Описание шмаковой ( чучело) по плану1.семья; 2.отношения в коллективе одноклассников; 3.отношения с леной; 4.высказывания подростков относительно других героев повести; 5.их действия, поступки.
Василий Теркин главный герой поэмы А. Твардовского « Василий Теркин». Это простой парень, выходец из крестьян. Он рядовой боец, пехотинец. С первых дней на войне: « С первых дней годины горькой, В тяжкий час земли родной Не шутя, Василий Тёркин, Подружились мы с тобой…»_ так говорит автор о Тёркине.. Так почему же Твардовский с такой любовью, теплом рассказывает о Тёркине? Да потому, что : «Жить без пищи можно сутки, Можно больше, но порой На войне одной минутки Не прожить без прибаутки, Шутки самой немудрой». А вот Василий и есть тот самый шутник, который за словом в карман не полезет, умеющий в самую трудную минуту поддержать товарищей веселым словцом, незатейливой байкой. А еще он смелый, умелый, отважный боец, если надо — может повести за собой бойцов в атаку. Вот такой он Вася Теркин. Есть у него и слабости. Он, как и другие бойцы тоскует по родным, которые живут в Смоленской стороне. Он с горечью переживает отступление, ему стыдно перед народом за это. И, бывая в крестьянских домах, Василий прячет глаза от хозяек, как будто это его личная вина. В своей поэме А. Твардовский показывает Теркина на только как блестящего бойца, но и как мастерового человека труда. Он не проходит мимо чужих трудностей. Вот мы видим, как он старику точить пилу: «Тёркин встал: - А может, дед, У неё развода нет?
Сам пилу берёт: - А ну-ка... - И в руках его пила, Точно поднятая щука, Острой спинкой повела.
Теркин - образ, обладающий всеми лучшими чертами солдата и человека: ему характерна любовь к Родине, смелость, готовность к подвигу, чувство собственного достоинства. Он ловок, удачлив, мастер на все руки, гармонист, умеет вовремя пошутить, поднять дух бойцов. Он не один. С ним рядом воюют, ему и поддерживают другие солдаты: повар, который «ложку лишнюю кладет», те, что дали ему «валенки с ноги», танкисты, доставившие его в санбат; шофер, подвозивший Теркина на передовую, два бойца похоронной команды, которые в мороз сняли с себя шинели, чтобы сделать носилки и донести раненого бойца. Мне очень понравилось то, что Твардовский простым и понятным языком описал все ужасы боевых действий. И его главный герой наделен самыми лучшими человеческими качествами: смелостью, честностью, тонким чувством. Василий Теркин даже признался, что ему не нужны ни медали, ни ордена. Самым главным для него была Родина, свободная от бесчинств врага. Мне кажется, автор хотел донести до нас мысль о том, что наиважнейшей целью той войны была свобода и мирная жизнь, а не слава, признание.
В одному з найбільш сатиричних своїх творів, в «Собачому серці», М. Булгаков за уявною комедією зображує дійсну трагедію радянського суспільства. Експеримент, який провели над Російською імперією більшовики, зображений у вигляді експерименту професора Преображенського над бродячим, але ласкавим і добрим, псом, в результаті якого останній перетворюється на людину. Ця людина, Поліграф Поліграфович Шаріков, розкриває виразки, що утворилися на тілі сучасного М. Булгакову суспільства. Шариков був породженням професора Преображенського, світила російської науки, який шукав б для омолодження організму. Але результат операції, проведеної Філіпом Пилиповичем і його другом і помічником Борменталем, виявився більш ніж несподіваний. Пес перетворився на людину. Ця людина поєднував у собі риси і пса, і донора гіпофіза - Клима Чугункина, п'яниці, гуляки і балалаечника. Але чим більше часу проходило, тим більш людяним ставав гомункул, він перетворювався в людини «з самим паршивим серцем з усіх, які існують в природі». Шариков смішний в своїх вчинках. Він ганяється за кішкою, замикає себе у ванній і мало не затоплює всю квартиру. Його, п'яного і неслухняного, за шкірку тягають напівгола Дарина Петрівна і Преображенський. А спілкування Борменталя зі своїм підопічним вихованцем Кульковим так взагалі сповнене комізму. Але чомусь нам не хочеться сміятися. Адже за цією сатирою на получеловека ховається трагедія всього суспільства, а не окремо взятої особистості. Шариков, мені здається, страшний остільки, оскільки він не є продуктом уяви великого письменника. Він - результат уважного вивчення сучасності. М. Булгаков у своєму творі майстерно розкриває отруйні виразки, що покривають радянське суспільство. Експеримент, проведений більшовиками, привів до появи безлічі таких Шариков, для яких моральні та етичні цінності - це тьху! Для таких, як він, досить назвати себе «трудовим елементом» або «захисником революційних інтересів», щоб стати визнаним членом суспільства. Саме тому так журяться Борменталь і Преображенський, у яких є університетська освіта, і які не можуть впоратися з алкоголіком і кошатніков Кульковим. Шариков страшний. Страшний тому, що знаходить своє відображення і в нашому світі. Ніколи суспільство не зможе звільнитися від подібних соціальних елементів. Вони будуть знаходити підтримку в будь-якому суспільстві. І їм будуть байдужі цінності суспільства. Як і Шариков, вони зможуть вимагати свої «шістнадцять аршин». Однак, в повісті все закінчується тим, що погани з істот знову перетворюється в милого і доброго пса. Зник сам Шариков, але, на жаль, не зникли його відображення в світі. І саме на боротьбу з такими елементами як всередині нас, так і навколо нас, і закликає Михайло Булгаков.
« С первых дней годины горькой,
В тяжкий час земли родной
Не шутя, Василий Тёркин,
Подружились мы с тобой…»_ так говорит автор о Тёркине..
Так почему же Твардовский с такой любовью, теплом рассказывает о Тёркине?
Да потому, что :
«Жить без пищи можно сутки,
Можно больше, но порой
На войне одной минутки
Не прожить без прибаутки,
Шутки самой немудрой».
А вот Василий и есть тот самый шутник, который за словом в карман не полезет, умеющий в самую трудную минуту поддержать товарищей веселым словцом, незатейливой байкой. А еще он смелый, умелый, отважный боец, если надо — может повести за собой бойцов в атаку.
Вот такой он Вася Теркин. Есть у него и слабости. Он, как и другие бойцы тоскует по родным, которые живут в Смоленской стороне. Он с горечью переживает отступление, ему стыдно перед народом за это. И, бывая в крестьянских домах, Василий прячет глаза от хозяек, как будто это его личная вина.
В своей поэме А. Твардовский показывает Теркина на только как блестящего бойца, но и как мастерового человека труда. Он не проходит мимо чужих трудностей. Вот мы видим, как он старику точить пилу:
«Тёркин встал:
- А может, дед,
У неё развода нет?
Сам пилу берёт:
- А ну-ка... -
И в руках его пила,
Точно поднятая щука,
Острой спинкой повела.
Теркин - образ, обладающий всеми лучшими чертами солдата и человека: ему характерна любовь к Родине, смелость, готовность к подвигу, чувство собственного достоинства. Он ловок, удачлив, мастер на все руки, гармонист, умеет вовремя пошутить, поднять дух бойцов. Он не один. С ним рядом воюют, ему и поддерживают другие солдаты: повар, который «ложку лишнюю кладет», те, что дали ему «валенки с ноги», танкисты, доставившие его в санбат; шофер, подвозивший Теркина на передовую, два бойца похоронной команды, которые в мороз сняли с себя шинели, чтобы сделать носилки и донести раненого бойца.
Мне очень понравилось то, что Твардовский простым и понятным языком описал все ужасы боевых действий. И его главный герой наделен самыми лучшими человеческими качествами: смелостью, честностью, тонким чувством. Василий Теркин даже признался, что ему не нужны ни медали, ни ордена. Самым главным для него была Родина, свободная от бесчинств врага. Мне кажется, автор хотел донести до нас мысль о том, что наиважнейшей целью той войны была свобода и мирная жизнь, а не слава, признание.
В одному з найбільш сатиричних своїх творів, в «Собачому серці», М. Булгаков за уявною комедією зображує дійсну трагедію радянського суспільства. Експеримент, який провели над Російською імперією більшовики, зображений у вигляді експерименту професора Преображенського над бродячим, але ласкавим і добрим, псом, в результаті якого останній перетворюється на людину. Ця людина, Поліграф Поліграфович Шаріков, розкриває виразки, що утворилися на тілі сучасного М. Булгакову суспільства. Шариков був породженням професора Преображенського, світила російської науки, який шукав б для омолодження організму. Але результат операції, проведеної Філіпом Пилиповичем і його другом і помічником Борменталем, виявився більш ніж несподіваний. Пес перетворився на людину. Ця людина поєднував у собі риси і пса, і донора гіпофіза - Клима Чугункина, п'яниці, гуляки і балалаечника. Але чим більше часу проходило, тим більш людяним ставав гомункул, він перетворювався в людини «з самим паршивим серцем з усіх, які існують в природі». Шариков смішний в своїх вчинках. Він ганяється за кішкою, замикає себе у ванній і мало не затоплює всю квартиру. Його, п'яного і неслухняного, за шкірку тягають напівгола Дарина Петрівна і Преображенський. А спілкування Борменталя зі своїм підопічним вихованцем Кульковим так взагалі сповнене комізму. Але чомусь нам не хочеться сміятися. Адже за цією сатирою на получеловека ховається трагедія всього суспільства, а не окремо взятої особистості. Шариков, мені здається, страшний остільки, оскільки він не є продуктом уяви великого письменника. Він - результат уважного вивчення сучасності. М. Булгаков у своєму творі майстерно розкриває отруйні виразки, що покривають радянське суспільство. Експеримент, проведений більшовиками, привів до появи безлічі таких Шариков, для яких моральні та етичні цінності - це тьху! Для таких, як він, досить назвати себе «трудовим елементом» або «захисником революційних інтересів», щоб стати визнаним членом суспільства. Саме тому так журяться Борменталь і Преображенський, у яких є університетська освіта, і які не можуть впоратися з алкоголіком і кошатніков Кульковим. Шариков страшний. Страшний тому, що знаходить своє відображення і в нашому світі. Ніколи суспільство не зможе звільнитися від подібних соціальних елементів. Вони будуть знаходити підтримку в будь-якому суспільстві. І їм будуть байдужі цінності суспільства. Як і Шариков, вони зможуть вимагати свої «шістнадцять аршин». Однак, в повісті все закінчується тим, що погани з істот знову перетворюється в милого і доброго пса. Зник сам Шариков, але, на жаль, не зникли його відображення в світі. І саме на боротьбу з такими елементами як всередині нас, так і навколо нас, і закликає Михайло Булгаков.
Объяснение: