ОТВЕТИТЬ НА ВО Последний бой майора Пугачева".
О чем повествует этот рассказ?
Почему в начале рассказа автор сравнивает аресты 1930-х и 1940-х годов?
Чем отличались бывшие фронтовики от других заключенных?
Расскажите о судьбе майора Пугачева. Какова судьба его товарищей?
Как повлиял на них опыт войны?
Как вели себя заключенные во время побега?
Почему в госпитале не было раненных заключенных?
Зачем лечили Солдатова?
Почему рассказ завершается гибелью Пугачева?
Какое чувство остается после прочтения рассказа?
Как проявляется авторское отношение к героям?
Почему Шаламов, утверждавший, что удачных побегов на Колыме быть не может майора Пугачева? В чем же подвиг майора Пугачева?
Тема «Мені тринадцятий минало»: зображення безрадісного дитинства Тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу. Ідея: співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати. Основна думка: не зазнали щасливого дитинства Тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами. Художні засоби «Мені тринадцятий минало» Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»; «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї, сади!». Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?». Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє». Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло». Епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», “господнє небо” Автобіографічний вірш Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало складається з чотирьох настроєвих картин: хлопчик пасе овець, милується ясним сонечком, голубим небом; раптом розуміє, що він — сирота безпритульний, немає в нього нічого — ні ягнят, ні хати, ні рідної душі поряд; та ось прийшла дівчина, втішила, витерла сльози хлопчині, поцілувала — і сонце знову засіяло не лише в небі, а й у душі. У четвертій частині —роздуми дорослого поета про те, що той його колишній стан — це рай. Набагато гірше тепер, коли він усвідомив усю несправедливість існуючого ладу і виступив проти нього. Вірш емоційно насичений, передає найтонші відтінки почуттів ліричного героя, його страждання та переживання. Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя… Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози… Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми: Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє… Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов’язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.
В этом городе нет никакого порядка: в больницах врачи ходят грязно, больные «походят на кузнецов» и курят крепкий табак, а врачи о них даже не заботятся: «если умрет, он так умрет, если выздоровеет, то и так выздоровеет» , в здании суда сторожа разводят гусей и сушат белье, заседатель вечно пьян «от него такой запах, как будто бы он сейчас вышел из винокурного завода» , а судья ведет докладную записку так, что «сам Соломон не разрешит, что в ней правда, а что неправда» . В учебных заведениях преподаватели при объяснении материала то делают гримасы, то рассказывают очень эмоционально, то есть подают плохой пример ученикам. А на улицах грязно «я и позабыл, что возле того забора навалено на сорок телег всякого сору» .
Но и живется людям в этом городе несладко. Особенно купцам, которых чиновники всячески обирают. Городничие берут все, что на глаза ни попадет. А также он купцов «постоем совсем заморил» . Но не только городничий был несправедлив к купцам, но и ко многим другим. Например, городничий приказал сдать в солдаты женатого человека (а это не по закону) и лишить жены мужа. Хотя следовало вместо этого мужчины взять сына портного, но его (портного) родители подкупили городничего. Или совсем невинного человека, а именно унтер – офицершу, высекли, да и притом за ошибку еще и штраф заставили платить. Вот каков образ уездного города.
А верхушка этого города, которая должна быть примером подражания, состоит из взяточников. Например, городничий. Он самый главный среди чиновников. Городничий взяточник и мошенник. А также глупый, низкий, высокомерный и тщеславный человек. У него есть только есть только одно желание прибрать все, что ни видят глаза. К концу комедии он стал податливее на обман, и его, которого раньше нелегко было обмануть, становится возможным.
Судья Ляпкин – Тяпкин тоже взяточник, только взятки берет борзыми. Он вольнодумен, очень значительный, плут и безбожник.
В комедии Н. В. Гоголя «Ревизор» уездный город прототип любого другого города. Гоголь был недоволен властями их несправедливостью по отношению к народу и несоблюдению законов, а также их бесконечных взятках и создал пародию на современный уездный город.
Поэтому комедия Н. В. Гоголя «Ревизор» - пародия на современный уездный город