Дія повісті хронологічно приурочена до епізоду царювання Катерини II – останньої депутації запорожців, що відбулася в 1775 р що пов’язаної з роботою Комісії щодо скасування Запорізької Січі.
Сюжет твору розгортається в Диканьці, на Україні. Ніким не помічені, в небі кружляють двоє: відьма на мітлі, яка набирає в рукав зірки, і чорт, який ховає місяць в кишеню, думаючи, що наступивша тьма утримає вдома багатого козака Чуба, за до дяка на кутю, що ненависний чорту коваль Вакула (який намалював на церковній стіні картину Страшного суду що осоромлює чорта) не наважиться прийти до Чубової доньки Оксани.
Чуб із кумом не знають, чи йти в такій темряві до дячка, однак наважуються і йдуть. Вдома залишається красуня Оксана. Приходить Вакула. Оксана насміхається над ним. У двері стукає збившийся з дороги Чуб, без кума, який вирішив повернутися через влаштовану чортом хуртовину додому. Однак, почувши коваля, Чуб вирішує, що потрапив в хату кульгавого Левченка. Чуб відправляється до матері Вакули, Солохи, яка і є та сама відьма, яка крала з неба зірки.
До Оксани приходять її подруги. Оксана зауважує на одній з них розшиті золотом черевички (черевички). Оксана гордо заявляє, що вийде заміж за Вакулу, якщо той принесе їй черевички, «які носить цариця».
Між тим чорта, який з користю проводить час у Солохи, злякав голова, не пошедший до дяка на кутю. Чорт залізає в мішок, залишений серед хати Вакулою, а в іншій незабаром лізе й голова, бо до Солохи прийшов дяк. Загрававшому з Солохою дяку теж доводиться лізти до мішок, бо приходить Чуб. Втім, незабаром Чуб лізе в той же мішок, уникаючи зустрічі з повернувшимся Вакулою. Поки Солоха розмовляє на городі з прийшовшим слідом за ковалем козаком Свербигузом, Вакула забирає мішки, пояснюючи собі їх тяжкість своїм пригніченим станом після зустрічі з Оксаною.
У натовпі колядників коваль знов зустрічає Оксану, яка повторює свою обіцянку з приводу черевичек. З горя Вакула вирішує втопитися, кидає всі мішки, крім самого маленького, і тікає.
Злегка заспокоївшись, Вакула хоче спробувати ще один засіб: він приходить до запорожця Пузатого Пацюка, який «трохи подібний чорту», і отримує туманну відповідь, що чорт у нього за плечима. Передчуваючи славну здобич, чорт вискакує з мішка і, сівши на шию коваля, обіцяє йому цієї ж ночі Оксану. Хитрий коваль, вхопивши чорта за хвіст і, під загрозою того, що перехрестить його, стає господарем становища і велить чорту везти себе «в Петербург, просто до цариці».
Опинившись в Петербурзі, коваль приходить до запорожців, з якими познайомився восени, коли вони проїжджали через Диканьку. За до чорта він домагається, щоб його взяли на прийом до цариці. Дивуючись розкоші палацу і дивовижному живопису, коваль виявляється перед царицею і просить у неї царських черевичків. Зворушена такою простодушністю, Катерина Вакулі дарує черевички.
В селі в цей час диканські баби сперечаються, яким саме чином наклав на себе руки Вакула. Ці пересуди бентежать Оксану, вона всю ніч не може заснути, а до ранку «закохалася по вуха в коваля». Повернувшись коваль виймає зі скрині нові шапку і пояс і відправляється до Чуба з проханням віддати за нього Оксану. Чуб, зворушений подарунками і розсерджений віроломством Солохи, відповідає згодою. Йому вторить і Оксана, готова вийти за коваля «і без черевиків».
Завівши сім’єю, Вакула розписав свою хату фарбами, а в Церкві намалював чорта, да «такого гидкого, що всі плювали, коли проходили мимо».
Ідуць сабе гады, ідуць,
Бы карагод, бясконца,
Што ў небе зорачкі вядуць
Ля месяца, ля сонца.
Ідуць сабе гады, ідуць –
І чалавек за імі.
Куды цябе яны вядуць
І сьцежкамі якімі?
«Няведама мне, скуль усё і што я;
Няведама мне сама сьцежка мая,
Няведама мне, і куды я іду.
Пытаньня ня маю, ці што там знайду,
Ня ведаю жыцьцё, ці шчасьце, ці не, –
Пачалося гэта, браток, не на мне».
Ідуць гады, ідуць гады,
І зь імі ўсё на сьвеце.
Сягоньня ты, а йшлі дзяды,
А заўтра пойдуць дзеці.
Ідуць гады, і ты ідзеш
Ўздагонь за імі, зь імі.
Нашто, скажы мне, ты жывеш
І з думкамі якімі?
«З аднэю я думкай у сьвеце жыву,
Настаўнікам ўзяўшы і лес і траву,
Крыніцы, і кветкі, і цемру, і сьвет,
І месяц, і зоры, і сонца прывет.
Прысуджаны шлях свой рабі дарагім,
Красуйся на радасьць сябе і другім».
Объяснение:
Дія повісті хронологічно приурочена до епізоду царювання Катерини II – останньої депутації запорожців, що відбулася в 1775 р що пов’язаної з роботою Комісії щодо скасування Запорізької Січі.
Сюжет твору розгортається в Диканьці, на Україні. Ніким не помічені, в небі кружляють двоє: відьма на мітлі, яка набирає в рукав зірки, і чорт, який ховає місяць в кишеню, думаючи, що наступивша тьма утримає вдома багатого козака Чуба, за до дяка на кутю, що ненависний чорту коваль Вакула (який намалював на церковній стіні картину Страшного суду що осоромлює чорта) не наважиться прийти до Чубової доньки Оксани.
Чуб із кумом не знають, чи йти в такій темряві до дячка, однак наважуються і йдуть. Вдома залишається красуня Оксана. Приходить Вакула. Оксана насміхається над ним. У двері стукає збившийся з дороги Чуб, без кума, який вирішив повернутися через влаштовану чортом хуртовину додому. Однак, почувши коваля, Чуб вирішує, що потрапив в хату кульгавого Левченка. Чуб відправляється до матері Вакули, Солохи, яка і є та сама відьма, яка крала з неба зірки.
До Оксани приходять її подруги. Оксана зауважує на одній з них розшиті золотом черевички (черевички). Оксана гордо заявляє, що вийде заміж за Вакулу, якщо той принесе їй черевички, «які носить цариця».
Між тим чорта, який з користю проводить час у Солохи, злякав голова, не пошедший до дяка на кутю. Чорт залізає в мішок, залишений серед хати Вакулою, а в іншій незабаром лізе й голова, бо до Солохи прийшов дяк. Загрававшому з Солохою дяку теж доводиться лізти до мішок, бо приходить Чуб. Втім, незабаром Чуб лізе в той же мішок, уникаючи зустрічі з повернувшимся Вакулою. Поки Солоха розмовляє на городі з прийшовшим слідом за ковалем козаком Свербигузом, Вакула забирає мішки, пояснюючи собі їх тяжкість своїм пригніченим станом після зустрічі з Оксаною.
У натовпі колядників коваль знов зустрічає Оксану, яка повторює свою обіцянку з приводу черевичек. З горя Вакула вирішує втопитися, кидає всі мішки, крім самого маленького, і тікає.
Злегка заспокоївшись, Вакула хоче спробувати ще один засіб: він приходить до запорожця Пузатого Пацюка, який «трохи подібний чорту», і отримує туманну відповідь, що чорт у нього за плечима. Передчуваючи славну здобич, чорт вискакує з мішка і, сівши на шию коваля, обіцяє йому цієї ж ночі Оксану. Хитрий коваль, вхопивши чорта за хвіст і, під загрозою того, що перехрестить його, стає господарем становища і велить чорту везти себе «в Петербург, просто до цариці».
Опинившись в Петербурзі, коваль приходить до запорожців, з якими познайомився восени, коли вони проїжджали через Диканьку. За до чорта він домагається, щоб його взяли на прийом до цариці. Дивуючись розкоші палацу і дивовижному живопису, коваль виявляється перед царицею і просить у неї царських черевичків. Зворушена такою простодушністю, Катерина Вакулі дарує черевички.
В селі в цей час диканські баби сперечаються, яким саме чином наклав на себе руки Вакула. Ці пересуди бентежать Оксану, вона всю ніч не може заснути, а до ранку «закохалася по вуха в коваля». Повернувшись коваль виймає зі скрині нові шапку і пояс і відправляється до Чуба з проханням віддати за нього Оксану. Чуб, зворушений подарунками і розсерджений віроломством Солохи, відповідає згодою. Йому вторить і Оксана, готова вийти за коваля «і без черевиків».
Завівши сім’єю, Вакула розписав свою хату фарбами, а в Церкві намалював чорта, да «такого гидкого, що всі плювали, коли проходили мимо».