Однажды, ранним утром, я как обычно проснулся, почистил зубы, пошёл во двор, ведь там играли мои друзья в футбол. У меня, как вы поняли, были каникулы. Это замечательная пора в жизни ребёнка, ведь можно ни о чём не беспокоиться и жить со спокойной душой. Вот однажды, доиграв в футбол, мы с друзьями решили пойти в магазин и купить воды, но вот беда, у нас не было денег. Я жил ближе всех и поэтому я побежал домой, попросить у моей мамы денег, чтобы купить лимонада. Была тёплая и солнечная погода, казалось, что дорога до магазина была бесконечной и вот удача, мы заметили прекрасный фонтан, он восхищал меня своей величественностью и красотой переливающейся в нём воды. Не долго думая мы пошли купаться, веселья было ну уж очень много. Спустя пару минут мы решили продолжить наш путь, но не дойдя до магазина я понял, что деньги пропали. Я сразу же побежал к фонтану, но кроме весёлых детей, купающихся в том же фонтане, я ничего не заметил. Это потеря была велика, ведь это были мои первые карманные деньги, которые дала мне мама, не выдержал всего этого я начал громко плакать. Один добрый мужчина подошёл ко мне и спросил: мальчик, что же случилось? Собравшись с мыслями и утерев слёзы, я сказал: мои деньги, я их потерял, хотел купить лимонада, но я не нашёл их. Мужчина замешкался, достал из заднего кармана кошелёк и дал мне бумажечку. Я улыбнулся ему и обнял, в тот момент я был счастлив до самой глубины души. Мы сходили в магазин, купили лемонад и по дороге домой я увидел, что на траве лежит небольшой клочок бумаги, я не думая подобрал его. Что же я увидел? Это оказалась моя разноцветная бумажечка, которую я потерял, но я не был рад, ведь я уже купил лемонад и мне не нужны деньги. Вечером, возвращаясь домой, я встретил того мужчину и отдал ему ту самую денюжку, мы оба были счастливы.
Ждучи на грища і забави, В звіринці своїм величаво Король Франціск сидів; Тіснились вельможі при троні, А кругом, на високім балконі Дам барвистий вінок процвів. Король дав знак рукою — І з ґрат сторожкою стопою Виходить лев; Але не лунає рев: Пустелі друг Зором німим обводить круг Арени — І випростав з позіхом члени, І гривою стряс густою, І ліг самотою. І знову владар маше рукою — На знак царський Тигр жаський З клітки рине тісної Скоком потужним; Лева він бачить і виє, Напружує шию, Кола страшні вибиває хвостом І лиже рот язиком; І кроком несміло-пружним Лева обходить він І, волі невольний син, Повнить арену риком Хрипким і диким. — Погас його рев луною, І осторонь хижий ліг. І знову владар маше рукою — І зіво дверей вивертає їх: Двох леопардів прудких; В буянні мужнього палу Тигра вони напали; Той лапою б’є їх тяжкою, І вже підводиться лев; Його могутній рев Прогримів — і став спокій; І, не давши волі злобі рвучкій, Люті лягли по короткім бою. Нової жде битви вельможне гроно. І раптом упала з балкона Рукавичка красної дами Між хижаками. І мовить лицарю юна Кунігунда, глузлива красуня: “Щодня, щогодини, лицарю мій, Присягаєтесь ви в любові своїй — Принести рукавичку я вас!” І лицар Делорж поспішає і враз Збігає наниз безстрашно, І кроком твердим Ступає між звіром тим, І бере рукавичку відважно. І, повні подиву й жаху німого, Лицарі й дами глядять на нього, А він, спокійний, назад іде — І гомін безмежний навколо росте На честь його перемоги. Кунігунда героя очима вітає — Той погляд щастя йому обіцяє — Але, зійшовши під крики бучні, Він рукавичку в лице їй кинув: “Подяки, дамо, не треба мені!” — Сказав і її покинув.
В звіринці своїм величаво
Король Франціск сидів;
Тіснились вельможі при троні,
А кругом, на високім балконі
Дам барвистий вінок процвів.
Король дав знак рукою —
І з ґрат сторожкою стопою
Виходить лев;
Але не лунає рев:
Пустелі друг
Зором німим обводить круг
Арени —
І випростав з позіхом члени,
І гривою стряс густою,
І ліг самотою.
І знову владар маше рукою —
На знак царський
Тигр жаський
З клітки рине тісної
Скоком потужним;
Лева він бачить і виє,
Напружує шию,
Кола страшні вибиває хвостом
І лиже рот язиком;
І кроком несміло-пружним
Лева обходить він
І, волі невольний син,
Повнить арену риком
Хрипким і диким. —
Погас його рев луною,
І осторонь хижий ліг.
І знову владар маше рукою —
І зіво дверей вивертає їх:
Двох леопардів прудких;
В буянні мужнього палу
Тигра вони напали;
Той лапою б’є їх тяжкою,
І вже підводиться лев;
Його могутній рев
Прогримів — і став спокій;
І, не давши волі злобі рвучкій,
Люті лягли по короткім бою.
Нової жде битви вельможне гроно.
І раптом упала з балкона
Рукавичка красної дами
Між хижаками.
І мовить лицарю юна
Кунігунда, глузлива красуня:
“Щодня, щогодини, лицарю мій,
Присягаєтесь ви в любові своїй —
Принести рукавичку я вас!”
І лицар Делорж поспішає і враз
Збігає наниз безстрашно,
І кроком твердим
Ступає між звіром тим,
І бере рукавичку відважно.
І, повні подиву й жаху німого,
Лицарі й дами глядять на нього,
А він, спокійний, назад іде —
І гомін безмежний навколо росте
На честь його перемоги.
Кунігунда героя очима вітає —
Той погляд щастя йому обіцяє —
Але, зійшовши під крики бучні,
Він рукавичку в лице їй кинув:
“Подяки, дамо, не треба мені!” —
Сказав і її покинув.