ответьте на вопросы Почему, согласно воспоминаниям Осипа, барин Хлестаков
по дороге из Петербурга промотал все
деньги? 2. Кто послал Осипа к хозяину
трактира за табаком? 3. Кто обокрал
Хлестакова в Пензе? 4. Почему Хлестаков
решил, что этот город плохой? 5. Почему
Хлестаков не захотел продавать свой
Костюм? 6. Кто во время разговора между
Хлестаковым и городничим прятался
за дверью? 7. Какую сумму дал в долг
Хлестакову городничий? 8. Кому по
городничего относит записки
Добчинский?
Момотаро або Хлопчик-Персик
Давно колись жили собі дід і баба. От одного дня дід і каже:
— Чуєш, стара? Я б так хотів, щоб у нас були діти!
— Авжеж, старий, це була б невимовна радість! — відповідає баба.
Зітхнули вони й узялися до роботи: дід пішов збирати хмиз у гори, а баба — прати білизну в річці.
Пере вона білизну, пере, коли дивиться — злегка погойдуючись, пливе річкою великий-великий персик.
«Мабуть, дуже смачний!» — подумала баба і, виловивши персик із води, понесла його додому.
Прийшов дід увечері з хмизом.
— Гарний персик, чудовий!
— То, може, покуштуємо? — запитала баба і взялася різати персик ножем.
Та раптом сталося чудо — щойно торкнулася вона персика, як щось закричало: «Ой, болить!» — із персика вистрибнув опецькуватий1 хлопчик.
— Ото несподіванка! — вигукнув дід.
— Це, певно, боги нам його послали! — зраділа баба.
Дід і баба назвали хлопчика Момотаро, тобто Хлопчик-Персик.
Момотаро ріс як на дріжджах: з’їсть одну чашку рису — стає вищим, з’їсть другу — стає ще вищим. Скоро він перетворився на прегарного юнака.
Одного дня впав Момотаро на коліна перед дідом і бабою та й каже:
1 Опецькуватий — невисокий, незграбний на вигляд, недоладний.
Я вирушаю підкоряти Острів Чудовиськ,
Спечіть мені, будь ласка, найбільших у Японії просяних коржів1.
— Ну що ж, щасливої тобі дороги! Тільки пильнуйся!
Баба спекла хлопцеві найбільших у Японії смачних коржів, а дід подарував йому хустину — зав’язувати голову, щоб піт не стікав на чоло, шаровари і меч.
На околиці села Момотаро зупинив собака й запитав:
— Момотаро, куди це ти вирядився?
— Підкоряти Острів Чудовиськ.
— Тоді і я піду з тобою. Тільки дай мені найбільшого в Японії коржа.
— Гаразд, будь моїм слугою, — сказав Момотаро, вийняв із торби просяного коржа і дав собаці.
Тепер вони йшли вдвох.
У передгір'ї зустрівся їм фазан.
— Момотаро, дай і мені просяного коржа, — попросив він.
— Гаразд, бери коржа й будь моїм слугою!
Коли Момотаро з двома слугами опинився далеко в горах, трапилася їм по дорозі мавпа.
— Момотаро, і я хочу стати твоїм слугою!
— Гаразд, ось тобі корж!
Нарешті добулися вони вчотирьох до Острова Чудовиськ.
Перед великою чорною брамою стояв вартовий — червоношкіре чудовисько.
Фазан злетів у повітря і видзьобав йому око. А тим часом мавпа перестрибнула через браму й відсунула засув.
— Я — найсміливіший у Японії Момотаро! Чудовиська, приготуйтеся до бою! — піднявши меч, закричав Момотаро і вбіг у двір.
— Рятуйте! — заверещав вартовий і, затуляючи око лапою, побіг до своїх.
— ІЦо це за Момотаро?! Ану забирайся геть! — закричали чудовиська, вистромивши вперед залізні списи.
Та фазан кинувся дзьобати їм очі. своїм довгим дзьобом, мавпа — дряпати обличчя кігтями, а собака — кусати за ноги,
1 ІІросяииіі корж — тут: традиційна страва (цукерка кібі-данґо) в провінції Кібі (легендарній батьківщині Момотаро, нині префектура Окаяма), її виготовляють із борошна проса та особлипого рису.
— Ой, болить! Рятуйте! — волали переможені чудовиська, їхній вожак упав навколішки перед Момотаро й заблагав:
тебе, не вкорочуй нам життя! Віднині ми перестанемо чинити людям зло, а за це віддамо тобі всі скарби.
— Гаразд, нехай буде по-твоєму, — погодився Момотаро.
Чудовиська навантажили візок скарбами, і троє слуг Момотаро притяглії його в село.
— А таки наш Момотаро найсміливіший у Японії! — раділи дід і баба, плескаючи в долоні.
С первых дней в доме деда Алеша замечал, что его родственники угрюмые, жадные, самолюбивые. Мальчик сразу же не полюбил деда, который показался ему злым и даже немного жестоким. Также Алеше не понравились его дядья. В доме деда жил слепой мастер Григорий, он был уже старый. Часто дядья с сыновьями подшучивали над ним, насмехаясь над его слепотой. Они шутки ради могли обидеть мастера и спокойно смотреть, как он, превозмогая боль, смирялся с этим. Алеша был не таким. Он понимал Григория, жалел его и никогда не участвовал в этих “свинцовых мерзостях”, он не принимал таких шуток. Мальчик иногда говорил с мастером, хотя тот был не очень разговорчив.
Алеша редко выходил на улицу, потому что встречал там ребят, которые только и говорили о драках в его доме и всегда находили повод посмеяться над мальчиком, из-за чего он всегда с ними дрался. А в следующий раз его уже не пускали за ворота. До того как Алеша стал жить в доме деда, он никогда не видел, чтобы детей били. Но здесь сам мальчик стал относиться к числу тех, кого за любую провинность били. Дед наказывал таким всех детей в доме. Поначалу мальчик сопротивлялся, пытался доказывать деду, что тот не прав, но вскоре смирился и с этим. После таких наказаний он несколько раз болел. Очень обижало Алешу также и то, что дед бил бабушку, когда считал, что та лезет не в свое дело. Он не раз говорил своему деду об этом, но тот злился еще больше.
Среди родных у Алеши остался только один близкий ему и любимый человек — это бабушка. После смерти отца она заняла в душе Алеши его место, а когда уехала мать, она одна давала мальчику ту любовь и ласку, которую в детстве он не получал от отца и матери. Бабушка всегда рассказывала мальчику разные истории, сказки и стихи, она давала ему хорошие советы, к которым тот всегда прислушивался.
Алеша был добрым мальчиком. Он сочувствовал обиженным, обездоленным людям, а среди злых старался найти хороших и искренних. Мальчик тянулся к людям и каким-то неведомым чувством понимал, какой человек добрый, а какой злой. За время жизни с дедом и бабушкой Алеша повстречал только несколько по-настоящему добрых, открытых людей. Те, к кому он был больше всех привязан, — это Цыганок и Хорошее Дело. Этих двух людей он вспоминал очень часто.