Песнь про царя ивана васильевича, молодого опричника и удалого купца калашникова. : в. г. белинский так характеризовал трёх главных героев:
« очей его — молния, звук речей его — гром небесный,
порыв гнева его — смерть и пытка; но сквозь всего этого, как мол-
ния сквозь тучи, проблескивает величие но сильного и
благородного по природе своей »
«какая сильная, могучая натура! её страсть — лава, её горесть
тяжела и вы видите, что — не шуточное дело, не
простое волокитство, но страсть натуры сильной, души могучей.
вы понимаете, что для этого человека нет середины: или получить,
или погибнуть! »
« один из тех и тяжёлых характеров, которые тихи
и кротки только до тех пор, пока обстоятельства не расколыхают
их, одна из тех железных натур, которые и обиды не стерпят и
сдачи есть души, лозунг которых — всё или ничего, которые
не хотят запятнанного блаженства, раз потемнённой »
к кому относится каждая характеристика? совпадает ли она
с авторским, народным и вашим отношением к героям? подготовьте
ответ-рассуждение на эту тему, обоснуйте свои выводы, подтвердите
их цитатами из текста поэмы.
Приём контраста или противопоставления, который называется антитеза, А. И. