От имени кого ведется рассказ Бежин Луг? Не от чьего лица а от имени кого. Писал охотника не подходит​

Кожна людина живе у своєму світі, тільки немає двох схожих світів, як і немає схожих людей. для когось світ-це внутрішній світ, для інших улюблені міста, вулиці. будь-яка людина в праві створювати і вибирати свій спосіб життя, свій світ, в якому він хоче жити. людини майже завжди щось прив'язує до життя, якщо ж такої опори немає, тобто йому нема чого жити, ні мети в житті, немає нікого, кому б він міг або для кого він міг би працювати, людина відчуває свою непотрібність, він позбавлений радості від результатів своєї діяльності. всередині мене теж є світ. це мої думки, почуття, мрії і спогади. кожна людина індивідуальна і має своє ставлення до існування в світі. ми бачимо наше місто, вулиці не такими, які вони є, а якими ми б самі хотіли, щоб вони були. «наше життя-це те, що ми про неї думаємо», за словами марка аврелія. якщо людина буде думати тільки про погане, не буде вірити у себе, не буде радіти за себе, інших він не досягне поставлених цілей, завдань, він замкнеться в собі! тому що мозок людини - його власний світ, здатний пекло переробити в рай, іль небо – в безодню. дейл карнегі. у багатьох замкнутих у собі людей світ обмежений, обгороджений від усіх, існує небажання знайти спільну мову з людьми, боязнь спілкування. я вважаю, що зараз вмирають почуття. наш час-час байдужості, байдужості і розрахунку, до всього, що нас оточує. люди стали дуже егоїстичні. кожен живе тільки собою. ніхто не , не дасть ради не наставить на вірний шлях. якщо один перейде іншому дорогу, перший обов'язково запам'ятає і помститься. навколо одна лестощі, зрада, обман. звичайно, є люди чесні, добрі, з якими хочеться спілкуватися, але, на жаль, їх залишилося небагато.

вакула — молодой деревенский кузнец.  кроме то­го, что он отличный мастер своего дела, он еще и знат­ный на всю округу художник. не зря «там еще тогда сотник л…ко вызывал его нарочно в полтаву выкрасить дощатый забор около его дома». вакулой были разрисованы все миски, которые име­лись в деревне. а еще он рисовал картины на религи­озные темы и образа святых. особенно людям полюби­лась одна картина, нарисованная на церковной стене. на ней вакула изобразил святого петра в день страш­ного суда. святой, с ключами в руках, изгонял из ада злого духа, и «испуганный черт метался во все сторо­ны, предчувствуя свою погибель, а заключенные преж­де грешники били и гоняли его кнутами, поленами…». именно за эту картину вакула попал в немилость к черту, который на протяжении всей повести пытает­ся отомстить молодому кузнецу.

вакула любит оксану — самую красивую и, наверное, поэтому капризную девушку в диканьке. чего только не обещает он оксане! клянется любить ее всю жизнь так, «как ни один человек на свете не лю­бил и не будет никогда любить». но оксана непреклон­на. она соглашается выйти за вакулу замуж только после того, как он принесет ей царицыны башмачки. смелый вакула решается и на это. а в он выбирает самого черта.

в отсутствие вакулы оксана понимает, насколько дорог ей кузнец. ей не нужны даже царицыны баш­мачки. но смелый вакула уже достал их — и счастье молодых безгранично.