Немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульетту" - цими словами герцога закінчується трагедія Шекспіра "Ромео і Джульєтта". Так, історія ця має дуже сумний кінець: гинуть зовсім молоді головні герої - Ромео Монтеккі та Джульєтта Капулетті, а також троє інших персонажів трагедії. Але ж, з іншого боку, над тілами дітей, що так трагічно загитнули, знатні веронські родини Монтеккі і Капулетті остаточно припиняють ворожнечу, яка йшла кілька сторічь.Саме ця багатовікова ворожнеча і "вбила" закоханих - якщо б не вона, ця iсторія могла б не стати трагедією.
Не вбили б себе закохані юнак і дівчина (а самогубство - страшний гріх, тоді самогубців взагалі ховали за межами кладовищ). Не гинули б сторіччами люди з обох родин у сутечках, не лилася б кров. Г може, життя Ромео і Джульєтти не обірвалися б так рано й трагічно. Але сталося так, як сталося, і вже більше чотирьохстот років (трагедія була написана близько 1595 року) "Ромео і Джульєтта" залишаються гімном палкому і щирому коханню- коханню, яке є сильнішим навіть за смерть.
Я стояла и смотрела на его портрет. Прямой нос, волнистые черные волосы, между бровей залегла морщинка – свидетельство того, что он много хмурился от проблем, навалившихся на него.
Он был поистине великим человеком, вселявшим ужас в сердца всех жителей великой в те времена Османской империи. Он сражался и не щадил своих врагов, жестоко с ними расправляясь. Однако пришло его время, и даже он не смог справиться с этим великим врагом. Время и от человека остались лишь громкое имя и слухи, превратившие его в монстра. Никто не знает его истинным. Пройдет еще столько же лет, и его будут знать лишь как Дракулу, кровожадного вампира, а не как Влада Цепеша III, борца за христианство против османов. А еще через столько же лет и вообще никто не вспомнит.
Время летит, не щадя никого, ни простых людей, ни великих.
Когда-нибудь и от меня останутся лишь кости, и никто и не вспомнит, как звали.
Время – вот тот враг, которого никогда и никому не победить.
И по иронии судьбы время – самое дорогое, что есть у человека.
Наверно, и ты так думал, потому и залегла меж твоих бровей складка, а взор полон печали.
Немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульетту" - цими словами герцога закінчується трагедія Шекспіра "Ромео і Джульєтта". Так, історія ця має дуже сумний кінець: гинуть зовсім молоді головні герої - Ромео Монтеккі та Джульєтта Капулетті, а також троє інших персонажів трагедії. Але ж, з іншого боку, над тілами дітей, що так трагічно загитнули, знатні веронські родини Монтеккі і Капулетті остаточно припиняють ворожнечу, яка йшла кілька сторічь.Саме ця багатовікова ворожнеча і "вбила" закоханих - якщо б не вона, ця iсторія могла б не стати трагедією.
Не вбили б себе закохані юнак і дівчина (а самогубство - страшний гріх, тоді самогубців взагалі ховали за межами кладовищ). Не гинули б сторіччами люди з обох родин у сутечках, не лилася б кров. Г може, життя Ромео і Джульєтти не обірвалися б так рано й трагічно. Але сталося так, як сталося, і вже більше чотирьохстот років (трагедія була написана близько 1595 року) "Ромео і Джульєтта" залишаються гімном палкому і щирому коханню- коханню, яке є сильнішим навіть за смерть.
Время
Я стояла и смотрела на его портрет. Прямой нос, волнистые черные волосы, между бровей залегла морщинка – свидетельство того, что он много хмурился от проблем, навалившихся на него.
Он был поистине великим человеком, вселявшим ужас в сердца всех жителей великой в те времена Османской империи. Он сражался и не щадил своих врагов, жестоко с ними расправляясь. Однако пришло его время, и даже он не смог справиться с этим великим врагом. Время и от человека остались лишь громкое имя и слухи, превратившие его в монстра. Никто не знает его истинным. Пройдет еще столько же лет, и его будут знать лишь как Дракулу, кровожадного вампира, а не как Влада Цепеша III, борца за христианство против османов. А еще через столько же лет и вообще никто не вспомнит.
Время летит, не щадя никого, ни простых людей, ни великих.
Когда-нибудь и от меня останутся лишь кости, и никто и не вспомнит, как звали.
Время – вот тот враг, которого никогда и никому не победить.
И по иронии судьбы время – самое дорогое, что есть у человека.
Наверно, и ты так думал, потому и залегла меж твоих бровей складка, а взор полон печали.
Объяснение:
Держи