Поль Верлен народився в місті Мец у сім’ї військового інженера. Дев’ять років він навчався у школі Ландрі, яку закінчив із дипломом бакалавра словесності. У Парижі, куди родина переїхала після відставки батька, юнак записався до університету на юридичний факультет. Але облишив навчання, адже професія адвоката його не цікавила. У 1864 році він вступив на службу до страхового товариства, потім до мерії та до міської ратуші.
Ще в 14 років виявилася його літературна обдарованість. У 1863 році було надруковано його перший вірш. Незабаром Верлен приєднується до парнасців.
2. Виступи учнів із повідомленням про літературну группу французьких поетів «Парнас»
3. Слово вчителя
Виходять перші збірки поета — «Сатурнічні вірші» та «Галантні святкування» (або «Вишукані свята»), на яких позначився вплив ще одного літературного вчителя Верлена — Ш. Бодлера.
Верлен одружується з Матильдою Моте, підтримує Паризьку комуну. Побоюючись переслідувань, виїжджає з Парижа. У цей час знайомиться з юним поетом Артюром Рембо. Упродовж двох років вони мандрують країнами Європи. Посварившись з Артюром, Верлен вистрілив із пістолета й поранив його. За що отримав два роки ув’язнення. У в’язниці Верлен намагався переосмислити своє життя, очиститися, повернутися до Бога. Але надто сильними
були його негативні пристрасті, щоб утриматися від морального падіння.
Як не дивно, але саме на цей час припадають найвизначніші поетичні досягнення — виходять друком збірки «Романси без слів», «Мудрість», «Давно і нещодавно», серія статей «Прокляті поети» та ін.
Із середини 1880-х років поета переслідують хвороби. Але він створює чимало нових поетичних збірок — «Кохання», «Паралельно», «Присвяти» та ін., автобіографічну прозу, п’єси. Кілька разів він подорожує до Нідерландів та Бельгії з програмою публічних виступів.
У 1896 році поета не стало.
На початку свого творчого шляху поет захоплювався «парнасцями», які пропагували «мистецтво для мистецтва», культ краси та витончену складність вірша. Але поволі вибудовувалася власна, самобутня творча манера. За словами літературознавця Д. Нали-вайка, вона є «…яскравим втіленням поетичного синтезу імпресіонізму та символізму». З одного боку, Верлен прагне виразити миттєві враження, відтворити у нюансах та напівтонах швидкоплинне почуття (імпресіонізм), а з іншого — надає цьому враженню символічних, узагальнених значень, вибудовує систему «відповідностей» між зовнішнім і внутрішнім світами (символізм).
4. Виразне читання поезії П. Верлена «Поетичне мистецтво»
5. Обмін враженнями, евристична бесіда
♦ Яку найпершу вимогу ставить автор до поетичного слова?
♦ Як ставиться автор до чітких, ясних барв, що пропонує?
♦ Що говорить поет про порушення проблем сьогодення, наскільки вони, на його думку, сумісні з поезією?
♦ Як автор ставиться до прийомів риторики, рим, із чим їх порівнює? Знайдіть це у тексті.
♦ Який зміст вкладає, на вашу думку, поет у слово «література»?
♦ Випишіть із вірша поняття, що протиставляються, прокоментуйте їх.
6. Слово вчителя
Вірш П. Верлена «Поетичне мистецтво» став поетичним маніфестом символізму. Написаний 1874 року, а надрукований 1882. «Найперше — музика у слові» — такою є головна теза поета. Поняття музикальності він трактує досить широко. Це подолання
в поезії всього, що заважає ліричному самовираженню: законів логіки, звичайних форм віршування, точності змісту. Поет, за Верленом,— медіум, яким керує інтуїція, а не логіка.
У цьому ж році (1874), крім «Поетичного мистецтва», вийшла збірка П. Верлена «Романси без слів», що складається з трьох розділів: «Забуті арієти», «Бельгійські пейзажі» та «Акварелі».
Серед дев’яти «забутих арієт» (арієта — невелика арія, проста за викладом і пісенним характером мелодія) найвідомішою є поезія «Так тихо серце плаче» (переклад М. Рильського).
