Одного разу до пана Пляшкера у суботу навідався Суботик і подарував йому машину для здійснення бажань. Але коли Суботик пішов машина не працювала. Тому пан Пляшкер вирішив повернути Суботика, але для цього він мали повторитися ті самі дії, які були при першій зустрічі, а саме: у неділю – сонце, понеділок по неділі, вівторок – гість до дому пан Вівторакус, середа – середина тижня, четвер – гроза з громом, п’ятниця – просидіти дома (відпустка), субота – прийде Суботик.
Пан Пляшкер розповідає пані Моркван, господині його будинку, що три тижні поспіль йому не вдається повторити дії. То пан Вівторакус прийде в понеділок, то в середу – вихідний, то в неділю дощ, а в четвер сонце. Але цієї неділі він сподівається все вийде. Сьогодні вівторок і до нього приїздить на авто пан Вівторакус зі своїми звірями. Під час розмови пан Пляшкер розповідає йому про Суботика і Вівторакус на нього ображається, що пан Пляшкер чекає на нього лише тому, що чекає на Суботика. Він іде і обіцяє, що більше до нього не приїде.
Пан Пляшкер розуміє, що тепер це єдина неділя, коли він зможе зустріти Суботика. Середа пройшла як годиться, але в четвер має бути грім, тому пан Пляшкер замовляє до себе в квартиру три великі листи металу. В четвер сполучає їх між собою, бере у пані Моркван ополоника і качалку і щосили б’є по них. На галас прибігає пані Моркван і питає, що це так «гримить». Пан Пляшкер радий, що пані Моркван вирішує, що це грім, значить умова грому виконана. Далі він просить її зателефонувати начальникові, що завтра він на роботу не вийде. Вона це робить, так як думає, що йому справді зле. Отже і умова п’ятниці виконана. Настає субота і пан Пляшкер бігає містом, сподіваючись побачити Суботика, але нічого не виходить, і він повертається додому. Вдома під столом на нього чекає Суботик.
Настала неділя, пан Пляшкер починає бажати різні дрібнички, які виконує Суботик (водолазний костюм для Суботика, ремонт меблів, яку поїв Суботик). Після кожного бажання на обличчі Суботика зникає одна синя цятка. Суботик просить зупинитися, так як їх залишилось дуже мало, а пан Пляшкер ще не загадав жодного поміркованого бажання. Тоді пан Пляшкер згадує, що потрібно полагодити машину бажань і вже їй загадувати бажання. Він загадує Суботикові перенести їх на горище, але так як бажання було не точне їх переносе на горище до пана Амфібера. Пан Амфібер вважає, що вони злодії і замикає їх, а сам біжить до поліції. Пан Пляшкер змушений використати ще одне бажання, щоб повернутися з Суботиком до своєї кімнати. Тим часом на горище разом з поліцією приходить пан Амфібер, розказуючи, що там двоє людей і один з них у водолазному костюмі. Коли ж горище виявляється пустим, поліція вирішує, що з них глузували, попереджає пана Амфібера і йде.
Пан Пляшкер продовжує неточно висловлювати свої побажання, і коли Суботик лагодить машину для здійснення бажань, в нього залишається тільки дві цятки. Машина виконує бажання замість Суботика, але їй треба охолоджуватись майже після кожного бажання. Після бажання «купи двадцятимаркових банкнот» вони відправляються до самого дорогого ресторану міста, де їх презирливо зустрічають і просять сісти за столик у глибині залу. Коли ж Суботик їсть карту страв, на них починає кричати офіціант і один з відвідувачів. Вони йдуть з ресторану, тицьнувши офіціанту цілий жмут грошей, що той почав пере і просити залишитися. Потім вони купили дві старі згорілі ковбаски з кетчупом, майонезом та гірчицею. Пан Пляшкер просить виконати Суботика ще одне його бажання, щоб всі страви відвідувача, що на них кричав, були у них на столі, а їх ковбаски у нього. Пан Пляшкер і Суботик наїлись вишуканими стравами, в той час як відвідувач з офіціантом побились через ковбаски.
В этом стихотворении Лермонтов трактует поэта как непременного участника политической борьбы. Недаром он сравнивает слово поэта с кинжалом и вечевым колоколом - символами свободы. Встречая слова "кинжал", "вечевой колокол", "пророк", "клинок", "мщенье", читатель того времени без труда угадывал идеи и пафос стихотворения, в котором Лермонтов говорит о состоянии русской поэзии после гибели Пушкина. И в этом смысле "Поэт" представляет собой литературную декларацию. Внешняя оболочка явлений, в том числе и поэтического творчества - незначительна, истинную ценность представляет только внутренне содержание. В условиях экстремальных стремление к внешним эффектам - поведение постыдное. Некогда великое, значительное предназначенье поэзии для "толпы" утратило свою былую мощь. Теперь, по мнению Лермонтова, поэтическое творчество - игрушка. Поэт меняет власть над толпой "на злато", его "тешат блестки и обманы", т. е. внешние эффекты, которые прикрывают ветхий, дряхлый, до времени состарившийся мир. В стихотворении говорится о взглядах Лермонтова на поэта и поэзию, о горестном упреке поэтам его времени, открывается глубокий смысл сравнения поэзии с кинжалом, потерявшим былую силу спутника героя. Все стихотворение пронизано гражданственным духом борьбы. Лирический герой задумался о кинжале, утратившем свое боевое назначение, но не бессильное сожаление и не элегическая печаль звучат в строках, повествующих о бесславной участи кинжала, а утверждение прежней боевой жизни. Это утверждение - жизненный принцип лирического героя. В первой части дет рассказ об истории кинжала, о его былой славе, развертывается картина жизни горца, «наездника в горах» , бесстрашно вступавшего в бой с врагом, не спускавшего никаких обид, кончается строфой, в которой в форме предложений с отрицательным местоимением (никто) и частицей «не» с глаголом («не чистит, не ласкает» ) рисуется фактически та же боевая жизнь. Перед нами встает картина подготовки горца к схватке с врагом. Вся эта часть наполнена боевым духом, из которого органически вытекает чувство презрения к богатой отделке кинжала, ставшего ничтожной «игрушкой золотой ».История кинжала звучит как давно история: И долго он лежал заброшенный потом В походной лавке армянина. Образ поэта, стихи которого звучали, как колокол, дается тоже в времени: он таким был прежде, теперь он другой. Но это близкое оно ощущается, его хочется ощущать как настоящее. Четвертая строфа второй части вся написана в настоящем времени: «скучен.. . гордый твой язык» , «нас тешат блестки и обманы» . Пятая строфа, последняя, - вопрос о будущем, которое хочется приблизить. Если мотив презрения к золотой мишуре в первой части звучит сдержанно, то во второй он звучит во всю силу. Это - то горькое настоящее, на которое обрушивается Лермонтов со всей силой своего гнева. В последней строфе звучит не столько презренье, сколько призыв к новой борьбе и к мщению за поруганное настоящее.,,
Одного разу до пана Пляшкера у суботу навідався Суботик і подарував йому машину для здійснення бажань. Але коли Суботик пішов машина не працювала. Тому пан Пляшкер вирішив повернути Суботика, але для цього він мали повторитися ті самі дії, які були при першій зустрічі, а саме: у неділю – сонце, понеділок по неділі, вівторок – гість до дому пан Вівторакус, середа – середина тижня, четвер – гроза з громом, п’ятниця – просидіти дома (відпустка), субота – прийде Суботик.
Пан Пляшкер розповідає пані Моркван, господині його будинку, що три тижні поспіль йому не вдається повторити дії. То пан Вівторакус прийде в понеділок, то в середу – вихідний, то в неділю дощ, а в четвер сонце. Але цієї неділі він сподівається все вийде. Сьогодні вівторок і до нього приїздить на авто пан Вівторакус зі своїми звірями. Під час розмови пан Пляшкер розповідає йому про Суботика і Вівторакус на нього ображається, що пан Пляшкер чекає на нього лише тому, що чекає на Суботика. Він іде і обіцяє, що більше до нього не приїде.
Пан Пляшкер розуміє, що тепер це єдина неділя, коли він зможе зустріти Суботика. Середа пройшла як годиться, але в четвер має бути грім, тому пан Пляшкер замовляє до себе в квартиру три великі листи металу. В четвер сполучає їх між собою, бере у пані Моркван ополоника і качалку і щосили б’є по них. На галас прибігає пані Моркван і питає, що це так «гримить». Пан Пляшкер радий, що пані Моркван вирішує, що це грім, значить умова грому виконана. Далі він просить її зателефонувати начальникові, що завтра він на роботу не вийде. Вона це робить, так як думає, що йому справді зле. Отже і умова п’ятниці виконана. Настає субота і пан Пляшкер бігає містом, сподіваючись побачити Суботика, але нічого не виходить, і він повертається додому. Вдома під столом на нього чекає Суботик.
Настала неділя, пан Пляшкер починає бажати різні дрібнички, які виконує Суботик (водолазний костюм для Суботика, ремонт меблів, яку поїв Суботик). Після кожного бажання на обличчі Суботика зникає одна синя цятка. Суботик просить зупинитися, так як їх залишилось дуже мало, а пан Пляшкер ще не загадав жодного поміркованого бажання. Тоді пан Пляшкер згадує, що потрібно полагодити машину бажань і вже їй загадувати бажання. Він загадує Суботикові перенести їх на горище, але так як бажання було не точне їх переносе на горище до пана Амфібера. Пан Амфібер вважає, що вони злодії і замикає їх, а сам біжить до поліції. Пан Пляшкер змушений використати ще одне бажання, щоб повернутися з Суботиком до своєї кімнати. Тим часом на горище разом з поліцією приходить пан Амфібер, розказуючи, що там двоє людей і один з них у водолазному костюмі. Коли ж горище виявляється пустим, поліція вирішує, що з них глузували, попереджає пана Амфібера і йде.
Пан Пляшкер продовжує неточно висловлювати свої побажання, і коли Суботик лагодить машину для здійснення бажань, в нього залишається тільки дві цятки. Машина виконує бажання замість Суботика, але їй треба охолоджуватись майже після кожного бажання. Після бажання «купи двадцятимаркових банкнот» вони відправляються до самого дорогого ресторану міста, де їх презирливо зустрічають і просять сісти за столик у глибині залу. Коли ж Суботик їсть карту страв, на них починає кричати офіціант і один з відвідувачів. Вони йдуть з ресторану, тицьнувши офіціанту цілий жмут грошей, що той почав пере і просити залишитися. Потім вони купили дві старі згорілі ковбаски з кетчупом, майонезом та гірчицею. Пан Пляшкер просить виконати Суботика ще одне його бажання, щоб всі страви відвідувача, що на них кричав, були у них на столі, а їх ковбаски у нього. Пан Пляшкер і Суботик наїлись вишуканими стравами, в той час як відвідувач з офіціантом побились через ковбаски.
Объяснение:
скорочення тексту продовження в іншій відповіді
И долго он лежал заброшенный потом
В походной лавке армянина.
Образ поэта, стихи которого звучали, как колокол, дается тоже в времени: он таким был прежде, теперь он другой. Но это близкое оно ощущается, его хочется ощущать как настоящее. Четвертая строфа второй части вся написана в настоящем времени: «скучен.. . гордый твой язык» , «нас тешат блестки и обманы» . Пятая строфа, последняя, - вопрос о будущем, которое хочется приблизить. Если мотив презрения к золотой мишуре в первой части звучит сдержанно, то во второй он звучит во всю силу. Это - то горькое настоящее, на которое обрушивается Лермонтов со всей силой своего гнева. В последней строфе звучит не столько презренье, сколько призыв к новой борьбе и к мщению за поруганное настоящее.,,