Охарактерисуйте больничную жизнь, описанную в рассказе. Чем она отличаеться от обычной жизни жетей и подростков? Приведите цитаты из текста. (рассказ изумрудная рыбка)
Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі XX століття. У кінці XIX -і- на початку XX ст. в мистецтві відбувається глобальний переворот, пов'язаний із пошуком нових форм зображення людини і світу. Спираючись на досягнення психологічної прози XIX століття, письменники все більше заглиблюються у внутрішній світ людини. Особливе місце в літературі XX століття займає показ психології героїв, спроба зобразити складність і плинність пси хічного процесу.
Витонченість психологічного аналізу притаманна творчій манері А. Камю. Роман «Чума» побудований на удаваній біді, що трапилася із мешканцями містечка Орана в Алжирі. Цей сюжет дає можливість автору створити багатоплановий твір. Але в романі є й абстрактний, символічний зміст, який дає можливість говорити про людське буття, а роман сприймати як притчу.
А. Камю поділяв ідеї екзистенціалізму, філософської течії, що виникла в XX століття Прихильники цього напряму центром своєї філософської системи роблять особистість. Поняття «буття» замінюються поняттям «екзистента» — існування окремої особистості. Матеріальний світ сприймається як загроза екзистенті, життя абсурдне. Людина самотня в світі, вона сама повинна робити свій вибір. Свобода — це не благо, а тяжкий тягар, який несе людина. Можна вибрати повне злиття з суспільством, а можна бути самим собою, вибрати розвиток своєї особистості і протиставити себе суспільству.
Психологію людини у ситуації вибору і досліджує А. Камю в романі «Чума». Чума постає як фатальна, абсурдна сила, перед обличчям якої люди роблять свій вибір гаючи за людьми, що змушені робити свій вибір, — боротися проти чуми чи сподіватися на її милість, лікар Ріє приходить до висновку, що є більше підстав захоплюватися людиною, ніж зневажати її.
Нові можливості розкрити психологію героя Камю знаходить у відсутності безпосередніх описів внутрішнього життя. Лікар Ріє — оповідач роману. Але про себе він говорить в третій особі, на перший план висуває вчинки героїв. Внутрішній світ розкривається через зовнішні прояви. Наприклад, епізод смерті від хвороби сина слідчого. Йому ввели вакцину, на яку покладали велику надію. Але хлопчик лише більше страждав і довше помирав. Після його смерті Ріє кидає в обличчя священику жорстокі слова зневіри в можливість вищої справедливості. Автор нічого не говорить про переживання свого героя, але його нестриманість свідчить про відчай.
Огромное количество писателей, прозаиков при написании своих произведений очень подробно, до мельчайших элементов, описывают окружающий мир героев, то есть природу. А иногда даже природа исполняет главную роль в каком-либо произведении, например, в стихотворениях Есенина ("Снежок", Берёза", "Отговорила роща золотая"), Пушкина ("Какая ночь! Мороз трескучий...", "Волшебный край! очей отрада!..."), Лермонтова ("Утёс", "Весна") и так далее. Какую же роль играет природа в создании настроения автора? Безусловно, важную. Именно благодаря описанию природы, мы можем понять настроения, мысли, переживания лирического героя. Например, если мы видим изображения туч, бури, урагана в строках, то мы сразу понимаем, что лирический герой (автор) во время написания был чем-то озабочен, опечален. В его душе неспокойно: идёт нравственная, душевная борьба, его сердце не спокойно. Если же мы наблюдаем обратную картину - умиротворенные зарисовки глухих деревень, леса, поля, то мы понимаем, что на душе у автора легко-легко, он может отвлечься ото всего и просто, вдохнув полной грудью, отдохнуть ото всех забот в каком-нибудь Богом забытом уголке. Таким образом, именно благодаря состоянию природы в произведении, мы можем уловить все настроения и малейшие переживания лирического героя.
Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі XX століття. У кінці XIX -і- на початку XX ст. в мистецтві відбувається глобальний переворот, пов'язаний із пошуком нових форм зображення людини і світу. Спираючись на досягнення психологічної прози XIX століття, письменники все більше заглиблюються у внутрішній світ людини. Особливе місце в літературі XX століття займає показ психології героїв, спроба зобразити складність і плинність пси хічного процесу.
Витонченість психологічного аналізу притаманна творчій манері А. Камю. Роман «Чума» побудований на удаваній біді, що трапилася із мешканцями містечка Орана в Алжирі. Цей сюжет дає можливість автору створити багатоплановий твір. Але в романі є й абстрактний, символічний зміст, який дає можливість говорити про людське буття, а роман сприймати як притчу.
А. Камю поділяв ідеї екзистенціалізму, філософської течії, що виникла в XX століття Прихильники цього напряму центром своєї філософської системи роблять особистість. Поняття «буття» замінюються поняттям «екзистента» — існування окремої особистості. Матеріальний світ сприймається як загроза екзистенті, життя абсурдне. Людина самотня в світі, вона сама повинна робити свій вибір. Свобода — це не благо, а тяжкий тягар, який несе людина. Можна вибрати повне злиття з суспільством, а можна бути самим собою, вибрати розвиток своєї особистості і протиставити себе суспільству.
Психологію людини у ситуації вибору і досліджує А. Камю в романі «Чума». Чума постає як фатальна, абсурдна сила, перед обличчям якої люди роблять свій вибір гаючи за людьми, що змушені робити свій вибір, — боротися проти чуми чи сподіватися на її милість, лікар Ріє приходить до висновку, що є більше підстав захоплюватися людиною, ніж зневажати її.
Нові можливості розкрити психологію героя Камю знаходить у відсутності безпосередніх описів внутрішнього життя. Лікар Ріє — оповідач роману. Але про себе він говорить в третій особі, на перший план висуває вчинки героїв. Внутрішній світ розкривається через зовнішні прояви. Наприклад, епізод смерті від хвороби сина слідчого. Йому ввели вакцину, на яку покладали велику надію. Але хлопчик лише більше страждав і довше помирав. Після його смерті Ріє кидає в обличчя священику жорстокі слова зневіри в можливість вищої справедливості. Автор нічого не говорить про переживання свого героя, але його нестриманість свідчить про відчай.
Безусловно, важную. Именно благодаря описанию природы, мы можем понять настроения, мысли, переживания лирического героя. Например, если мы видим изображения туч, бури, урагана в строках, то мы сразу понимаем, что лирический герой (автор) во время написания был чем-то озабочен, опечален. В его душе неспокойно: идёт нравственная, душевная борьба, его сердце не спокойно.
Если же мы наблюдаем обратную картину - умиротворенные зарисовки глухих деревень, леса, поля, то мы понимаем, что на душе у автора легко-легко, он может отвлечься ото всего и просто, вдохнув полной грудью, отдохнуть ото всех забот в каком-нибудь Богом забытом уголке.
Таким образом, именно благодаря состоянию природы в произведении, мы можем уловить все настроения и малейшие переживания лирического героя.