ответ:Гоголь начал свою творческую деятельность как романтик. Однако он обратился к критическому реализму, открыл в нем новую главу. Как художник-реалист, Гоголь развивался под благородным влиянием Пушкина, но не был простым подражателем родоначальника новой русской литературы.
Своеобразие Гоголя было в том, что он первым дал широчайшее изображение уездной помещичье-чиновничьей России и «маленького человека» , жителя петербургских углов. Гоголь был гениальный сатирик, бичевавший «пошлость пошлого человека» , предельно обнажавший общественные противоречия современной ему русской действительности.
Глубокое проникновение в суть основных общественно-экономических явлений современной ему жизни позволило Гоголю, гениальному художнику слова, нарисовать образы огромной обобщающей силы.
Тематика, социальная направленность и идейное освещение явлений жизни и характеров людей обусловили своеобразие литературной речи Гоголя. Два мира, изображаемые писателем, — народный коллектив и «существователи» — определили, основные особенности речи писателя: его речь то восторженна, проникнута лиризмом, когда он говорит о народе, о родине (в «Вечерах...» , в «Тарасе Бульбе» , в лирических отступлениях «Мертвых душ») , то становится близка к живой разговорной (в бытовых картинах и сценах «Вечеров... » или в повествованиях о чиновно-помещичьей России) .
Своеобразие языка Гоголя заключается в более широком, чем у его предшественников и современников, использовании простонародной речи, диалектизмов, украинизмов. Гоголь любил и тонко чувствовал народно-разговорную речь, умело применял все оттенки ее для характеристики своих героев и явлений общественной жизни.
Характер человека, его социальное положение, профессия — все это необычайно отчетливо и точно раскрывается в речи персонажей Гоголя.
Сила Гоголя-стилиста — в его юморе. В своих статьях о «Мертвых душах» Белинский показал, что юмор Гоголя «состоит в противоположности идеала жизни с действительностью жизни» . Он писал: «Юмор составляет могущественнейшее орудие духа отрицания, разрушающего старое и подготовляющего новое» .
Читаючи комедію Мольєра "Міщанин-шляхтич", мимоволі думаєш, що великий драматург якимось містичним чином побачив і наш час - сучасних Журденів, коли люди неосвічені, часом навіть малограмотні, прагнуть здобути і титул, і владу. Журдени ніколи не вмруть, поки існуватимуть ті, хто вважає, що можна купити те, що не дано природою.
Подекуди герой Мольєра викликає навіть співчуття - адже він хоче чогось навчитися! Але те, як він це робить, викликає тільки сміх. У нього немає найголовнішого - природного розуму, природного здорового глузду, який є навіть у селянина. Він заводить дружбу з людьми, що потихеньку обкрадають його. Він приймає авантюриста Доранта, тому що в того є титул і гарні манери, і відштовхує чесного Клеонта, тому що гой не дворянин. Він носить коштовний, але смішний і чудернацький одяг... Ну чим не "новий росіянин" із сучасного анекдоту?
Але, яким би смішним не був Журден зі своїми претензіями на дворянство, він усе-таки виший від своєї жінки, що заперечує освіту взагалі. Інша річ, що в прагненні наслідувати дворянство зовні, він одягається в безглузді убрання ("Усі добродії так носять"), безглуздо поводиться ("Егей, два моїх лакеї!"). Але повернемося до нашого часу.
Хіба не нагадує це тих, хто "із бруду в князі"? На жаль, дурість людська не знає меж. "Не місце прикрашає людину, а людина місце"; "Як не коваль, то й рук не погань" - ці і подібні до них прислів'я дуже мудрі. Мольєр говорить нам: головне не в титулі і не в гарних манерах, за ними можуть ховатися без тна дурість і неуцтво.
На жаль, журдени жили, живуть і житимуть. Вони будуть намагатися купити собі розум, манери, родовід або щось подібне. Але Мольєр ще понад триста років тому показав, до чого це все приводить.
ответ:Гоголь начал свою творческую деятельность как романтик. Однако он обратился к критическому реализму, открыл в нем новую главу. Как художник-реалист, Гоголь развивался под благородным влиянием Пушкина, но не был простым подражателем родоначальника новой русской литературы.
Своеобразие Гоголя было в том, что он первым дал широчайшее изображение уездной помещичье-чиновничьей России и «маленького человека» , жителя петербургских углов. Гоголь был гениальный сатирик, бичевавший «пошлость пошлого человека» , предельно обнажавший общественные противоречия современной ему русской действительности.
Глубокое проникновение в суть основных общественно-экономических явлений современной ему жизни позволило Гоголю, гениальному художнику слова, нарисовать образы огромной обобщающей силы.
Тематика, социальная направленность и идейное освещение явлений жизни и характеров людей обусловили своеобразие литературной речи Гоголя. Два мира, изображаемые писателем, — народный коллектив и «существователи» — определили, основные особенности речи писателя: его речь то восторженна, проникнута лиризмом, когда он говорит о народе, о родине (в «Вечерах...» , в «Тарасе Бульбе» , в лирических отступлениях «Мертвых душ») , то становится близка к живой разговорной (в бытовых картинах и сценах «Вечеров... » или в повествованиях о чиновно-помещичьей России) .
Своеобразие языка Гоголя заключается в более широком, чем у его предшественников и современников, использовании простонародной речи, диалектизмов, украинизмов. Гоголь любил и тонко чувствовал народно-разговорную речь, умело применял все оттенки ее для характеристики своих героев и явлений общественной жизни.
Характер человека, его социальное положение, профессия — все это необычайно отчетливо и точно раскрывается в речи персонажей Гоголя.
Сила Гоголя-стилиста — в его юморе. В своих статьях о «Мертвых душах» Белинский показал, что юмор Гоголя «состоит в противоположности идеала жизни с действительностью жизни» . Он писал: «Юмор составляет могущественнейшее орудие духа отрицания, разрушающего старое и подготовляющего новое» .
Объяснение: это стиль Гоголя
Читаючи комедію Мольєра "Міщанин-шляхтич", мимоволі думаєш, що великий драматург якимось містичним чином побачив і наш час - сучасних Журденів, коли люди неосвічені, часом навіть малограмотні, прагнуть здобути і титул, і владу. Журдени ніколи не вмруть, поки існуватимуть ті, хто вважає, що можна купити те, що не дано природою.
Подекуди герой Мольєра викликає навіть співчуття - адже він хоче чогось навчитися! Але те, як він це робить, викликає тільки сміх. У нього немає найголовнішого - природного розуму, природного здорового глузду, який є навіть у селянина. Він заводить дружбу з людьми, що потихеньку обкрадають його. Він приймає авантюриста Доранта, тому що в того є титул і гарні манери, і відштовхує чесного Клеонта, тому що гой не дворянин. Він носить коштовний, але смішний і чудернацький одяг... Ну чим не "новий росіянин" із сучасного анекдоту?
Але, яким би смішним не був Журден зі своїми претензіями на дворянство, він усе-таки виший від своєї жінки, що заперечує освіту взагалі. Інша річ, що в прагненні наслідувати дворянство зовні, він одягається в безглузді убрання ("Усі добродії так носять"), безглуздо поводиться ("Егей, два моїх лакеї!"). Але повернемося до нашого часу.
Хіба не нагадує це тих, хто "із бруду в князі"? На жаль, дурість людська не знає меж. "Не місце прикрашає людину, а людина місце"; "Як не коваль, то й рук не погань" - ці і подібні до них прислів'я дуже мудрі. Мольєр говорить нам: головне не в титулі і не в гарних манерах, за ними можуть ховатися без тна дурість і неуцтво.
На жаль, журдени жили, живуть і житимуть. Вони будуть намагатися купити собі розум, манери, родовід або щось подібне. Але Мольєр ще понад триста років тому показав, до чого це все приводить.