом. Сестра Бориса Житкова. Сестра Бориса Житкова. В рассказе также чувствуется редкое знание повадок и привычек обезьянки. Оказывается, это связано с детством писателя. Сестра Житкова В. С. Арнольд, рассказывала, что в семье Житковых “ у детей всегда были ручные животные… У Бориса были черепахи, ручные домашние мыши, была весёлая обезьянка Яшка и ручной волк”. Почему я выбрала рассказы Житкова? Я очень люблю животных, поэтому мне интересно узнавать о них что-то новое. Рассказы Бориса Житкова мне нравятся тем, что автор учит любить зверей и птиц, помнить, что животные, как и люди, могут испытывать различные чувства. После прочтения рассказа “Про обезьянку” я стала по-другому смотреть на проказы и капризы своего кота Пушка. Стала понимать его желания. Я поняла главное: животных надо любить! И тогда они ответят вам тоже самой искренней привязанностью и дружбой!
П'єса "Синій птах" написана у період, коли М. Метерлінк від символістського "театру смерті" прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І увесь сенс п'єси в тому, аби показати людству філософський смисл буття, красу самого життя і його велич.
Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають з волі феї у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров'я і щастя. Що ж змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея Бірюліна зуміла розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов'язково навчитися бачити те, що "не на виду". І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей, як і тварини й дерева. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди простує життям кожна людина. їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, Садами Блаженств і Царством Майбутнього. Діти дізнаються, що за померлих слід молитися, бо "молитися — значить згадувати". Таїнство смерті таке ж величне, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо вмовити пустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принести щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім Птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися діти.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажання змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс буття — зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який смисл у тому, що ти живеш, що життя — вічне.