Тургеневская барышня - типичная героиня произведений Ивана Тургенева, литературный стереотип, сформировавшийся в русской культуре на основе обобщённого образа нескольких описанных им женских персонажей из произведений 1850-х — 1880-х годов.
В книгах Тургенева это замкнутая, но тонко чувствующая девушка, которая, как правило, выросла на природе в глухом поместье (без тлетворного влияния светской и городской жизни), чистая, скромная и неплохо образованная. Этот стереотип — явный интроверт, плохо сходится с людьми, но обладает глубокой внутренней жизнью. Яркой красотой она не отличается, часто может восприниматься как дурнушка. Она влюбляется в главного героя, оценив его истинные, не показные достоинства, желание следовать идее служения народу, и не обращает внимание на внешний лоск и богатство других претендентов на её руку. Влюбившись, она верно и преданно следует за любимым, несмотря на неприятие её выбора родителями или внешние обстоятельства.
Иногда в романах влюбляется в недостойного, переоценив его душевные качества. Она обладает сильным характером, который может быть сначала незаметен окружающим; она ставит перед собой цель и стремится к ней, преодолевая преграды, и порой достигает намного большего, чем мужчина её круга; она может пожертвовать собой ради какой-либо идеи. Её черты — огромная нравственная сила, «взрывная экспрессивность, решимость „идти до конца“, жертвенность, соединённая с почти неземной мечтательностью», причём сильный женский характер в книгах Тургенева обычно «подпирает» более слабого «тургеневского юношу». Рассудочность в ней сочетается с порывами истинного чувства и упрямством; любит она упорно и неотступно.
На початку ХХ століття традиційні форми мистецтва, такі як реалізм і романтизм, вже не могли передати всіх реалій нового життя. Як вдало висловився іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет, нове мистецтво стверджувалося на «абсолютному запереченні старого». Для позначення цього періоду культури, а також сукупності нових течій у мистецтві, що проіснували з кінця XIX століття і , принаймні, до 50-60-х років XX століття більшість дослідників використовують поняття «модернізм».Модернізм – це загальна назва для літературних напрямів і течій ХХ століття, яким властиві спроби відобразити нові явища життя суспільства за до нових художніх засобів. Модерністи, на відміну від реалістів, відстоювали особливу місію художника, здатного передбачати шлях розвитку нової культури. Реалістичні засоби виразності є, на їх думку, застарілими і недостатньо переконливими, щоб передати душевний стан людини, що опинилася наодинці з проблемами в цьому ворожому світі.Разом з тим, американський вчений Джон Міллер підкреслював, що «модернізм можна вважати бунтом проти «реалізму», але не проти «реальності». Модерністи проголошували цінність і самодостатність окремої особистості, шукали особливі художні засоби для відображення всього комплексу суперечностей ХХ століття. Їм не властиві були звернення до існуючої дійсності, разом з тим вони відкидали і романтичний відхід від життєвих реалій, їх не цікавив предметний світ, вони були захоплені «створенням нової дійсності» і, чим більше вона була неправдоподібна, тим більш визначною вона виникала в уяві модерністів. У творах модернізму реальність знаходила своє втілення за до нових художніх прийомів, наприклад, таких, як «потік свідомості», який безпосередньо передає процес внутрішнього мовлення персонажа під час його зіткнення з дійсністю, або «монтаж» , який, як в кінематографі, заснований на з'єднанні різноманітних тем, образів та фрагментів пізнання світу.Серед перших представників модернізму у світовій літературі були ірландець Джеймс Джойс, француз Марсель Пруст і австрієць Франц Кафка . Їм належить ряд важливих творчих відкриттів, на основі яких пізніше стали з'являтися цілі літературні напрями і течії. У поезії першої половини ХХ століття відбувалися ті ж зміни, що і в прозі. Поетичні експерименти іспанця Федеріко Гарсіа Лорки, француза Поля Елюара, англо-американця Томаса Еліота, австрійців Георга Тракля та Райнера Марії Рільке, чеха Вітезслава Незвала, поляків Юліана Тувіма і Константи Галчіньского, а також багатьох інших, сприяли змінам художньої форми лірики.Під впливом синтезу різних видів мистецтв поезія ставала все більш витонченою. Як втілення давньої мрії багатьох поетів, музикантів і художників про синтез мистецтв з'являлася і фігурна (візуальна) поезія. Французький лірик Гійом Аполлінер навіть придумав для таких текстів особливий термін – «Калліграмма» (від грецького Кallis – красивий і gramma – написання). Поет проголошував: «Калліграмма – всеосяжна художність, перевага якої полягає в тому, що вона створює візуальну лірику, яка до цих пір була майже невідома. Модернізм як мистецтво таїть у собі величезні можливості, вершиною його може стати синтез музики, живопису, літератури». Таке оформлення тексту, на його думку, необхідно, «щоб читач з першого погляду сприймав весь вірш цілком, подібно до того, як диригент одним поглядом охоплює нотні знаки партитури».Прагнучи проникнути в підсвідомість суспільства, митці-модерністи більш усього тяжіли до суб'єктивізму, образу-символу, зашифрованому представленню своїх творів, активно використовували вільну форму своєї творчості.
Тургеневская барышня - типичная героиня произведений Ивана Тургенева, литературный стереотип, сформировавшийся в русской культуре на основе обобщённого образа нескольких описанных им женских персонажей из произведений 1850-х — 1880-х годов.
В книгах Тургенева это замкнутая, но тонко чувствующая девушка, которая, как правило, выросла на природе в глухом поместье (без тлетворного влияния светской и городской жизни), чистая, скромная и неплохо образованная. Этот стереотип — явный интроверт, плохо сходится с людьми, но обладает глубокой внутренней жизнью. Яркой красотой она не отличается, часто может восприниматься как дурнушка. Она влюбляется в главного героя, оценив его истинные, не показные достоинства, желание следовать идее служения народу, и не обращает внимание на внешний лоск и богатство других претендентов на её руку. Влюбившись, она верно и преданно следует за любимым, несмотря на неприятие её выбора родителями или внешние обстоятельства.
Иногда в романах влюбляется в недостойного, переоценив его душевные качества. Она обладает сильным характером, который может быть сначала незаметен окружающим; она ставит перед собой цель и стремится к ней, преодолевая преграды, и порой достигает намного большего, чем мужчина её круга; она может пожертвовать собой ради какой-либо идеи. Её черты — огромная нравственная сила, «взрывная экспрессивность, решимость „идти до конца“, жертвенность, соединённая с почти неземной мечтательностью», причём сильный женский характер в книгах Тургенева обычно «подпирает» более слабого «тургеневского юношу». Рассудочность в ней сочетается с порывами истинного чувства и упрямством; любит она упорно и неотступно.
Объяснение: