ответь на вопрос: как вы понимаете смысл фразы "Учить их стараюсь, уважению учить к родной земле. Без этого человек не человек, а труха!" Фраза из рассказа "Бакенщик"
Согласно былинам, богатырь илья муромец до 33-х лет (возраста, в котором начал проповедовать и погиб христос) «не владел» руками и ногами, а затем получил чудесное исцеление от старцев (или калик перехожих). они, придя в дом к илье, когда никого кроме него не было, просят его встать и принести им воды. илья на это ответил: «не имею я да ведь ни рук, ни ног, сижу тридцать лет на седалище»[. они повторно просят илью встать и принести им воды. после этого илья встаёт, идёт к водоносу и приносит воду. старцы же велят илье выпить воду. илья выпил и выздоровел, после второго питья ощущает в себе непомерную силу, и ему выпить третий раз, чтобы уменьшить её. после, старцы говорят илье, что он должен идти на службу к князю владимиру. при этом они упоминают, что по дороге в киев есть неподъёмный камень с надписью, который илья тоже должен посетить. после, илья прощается со своими родителями, братьями и родными и отправляется «к стольному граду ко киеву» и приходит сперва «к тому камени неподвижному». на камне был написан призыв к илье сдвинуть камень с места неподвижного. там он найдёт коня богатырского, оружие и доспехи. илья отодвинул камень и нашёл там всё, что было написано. коню он сказал: «ай же ты конь богатырской! служи-ка ты верою-правдою мне». после этого илья скачет к князю владимиру. прототипом былинного персонажа некоторыми исследователями считается силач по прозванию «чоботок», родом из мурома, принявший монашество в киево-печерской лавре под именем ильи, причисленный к лику святых православной церкви как «преподобный илия муромец» (канонизирован в 1643 году) илия печерский. в былине «святогор и илья муромец» рассказывается, как илья муромец учился у святогора; и умирая, тот дунул в него духом богатырским, отчего силы в илье прибавилось, и отдал свой меч-кладенец.
А
Объяснение:
Всi дорослi спочатку були дiтьми, тiльки мало хто з них про це
пам'ятає, — говорить у присвятi до своєï казки
Маленький принц Антуан де Сент-Екзюперi . Цим вступом до дитячого твору
письменник неначе пiдкреслює, що вiн адресує його не тiльки
Дiтям, але й дорослим. Тому не дивно, що, коли читаєш цю казку,
складається враження постiйного порiвняння: ось так бачить
подiï Малюк, а ось так — доросла людина. I ця вiдмiннiсть
вражає! Дiти повиннi бути дуже поблажливi до дорослих, —
спiвчуває старшим Малюк, i цим самим письменник запевняє, що
дитяче бачення свiту — природнiше, людянiше, отже, правильнiше,
нiж у дорослих, i що свiт має бути зовсiм не таким, яким його
роблять дорослi люди. Особливо вражаючою та гострою подається у
казцi оцiнка Маленьким принцом життєвих настанов рiзних типiв
дорослих, не пов'язаних мiж собою, бо живуть вони поодиноко на рiзних
астероïдах.
Я вважаю, що Сент-Екзюперi саме в такий б вдалося розкрити глибини
внутрiшнього свiту цих людей, оскiльки ïм не треба прикидатися
кращими, бо вони живуть наодинцi зi своєю совiстю й переконаннями.
Очима Малюка ми неначе бачимо людство з усiма його проблемами, вадами:
турецький астроном, у вiдкриття якого не повiрили, бо вiн був одягнений
по-турецькому, ледар, що знiвечив свою планету, тому що вважав: …
iнколи якусь свою роботу можна й вiдкласти, од того нiчого не трапиться.
Знайомимося ми й з королем, для якого головне — щоб поважали його
авторитет, з пихатим честолюбцем, з пияком, якому соромно за згубну
ваду. Бiзнесмен iз четвертоï планети жадiбно рахував зiрки, щоб
бути багатим (чи не безглуздо?). Дивнi люди цi дорослi, — не
розумiє ïх Малюк. Але, на щастя, зустрiчаються йому й iншi:
лiхтарник з п'ятоï планети, який не смiшний. Мабуть тому, що вiн не
думає про себе. Старий географ викликає у Малюка (а через
нього й у нас) повагу, вiн заявляє, що у планети Земля гарна
репутацiя.
Сент-Екзюперi подає портрет людства нашоï планети, який
складається з вiдповiдноï кiлькостi знайомих нам жителiв iз
попереднiх планет. Так постає перед нами наша рiдна Земля,
сповнена, з погляду Малюка, всiлякого безглуздя: властолюбства, пихи,
жадоби, пияцтва, душевноï черствостi. На жаль, тi безглуздя мають
силу, а все розумне, добре, гарне — слабке. Та дорослi не
помiчають безглуздя, всяким дурницям надають великоï ваги, а
головного — краси природи i людських стосункiв, правдивостi,
товариськостi, широстi — не бачать i тому не визнають. Малюк
переконує нас, що у життi могли б бути й iншi стосунки, коли б
люди намагалися приручати одне одного, налагоджувати мiж собою зв'язки,
коли б вони сприймали свiт не очима, а серцем.
Добре бачить тiльки серце, найголовнiшого очам не видно, — вчить
нас Маленький принц. Казка викликала у моïй душi цiлий спалах
почуттiв, примусила замислитися над людськими вчинками i вадами. I хоч
вона закiнчується сумно, але залишає по собi не тiльки сум,
а й прагнення до прекрасного, свiтлого, чим надiляє людину
дитинство. Цей зiрковий свiт важливо пронести через все життя. Говорячи
словами автора, треба старанно берегти свiтильники: порив вiтру може
погасити ïх ….