Ночь. На лугу около костра пять мальчиков. В котелке варится картошка. Поблизости пасутся лошади. Вдруг собаки залаяли и бросились в темноту. Широкоплечий неуклюжий парнишка молча вскочил, прыгнул на лошадь и поскакал вслед за собаками. Это был Павел, один из героев рассказа Ивана Сергеевича Тургенева “Бежин луг”. Я не случайно начал с этого эпизода, который понравился мне больше всех. Павел понравился мне больше других ребят. Он был из бедной крестьянской семьи и одет был очень бедно, лицо изрыто оспой, а голова, как говорится, с пивной котел. Но было в Павле что-то очень привлекательное. Особенно ясный умный взгляд, сильный голос, спокойствие и уверенность. Еще больше привлекает в нем его деятельность. Все ребята сидели, а он варил картошку, следил за костром. И рассказы его отличались от рассказов других ребят. Павел всегда говорил только о том, что сам видел, в его рассказах был юмор. И когда он рассказывал, как ждали дня, когда Тришка-антихрист должен был спуститься на землю, все ребята смеялись. Еще из мальчиков мне понравился костя. Правда, он во многом отличался от Павла. Костя на два года младше Павла. У него худое лицо, с острым, как у белки, подбородком, большие черные глаза смотрели всегда немножко грустно, как будто хотели что-то сказать, но на языке таких слов не было. Худенький, он был одет так же бедно, как и Павел. А лицо у него было усталое, с болезненным выражением. оказался ночью в лесу, то, наверное, тоже испугался бы ночных криков. Но не потому, конечно, что вообразил себе леших, а просто так, потому что как-то страшно в темноте. Мальчики, о которых пишет Тургенев, были неграмотными, суеверными, и они всерьез верили тому, что рассказывали Костя, Илюша и Федя. Зато они многое знали и умели делать: пасли лошадей взрослым в поле и дома, собирали в лесу ягоды, грибы, особенно хорошо чувствовал себя в ночном Павел. Он лучше всех знал природу, объяснял ребятам, какая птица кричит, кто в реке плещется.
Оноре де Бальзака пов'язує з Україною кохання, а саме Евеліна Ганська- відома польська поміщиця і власниця маєтку поблизу Бердичива(Україна), із якою письменник одружився.
Розпочалося їхнє кохання із листа, що надійшов із Одеси в 1832р. з підписом "Іноземка".Авторкою листа була Ганська-прихильниця таланту Бальзака. Про своє захоплення його творами вона висловлювала в листах, які приходили знову і знову... Письменник розпочинає листування із загадковою особою. Згодом вони зустрічаються в Швейцарії і після знайомства таємні зустрічі в різних містах Європи продовжуються майже 18 років. Листування переросло в справжнє кохання, але одружитися закохані не могли- Евеліна мала чоловіка Ванцеслава Ганського, який помер у 1841р. Здавалося б, їхньому коханню вже нічого не перешкоджає і вже можна розпочинати підготовку до весілля, але закохані змушені чекати ще 9 років до омріяного щастя- Евеліна повинна отримати дозвіл на одруження від російського імператора. Протягом періоду очікування, О. де Бальзак неодноразово відвідує Україну, яка вразила його своїми полями і родючою землею: "…Це пустеля, царство хлібів, ці мовчазні прерії Купера, — захоплено зазначав він. — Тут починається український чорнозем, шар чорного і тучного ґрунту завтовшки футів п'ятдесяти, а іноді навіть і більше. Його ніколи не угниють...". Сподобався письменнику і Київ: «Петербург — це нове місто, Москва — старовинне. Однак Київ — вічне місто, Північний Рим».
Весна 1850 приносить розом із рожевим цвітом і щасливе майбутнє. Одружилися в Бердичиві у костьолі Святої Варвари із найближчими друзями. Для письменника це було здійсненням найзаповітнішої мрії, а для нареченої — важким іспитом на вірність, бо вона вже знала, що її майбутній чоловік важко хворий і проживе не більш як рік.
Спільне подружнє життя було щасливим, але надто коротким. Після смерті Бальзака все майно, що залишилося і яким мала право розпоряджатися вдова, було витрачено на розрахунки із кредиторами і посмертне перевидання творів чоловіка.
"Я була його натхненням, втіхою, підтримкою тоді, коли світ глузував з нього і не хотів вірити у його геніальність"- це і стало найвищою нагородою для Евеліни. І, звичайно, велике, щасливе і таке довгоочікувне кохання митця.
P.S. Якщо відповідь на питання має бути стислим і лаконічним, пропоную обрати перше речення.
мальчиков. В котелке варится картошка.
Поблизости пасутся лошади. Вдруг собаки
залаяли и бросились в темноту.
Широкоплечий неуклюжий парнишка молча
вскочил, прыгнул на лошадь и поскакал
вслед за собаками.
Это был Павел, один из героев рассказа
Ивана Сергеевича Тургенева “Бежин луг”. Я
не случайно начал с этого эпизода,
который понравился мне больше всех.
Павел понравился мне больше других
ребят. Он был из бедной крестьянской
семьи и одет был очень бедно, лицо
изрыто оспой, а голова, как говорится, с
пивной котел.
Но было в Павле что-то очень
привлекательное. Особенно ясный умный
взгляд, сильный голос, спокойствие и
уверенность. Еще больше привлекает в нем
его деятельность. Все ребята сидели, а он
варил картошку, следил за костром. И
рассказы его отличались от рассказов
других ребят. Павел всегда говорил только
о том, что сам видел, в его рассказах был
юмор. И когда он рассказывал, как ждали
дня, когда Тришка-антихрист должен был
спуститься на землю, все ребята смеялись.
Еще из мальчиков мне понравился костя.
Правда, он во многом отличался от Павла.
Костя на два года младше Павла. У него
худое лицо, с острым, как у белки,
подбородком, большие черные глаза
смотрели всегда немножко грустно, как
будто хотели что-то сказать, но на языке
таких слов не было. Худенький, он был
одет так же бедно, как и Павел. А лицо у
него было усталое, с болезненным
выражением. оказался ночью в лесу, то,
наверное, тоже испугался бы ночных
криков. Но не потому, конечно, что
вообразил себе леших, а просто так, потому
что как-то страшно в темноте.
Мальчики, о которых пишет Тургенев,
были неграмотными, суеверными, и они
всерьез верили тому, что рассказывали
Костя, Илюша и Федя.
Зато они многое знали и умели делать:
пасли лошадей взрослым в поле
и дома, собирали в лесу ягоды, грибы,
особенно хорошо чувствовал себя в ночном
Павел. Он лучше всех знал природу,
объяснял ребятам, какая птица кричит, кто
в реке плещется.
Відповідь:
Оноре де Бальзака пов'язує з Україною кохання, а саме Евеліна Ганська- відома польська поміщиця і власниця маєтку поблизу Бердичива(Україна), із якою письменник одружився.
Розпочалося їхнє кохання із листа, що надійшов із Одеси в 1832р. з підписом "Іноземка".Авторкою листа була Ганська-прихильниця таланту Бальзака. Про своє захоплення його творами вона висловлювала в листах, які приходили знову і знову... Письменник розпочинає листування із загадковою особою. Згодом вони зустрічаються в Швейцарії і після знайомства таємні зустрічі в різних містах Європи продовжуються майже 18 років. Листування переросло в справжнє кохання, але одружитися закохані не могли- Евеліна мала чоловіка Ванцеслава Ганського, який помер у 1841р. Здавалося б, їхньому коханню вже нічого не перешкоджає і вже можна розпочинати підготовку до весілля, але закохані змушені чекати ще 9 років до омріяного щастя- Евеліна повинна отримати дозвіл на одруження від російського імператора. Протягом періоду очікування, О. де Бальзак неодноразово відвідує Україну, яка вразила його своїми полями і родючою землею: "…Це пустеля, царство хлібів, ці мовчазні прерії Купера, — захоплено зазначав він. — Тут починається український чорнозем, шар чорного і тучного ґрунту завтовшки футів п'ятдесяти, а іноді навіть і більше. Його ніколи не угниють...". Сподобався письменнику і Київ: «Петербург — це нове місто, Москва — старовинне. Однак Київ — вічне місто, Північний Рим».
Весна 1850 приносить розом із рожевим цвітом і щасливе майбутнє. Одружилися в Бердичиві у костьолі Святої Варвари із найближчими друзями. Для письменника це було здійсненням найзаповітнішої мрії, а для нареченої — важким іспитом на вірність, бо вона вже знала, що її майбутній чоловік важко хворий і проживе не більш як рік.
Спільне подружнє життя було щасливим, але надто коротким. Після смерті Бальзака все майно, що залишилося і яким мала право розпоряджатися вдова, було витрачено на розрахунки із кредиторами і посмертне перевидання творів чоловіка.
"Я була його натхненням, втіхою, підтримкою тоді, коли світ глузував з нього і не хотів вірити у його геніальність"- це і стало найвищою нагородою для Евеліни. І, звичайно, велике, щасливе і таке довгоочікувне кохання митця.
P.S. Якщо відповідь на питання має бути стислим і лаконічним, пропоную обрати перше речення.
P.S.2. Сподіваюся, що моя відповідь до