Определить главную мысль текста Как несметное множество церквей, монастырей с куполами, главами, крестами рассыпано по святой благочестивой Руси, так несметное множество племен, поколений, народов толпится, постреет и мечется по лицу земли. И всякой народ, носящий в себе залог сил, полный творящих души, своей яркой особенности и других даров бога, своеобразно отличился каждый своим собственным словом, которым, выражая какой ни есть предмет, отражает в выраженьи его часть собственного своего характера. Сердцеведением и мудрым познаньем жизни отзовется слово британца; легким щеголем блеснет и разлетится недолговечное слово француза; затейливо придумает свое, не всякому доступное умно‑худощавое слово немец; но нет слова, которое было бы так замашисто, бойко, так вырвалось бы из‑под самого сердца, так бы кипело и животрепетало, как метко сказанное русское слово..."
Сначала мальчики говорили о разном, о завтрашней работе,
о лошадях, постепенно перешли на "страшные" истории.
Павлуша говорил про волков, о солнечном затмении, про то,
что слышал Васин голос в реке;
Илюша рассказывает больше всех историй, он отличается
умением хорошо и увлекательно передавать суть
произошедшего.
Он говорит, что слышал домового, когда они с ребятами
после работы оставались ночевать на рольне.
Дух пошумел-пошумел над головами у ребят, покашлял
и исчез.
Илюша рассказывает о псаре Ермиле, который, возвращаясь
поздно домой, увидел маленького барашка на могиле у
утопленника.
Взял он его себе, а оказалось, что это душа покойника
вселилась в животное.
Далее Илюша рассказывает о том, что в Родительскую
субботу можно встретить тех, кто должен умереть в
скором времени.
Бабка Ульяна увидела сначала мальчика Ивашку,
который скоро после этого утонул, а потом и саму себя.
Ещё он повествует о том, как одного деревенского мужика
леший водил по лесу, а тот еле от него отбился.
Этот рассказ плавно перетекает в рассказ о водяном.
Жила как-то одна девушка Акулина, была она очень
красивая.
После того как на неё напал водяной, стала она сходить
с ума.
Теперь ходит Акулина вся черная, в рваной одежде и
смеется без повода.
Водяной также губит и местного мальчика Васю.
Мать его, предчувствуя беду от воды, с большим
волнением отпускает его купаться.
Однако все же не может уберечь его. Мальчик тонет.
Костя рассказывает про Гаврилу, слободского плотника,
который однажды повстречался с лесной русалкой и с
тех пор "невесёлый ходит".
Павлуша говорит о "предвиденье небесном", которое всех
напугало, даже барина.
Костя лучше всех описывал природу.
Он очень красочно описал, как плотник Гаврила
встретил в лесу русалку. Рассказал он и о Варницах
где нечистая сила.
Мальчики, о которых пишет Тургенев, были неграмотными,
суеверными, всерьез верили тому, о чём рассказывали
Костя, Илюша и Федя.
"Айвенго" — це остросюжетний і дуже багатоплановий роман з великою кількістю дiючих осiб. У романi перемiшанi реальнi (однак романтизовані, наприклад, образ короля) iсторичнi фiгури і цілком вигаданi персонажi.
Айвенго і Бріан де Буагільбер – образи лицарів, що протиставлені один одному у творі. Обидва вони сміливі воїни, але в романі вони виступають як суперники й вороги.
Айвенго описаний автором як майже iдеальний романтичний герой, уособлення усіх чеснот лицарства. Айвенго - благородний молодий лицар, син саксонського дворянина Седріка Сакса. Брав участь у III хрестового поході, є сподвижником другом короля Річарда Левове Серце. Айвенго дуже вірний - і своєму коханню (не погодився зрадити свою любов, за що батько його вигнав і позбавив спадщини), і королю (Айвенго, вступивши до його війська, віддано служив йому). Навіть у важких ситуаціях, Айвенго не зраджує короля, кохану, друзів.
Айвенго вражає нас своєю людяністю, що для його суворому времені було нетиповим навіть для лицаря. Айвенго допомагає єврею Ісааку, не дозволяє злодіям пограбувати іновірця. Не оговтавшись після ран, ризикує своїм життям заради Ребеки. Айвенго - благородний: під час поєдинку він не скористався слабкістю суперника. Айвенго прагне до перемоги, але перемоги у чесному бою.
Образ Бриана де Буагильбера у романі дуже яскравий і набагато складніший за образ Айвенго. Образ Буагильбера дуже суперечливий, тому герой вийшов яскравим і живим. Хоча храмовник Буагильбер є негативним персонажем твору, у нього є не тільки негативні риси.
Він - сувора, тверда людина, часто буває і грубим, і жорстоким. Потім, коли закохується в Ревеку, він розкривається як дуже пристрасна людина. У його душі іде запекла внутрiшня боротьба. Бриан де Буагильбер готовий заради своєï пристрастi вiдмовитися вiд свого iменi, титулу, знеславити себе. Під час турнiру, на якому вирiшується, чи буде жити Ревека, вiн вмирає вiд переживань.
Він - суперечлива натура. Ревека говорить йому: "У тебе сильна душа; іноді в ній спалахують благородні і великі пориви. Але вона - як занедбаний сад, що належить недбайливому господареві: бур`яни розрослися в ній і заглушили здорові паростки".
Ровена — знатна саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський. Опікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов’язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.
Ребекка — дочка багатого єврея Ісаака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, «щоб вижити в цьому жорсткому світі».