Автор использует традиционный мотив: деньги, богатство в обмен на душу. она затрагивает многие проблемы: борьба добра и зла в душе человека, власть денег над человеком, но самая главная – проблема назначения искусства (искусство истинное и мнимое) . повесть состоит из двух частей, в каждой из которых присутствует художник. в первой части рассказывается о молодом живописце чарткове. это талантливый, но в тоже время бедный человек. он восхищается талантом великих художников; его обижает то, что модные художники, рисующие свои картинки, получают огромные деньги, а он должен сидеть в нищете. но тут с ним приключается странная . однажды он зашел в картинную лавку и увидел необычный портрет. портрет был старый, на нем был изображен старик в азиатском костюме. портрет сильно заворожил чарткова. старик притягивал его к себе; глаза его были особенно выразительны – они глядели на него, как настоящее. молодой художник, сам не ожидая того, купил эту картину. после этого с чартковым приключилась странная ситуация: ночью ему приснился сон, что старик вылез из картины и показал ему мешок с деньгами. это говорит о том, что наш молодой художник жаждет богатство и славы, что-то уже в нем есть демоническое в душе. тут проснувшись, он на иву обнаруживает деньги, которых бы хватило ему на три года. чартков решает, что лучше потратить их на холсты и краски, то есть на благо своему таланту. но его притягивает искушение: он срывается и начинает покупать множество не нужных ему вещей, снимает квартиру в городе и покупает себе славу в виде похвальной статьи в газете. он изменил себе, своему таланту, зазнался; он не обращает никакого внимания на людей, которые когда-то занимали важное место в его жизни, включая учителя, который давал ему совет: "у тебя есть талант; грешно будет, если ты его погубишь. смотри, чтобы из тебя не вышел модный живописец…» . статья в газете произвела фурор: люди так и бежали к нему, прося нарисовать их портрет, требуя то того, то другое. во второй части повести рассказывается о совершенно другом художнике. на аукцион приходит молодой человек и говорит, что он хочет забрать портрет старика, который по праву должен принадлежать ему. тут этот молодой бедный художник рассказывает о неком ростовщике. он был необыкновенно богат и мог любому занять денег. но каждый человек, бравший у него в займы, заканчивал свою жизнь печально. однажды этот ростовщик попросил нарисовать его портрет. портрет принялся рисовать отец художника, рассказывающего . но с каждым днем он испытывал отвращение к ростовщику, ибо его глаза на картине были выразительны, словно живые. вскоре ростовщик умер. художник понял, что совершил большой грех, нарисовав портрет ростовщика, ведь с каждым, кому он попадался в руки, случалось несчастье. он становится отшельником, уходит в монастырь. вскоре он нарисовал икону рождество иисуса, пробыв многие годы здесь. таким способом он исцелил свою душу: «нет, нельзя человеку с одного человеческого искусства произвести такую картину: святая высшая сила водила твоей кистью, и благословенье небес почило на труде твоем» . после этого он завещает своему сыну – молодому художнику уничтожить портрет, который он когда-то нарисовал, портрет самого дьявола. таким образом, мы видим в поэме двух совершенно разных художников, судьбы которых связаны одним портретом. но в первом случае художник проходит путь от таланта к гибели, а во втором - путь от совершения греха к добру. гоголь говорит об ответственности художника за свое творение; главная цель живописца – «пробуждать чувства добрые» . автор показывает читателю, каким должен быть настоящий художник: «кто заключил в себе талант, тот чище всех должен быть душою» .
Незвичайна і багата на пригоди біографія поета-романтика Дж. Байрона наклала відбиток на його творчість. Він належав до аристократичної, але збіднілої родини. У десятирічному віці після смерті діда Байрон успадкував титул лорда. Ще студентом Кембріджського університету почав писати вірші, та відомий став після опублікування поеми "Паломництво Чайльда-Гарольда". Байрон багато подорожував, цікавився історією, був учасником визвольного руху в Італії, долучився до лав грецьких повстанців.
Поеми Байрона побудовані як лірична сповідь героя, який втілює риси непересічної особистості і є носієм вірувань та ідей своєї хворої доби. Ці поеми-сповіді є найвищим творчим досягненням англійського поета-романтика. Саме романтикою овіяний образ українського гетьмана Мазепи. Байрон, як свідчить поема "Мазепа", цікавився історією України і, на відміну від російських письменників, симпатизував Мазепі.
Після поразки шведів під Полтавою король Карл XII зупинився перепочити в лісі. Він ліг під деревом, тамуючи біль від ран. До нього приєднався гетьман Мазепа, але король помітив, що перш ніж лягти відпочити, козацький гетьман:
...обійняв свого коня
За шию, наче той рідня,
І не зважаючи на втому,
Підкинув листя вороному,
Обер на спині вогкий" пил,
Звільнив з оброті і вудил...
Короля вразило таке трепетне ставлення до тварини, і він попросив гетьмана розповісти, за що той так шанує свого коня. Козацький гетьман відповів, що не добром поминає "ту школу, де навчивсь їзди". Це заінтригувало короля, і Мазепа задовольнив його цікавість розповіддю про службу пажем за юних літ при дворі короля Яна-Казиміра. Юний і вродливий Мазепа закохався у молоду дружину ясновельможного пана:
Незвичайна і багата на пригоди біографія поета-романтика Дж. Байрона наклала відбиток на його творчість. Він належав до аристократичної, але збіднілої родини. У десятирічному віці після смерті діда Байрон успадкував титул лорда. Ще студентом Кембріджського університету почав писати вірші, та відомий став після опублікування поеми "Паломництво Чайльда-Гарольда". Байрон багато подорожував, цікавився історією, був учасником визвольного руху в Італії, долучився до лав грецьких повстанців.
Поеми Байрона побудовані як лірична сповідь героя, який втілює риси непересічної особистості і є носієм вірувань та ідей своєї хворої доби. Ці поеми-сповіді є найвищим творчим досягненням англійського поета-романтика. Саме романтикою овіяний образ українського гетьмана Мазепи. Байрон, як свідчить поема "Мазепа", цікавився історією України і, на відміну від російських письменників, симпатизував Мазепі.
Після поразки шведів під Полтавою король Карл XII зупинився перепочити в лісі. Він ліг під деревом, тамуючи біль від ран. До нього приєднався гетьман Мазепа, але король помітив, що перш ніж лягти відпочити, козацький гетьман:
...обійняв свого коня
За шию, наче той рідня,
І не зважаючи на втому,
Підкинув листя вороному,
Обер на спині вогкий" пил,
Звільнив з оброті і вудил...
Короля вразило таке трепетне ставлення до тварини, і він попросив гетьмана розповісти, за що той так шанує свого коня. Козацький гетьман відповів, що не добром поминає "ту школу, де навчивсь їзди". Це заінтригувало короля, і Мазепа задовольнив його цікавість розповіддю про службу пажем за юних літ при дворі короля Яна-Казиміра. Юний і вродливий Мазепа закохався у молоду дружину ясновельможного пана: