Уявлення людини про життя, навколишній світ складається з маминої колискової, її лагідного голосу, бабусиної казки. Через усе життя проносимо ми світлі спогади про ніжні мамині руки, її турботу і тривогу за свою дитину. Всіх жінок, що зустрічаються на життєвому шляху, прагнемо наблизити до ідеалу матері. А якщо на долю людини випали страждання, якщо не судилось матері дати синові щасливе дитинство? Чи не закарбується це в пам'яті на все життя, чи не призведе до непоправних вчинків?
Тонкий знавець людської натури Панас Мирний у романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", простежуючи, хто і як потрапляє на дно суспільства, важливу роль відводить сімейному вихованню.
Образ головного героя, Чіпки, розкривається через його ставлення до жінок, через їх вплив на нього.
Перші уроки добра, чулості до горя Чіпка дістав від своєї баби. Вона, збідніла вдова з козацького стану, все життя поневірялася в наймах, не мала ні поля, ні городу, ні своєї хати: "Жила в сусідах". Бита горем, невилазними злиднями, завжди рада шматку хліба, баба Оришка зберегла в собі, море людяності, доброзичливості й теплоти. І все це прагнула передати єдиному онукові, якого любила понад усе на світі. І біля тієї любові й сама грілася. Вона розважлива, по-життєвому мудра, знала багато казок, легенд, переказів. Оришка — втілення народного світогляду і моралі. До Чіпки завжди була лагідною, ніколи не вдавалася до бійки, її тихе, ласкаве слово куди більше важило для хлоп'яти, ніж материні стусани. Від бабусі він перейняв чулість до чужого горя. Першим страшним ударом у житті Чіпки була смерть баби. Оришка найбільше виховувала онука не словами, а власним прикладом. "А баба така добра була, до всіх добра...", — такий підсумок її життя зробив Чіпка.
Дивіться такожХіба ревуть воли, як ясла повні? (повний текст)Хіба ревуть воли, як ясла повні? (скорочено)Історія написання твору (та інші запитання)Біографія Панаса Мирного
Чому ж світлим спогадом дитинства залишився образ баби, а не матері? її доля трагічна. Змалку — сирітство. Дівкою і жінкою — найми. Не з любові, а задля притулку вже старою дівкою вийшла заміж за незнайомого чоловіка. Ще не народивши сина, стала заміжньою вдовою — поняттям, яке не сумістилося з нормами селянської мора лі. А звідси — деякі наговори, чутки про неї у селі. Навіть на роботу найматися мусила в сусідньому селі — у своєму не брали. Невилазні злидні, постійна перевтома робили її жорстокою: за найменшу провину обсипала Чіпку прокльонами. На ласку ні сил, ні часу не мала. І все-таки вона — любляча мати. Плакала і молилася, коли хворів у дитинстві, побігла до волості, коли дізналась про арешт.
Тяжко образив її син, вигнав з хати. Невимовні були материнські страждання, коли дізналася, що Чіпку вишмагали різками солдати, вмить забула страшну образу.
Та її материнська любов невіддільна від честі. Втративши землю, безсила у своєму горі, вона намагається не допустити сина до слизької дороги, заспокоює його, що й без землі люди живуть. Погана слава про сина тільки збільшувала материнський біль.
У Мотрі розвинене почуття гідності, гордості. Коли Чіпка одружився з багатою, Мотря не зраділа, бо боялася докорів про свої злидні. "Злидні — та чесно нажиті!". У цьому в неї своя гордість. Чесність роду — головна цінність народної моралі. Саме ця засада і не дала їй покрити страшний злочин сина і змусила піти заявити на нього. У цьому і найвища трагедійність образу.
Кажуть, що кохання звеличує людину. Чіпка зустрів свою долю, яка стала носієм доброти, людяності, стримуючою силою в його розбійницьких замірах. Це Галя — уособлення дівочої краси, подружньої вірності, чесності, моральної чистоти. У стосунках з Галею найповніше розкривається багатий внутрішній світ головного героя, його кращі людські риси, роздуми, переживання. Дівчина своєю чистою совістю осудила розбійництво батьків. Награбований одяг, прикраси просто душать її. Вона мріяла тільки про чесне трудове життя. Із повагою ставилась до свекрухи — бідної вічної трудівниці, співчувала її тяжкій долі.
Вона щиро вірила, що своїм коханням відверне Чіпку від злодійства, спрямує на шлях трудового життя, підтримувала його у добрих справах. Крах своїх надій, своє безсилля виправити становище вона виливала палючими слізьми; останній злочин Чіпки не знесла, втратила розум і покінчила життя самогубством.
Створюючи жіночі образи, Панас Мирний прагне яскравіше зобразити долю народу, відтворити його погляди на добро і зло, показати роль сім'ї у формуванні особистості, прагне розібратися, що керує вчинками окремих людей.
Уявлення людини про життя, навколишній світ складається з маминої колискової, її лагідного голосу, бабусиної казки. Через усе життя проносимо ми світлі спогади про ніжні мамині руки, її турботу і тривогу за свою дитину. Всіх жінок, що зустрічаються на життєвому шляху, прагнемо наблизити до ідеалу матері. А якщо на долю людини випали страждання, якщо не судилось матері дати синові щасливе дитинство? Чи не закарбується це в пам'яті на все життя, чи не призведе до непоправних вчинків?
Тонкий знавець людської натури Панас Мирний у романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", простежуючи, хто і як потрапляє на дно суспільства, важливу роль відводить сімейному вихованню.
Образ головного героя, Чіпки, розкривається через його ставлення до жінок, через їх вплив на нього.
Перші уроки добра, чулості до горя Чіпка дістав від своєї баби. Вона, збідніла вдова з козацького стану, все життя поневірялася в наймах, не мала ні поля, ні городу, ні своєї хати: "Жила в сусідах". Бита горем, невилазними злиднями, завжди рада шматку хліба, баба Оришка зберегла в собі, море людяності, доброзичливості й теплоти. І все це прагнула передати єдиному онукові, якого любила понад усе на світі. І біля тієї любові й сама грілася. Вона розважлива, по-життєвому мудра, знала багато казок, легенд, переказів. Оришка — втілення народного світогляду і моралі. До Чіпки завжди була лагідною, ніколи не вдавалася до бійки, її тихе, ласкаве слово куди більше важило для хлоп'яти, ніж материні стусани. Від бабусі він перейняв чулість до чужого горя. Першим страшним ударом у житті Чіпки була смерть баби. Оришка найбільше виховувала онука не словами, а власним прикладом. "А баба така добра була, до всіх добра...", — такий підсумок її життя зробив Чіпка.
Дивіться такожХіба ревуть воли, як ясла повні? (повний текст)Хіба ревуть воли, як ясла повні? (скорочено)Історія написання твору (та інші запитання)Біографія Панаса МирногоЧому ж світлим спогадом дитинства залишився образ баби, а не матері? її доля трагічна. Змалку — сирітство. Дівкою і жінкою — найми. Не з любові, а задля притулку вже старою дівкою вийшла заміж за незнайомого чоловіка. Ще не народивши сина, стала заміжньою вдовою — поняттям, яке не сумістилося з нормами селянської мора лі. А звідси — деякі наговори, чутки про неї у селі. Навіть на роботу найматися мусила в сусідньому селі — у своєму не брали. Невилазні злидні, постійна перевтома робили її жорстокою: за найменшу провину обсипала Чіпку прокльонами. На ласку ні сил, ні часу не мала. І все-таки вона — любляча мати. Плакала і молилася, коли хворів у дитинстві, побігла до волості, коли дізналась про арешт.
Тяжко образив її син, вигнав з хати. Невимовні були материнські страждання, коли дізналася, що Чіпку вишмагали різками солдати, вмить забула страшну образу.
Та її материнська любов невіддільна від честі. Втративши землю, безсила у своєму горі, вона намагається не допустити сина до слизької дороги, заспокоює його, що й без землі люди живуть. Погана слава про сина тільки збільшувала материнський біль.
У Мотрі розвинене почуття гідності, гордості. Коли Чіпка одружився з багатою, Мотря не зраділа, бо боялася докорів про свої злидні. "Злидні — та чесно нажиті!". У цьому в неї своя гордість. Чесність роду — головна цінність народної моралі. Саме ця засада і не дала їй покрити страшний злочин сина і змусила піти заявити на нього. У цьому і найвища трагедійність образу.
Кажуть, що кохання звеличує людину. Чіпка зустрів свою долю, яка стала носієм доброти, людяності, стримуючою силою в його розбійницьких замірах. Це Галя — уособлення дівочої краси, подружньої вірності, чесності, моральної чистоти. У стосунках з Галею найповніше розкривається багатий внутрішній світ головного героя, його кращі людські риси, роздуми, переживання. Дівчина своєю чистою совістю осудила розбійництво батьків. Награбований одяг, прикраси просто душать її. Вона мріяла тільки про чесне трудове життя. Із повагою ставилась до свекрухи — бідної вічної трудівниці, співчувала її тяжкій долі.
Вона щиро вірила, що своїм коханням відверне Чіпку від злодійства, спрямує на шлях трудового життя, підтримувала його у добрих справах. Крах своїх надій, своє безсилля виправити становище вона виливала палючими слізьми; останній злочин Чіпки не знесла, втратила розум і покінчила життя самогубством.
Створюючи жіночі образи, Панас Мирний прагне яскравіше зобразити долю народу, відтворити його погляди на добро і зло, показати роль сім'ї у формуванні особистості, прагне розібратися, що керує вчинками окремих людей.
Над озерами, річками,
На полянах лісових,
На стрімких високих горах,
На просторах степових, —
Де лише сіріє стежка
Або вкрився збіжжям лан,
Скрізь розкидались оселі
Наших прадідів слов’ян.
Оселялись цілим родом:
Що людина, як одна?!
Кревні люди — рід складали,
Кревні роди — племена.
Наймудріший і найстарший
Цілим родом керував,
Видавав щодня накази,
Правив, милував, карав.
Кожне плем’я мало князя,
Князь судив, водив на бій,
Першим був він у відвазі
І у мудрості своїй.
А коли ставав нездатним
До ладу і боротьби,
Віче іншого на князя
Вибирало без журби.
На річках, високих горах,
Серед багон і болот
Городи, міцні твердині
Будував собі народ.
Коли ворог йшов війною,
Метушилось все, як рій,
Замикалися ворота,
Починався лютий бій.
Бились, кидали каміння,
Крізь баркан окріп лили,
Попіл сипали у очі,
Гострі кидали коли…
Ось і ворога відбито,
Все минуло: гнів і жах…
Кревні плачуть над борцями,
Що звалилися в боях.
І дають їм у могилу
Зброю, вбрання і харчі,
Щоб вони не знали лиха,
На тім світі живучи.
На сумних могилах тужать
І справляють тризну там
І несуть на сизі гори
Жертви праведним богам.
Але все поволі, тихо
Тоне в річці забуття,
І на березі зеленім
Квітне радісне життя…
На луці палає ватра,
На луці ідуть танки.
Тут в вінках цвітуть дівчата,
Там співають парубки.
В цю таємну ніч Купала
В лісі папороть цвіте,
Розцвітає, обсипає
Цвіт-проміння золоте.
Промовляє звір до звіра.
Хто підслуха мову їх,
Хто у лісі найде квітку —
Найде скарбів цілий міх.
А пісні все далі ллються,
Вже поблідли і зірки,
А ще огнища палають
І мережаться танки.
На кийки стоять схилившись
Бородаті віщуни
І розказують, що буде
І з якої сторони.
Роздають недужим зілля,
Щось шепочуть і плюють…
Сих водою напувають,
Тим камінчики дають.
І здається, з лісу вийшов
На узлісся сідловик.
Став, заслухавсь, задивився…
Стрепенувсь і знову зник.
І здається, щойно бігли
Тут русалки польові
І розсипали зі сміхом
Самоцвіти по траві.
Але схід зайнявся сонцем,
Хмари в золоті, в огні…
І самотньо одцвітають
Зблідлі ватри вдалині.