7. Виразне читання поезії П. Верлена «Так тихо серце плаче»
8. Обмін враженнями, евристична бесіда
♦ Який настрій навіює ця поезія?
♦ Про що цей вірш — про природу чи стан людської душі?
♦ Які принципи автора, проголошені в «поетичному мистецтві», відбилися у творі?
9. Слово вчителя
За удаваною простотою вірша простежується велика майстерність автора, його новаторство, відкриття «поезії душі». Верлен використовує все багатство фонетики французької мови, що викликає труднощі у перекладачів. Поет широко використовує алі-
терацію (повторення одних і тих же приголосних), асонанс (повторення однакових голосних), гру однокорінних слів, тавтологічні рими-повтори. Складна система римування поєднується з простим розмовним синтаксисом: речення короткі, часто неповні, це вигуки
та скарги: «О хлюпотіння зливи по крівлях, по землі!», «З відчаю хоч кричи! Печалюсь без причин» (тут і далі переклад М. Лукаша). Гнучкості реченням додає і такий прийом, як перенесення рядка:
«Любов й зненавиди нема, а дітись ніде!»
У вірші всього шістнадцять рядків, а розкривають поезію цілої душі.
Ще в 14 років виявилася його літературна обдарованість. У 1863 році було надруковано його перший вірш. Незабаром Верлен приєднується до парнасців.
2. Виступи учнів із повідомленням про літературну группу французьких поетів «Парнас»
3. Слово вчителя
Виходять перші збірки поета — «Сатурнічні вірші» та «Галантні святкування» (або «Вишукані свята»), на яких позначився вплив ще одного літературного вчителя Верлена — Ш. Бодлера.
Верлен одружується з Матильдою Моте, підтримує Паризьку комуну. Побоюючись переслідувань, виїжджає з Парижа. У цей час знайомиться з юним поетом Артюром Рембо. Упродовж двох років вони мандрують країнами Європи. Посварившись з Артюром, Верлен вистрілив із пістолета й поранив його. За що отримав два роки ув’язнення. У в’язниці Верлен намагався переосмислити своє життя, очиститися, повернутися до Бога. Але надто сильними
були його негативні пристрасті, щоб утриматися від морального падіння.
Як не дивно, але саме на цей час припадають найвизначніші поетичні досягнення — виходять друком збірки «Романси без слів», «Мудрість», «Давно і нещодавно», серія статей «Прокляті поети» та ін.
Із середини 1880-х років поета переслідують хвороби. Але він створює чимало нових поетичних збірок — «Кохання», «Паралельно», «Присвяти» та ін., автобіографічну прозу, п’єси. Кілька разів він подорожує до Нідерландів та Бельгії з програмою публічних виступів.
У 1896 році поета не стало.
На початку свого творчого шляху поет захоплювався «парнасцями», які пропагували «мистецтво для мистецтва», культ краси та витончену складність вірша. Але поволі вибудовувалася власна, самобутня творча манера. За словами літературознавця Д. Нали-вайка, вона є «…яскравим втіленням поетичного синтезу імпресіонізму та символізму». З одного боку, Верлен прагне виразити миттєві враження, відтворити у нюансах та напівтонах швидкоплинне почуття (імпресіонізм), а з іншого — надає цьому враженню символічних, узагальнених значень, вибудовує систему «відповідностей» між зовнішнім і внутрішнім світами (символізм).
4. Виразне читання поезії П. Верлена «Поетичне мистецтво»
5. Обмін враженнями, евристична бесіда
♦ Яку найпершу вимогу ставить автор до поетичного слова?
♦ Як ставиться автор до чітких, ясних барв, що пропонує?
♦ Що говорить поет про порушення проблем сьогодення, наскільки вони, на його думку, сумісні з поезією?
♦ Як автор ставиться до прийомів риторики, рим, із чим їх порівнює? Знайдіть це у тексті.
♦ Який зміст вкладає, на вашу думку, поет у слово «література»?
♦ Випишіть із вірша поняття, що протиставляються, прокоментуйте їх.
6. Слово вчителя
Вірш П. Верлена «Поетичне мистецтво» став поетичним маніфестом символізму. Написаний 1874 року, а надрукований 1882. «Найперше — музика у слові» — такою є головна теза поета. Поняття музикальності він трактує досить широко. Це подолання
в поезії всього, що заважає ліричному самовираженню: законів логіки, звичайних форм віршування, точності змісту. Поет, за Верленом,— медіум, яким керує інтуїція, а не логіка.
У цьому ж році (1874), крім «Поетичного мистецтва», вийшла збірка П. Верлена «Романси без слів», що складається з трьох розділів: «Забуті арієти», «Бельгійські пейзажі» та «Акварелі».
Серед дев’яти «забутих арієт» (арієта — невелика арія, проста за викладом і пісенним характером мелодія) найвідомішою є поезія «Так тихо серце плаче» (переклад М. Рильського).
7. Виразне читання поезії П. Верлена «Так тихо серце плаче»
8. Обмін враженнями, евристична бесіда
♦ Який настрій навіює ця поезія?
♦ Про що цей вірш — про природу чи стан людської душі?
♦ Які принципи автора, проголошені в «поетичному мистецтві», відбилися у творі?
9. Слово вчителя
За удаваною простотою вірша простежується велика майстерність автора, його новаторство, відкриття «поезії душі». Верлен використовує все багатство фонетики французької мови, що викликає труднощі у перекладачів. Поет широко використовує алі-
терацію (повторення одних і тих же приголосних), асонанс (повторення однакових голосних), гру однокорінних слів, тавтологічні рими-повтори. Складна система римування поєднується з простим розмовним синтаксисом: речення короткі, часто неповні, це вигуки
та скарги: «О хлюпотіння зливи по крівлях, по землі!», «З відчаю хоч кричи! Печалюсь без причин» (тут і далі переклад М. Лукаша). Гнучкості реченням додає і такий прийом, як перенесення рядка:
«Любов й зненавиди нема, а дітись ніде!»
У вірші всього шістнадцять рядків, а розкривають поезію цілої душі.
Все смешалось в историческом романе Пушкина – честность,
благородство, предательство, подлость, любовь.
А Пугачевский бунт, который лег в основу произведения, оказался
настоящим испытанием для главных героев – Петра Гринева и
Алексея Швабрина.
Именно этот момент в повести является ключевым для сравнительной
характеристики двух героев "Капитанской дочки" - Гринева и Швабрина.
Отношение к чести и долгу окончательно развело их во время
пугачевского бунта.
Швабрин, чтобы себя от смерти, он становится на сторону
Пугачева, бывшего противника, и без сожаления готов вершить суд
над теми, кто еще недавно был ему если не товарищем, то сослуживцем
и добрым знакомым.
Он присягает на верность самозванцу и с радостью соглашается
присоединиться к мятежному войску.
Гринев же, невзирая на смертельную опасность, не изменяет воинской
присяге и осмеливается вступиться за осиротевшую Машу Миронову.
Таким образом, соперники в любви и противники на дуэли встают по
разные стороны баррикад.
Положение Швабрина все-таки менее выгодно: присоединившись к Пугачеву,
он тем самым раз и навсегда поставил себя вне закона.
Гринев, которого Пугачев помнит по встрече в пути, рассказывает самозванцу
правду о своей возлюбленной, надеясь на снисхождение со стороны
предводителя. Этот психологический бой Гринев выигрывает,
себя и Машу.
Два офицера российской армии - Петр Гринев и Алексей Швабрин ведут
себя совершенно по-разному: первый следует законам офицерской чести
и хранит верность воинской присяге, второй с легкостью становится
предателем.
Но как только Швабрин оказался предателем, перешёл на сторону
самозванца, а когда Пугачёв и все его сподвижники попали в руки
властей, Швабрин ещё и оклеветал Гринёва.
Гринева арестовали и обвинили в сговоре с самозванцем.
После сцены с вызволением Маши Мироновой читатель уже
не сомневается, что Швабрин не только предатель, но и мерзавец,
для которого главное – достижение своих целей любой ценой.
В итоге герои повести предстают перед военным трибуналом,
который честного офицера оправдывает, а предателя приговаривает
к повешению.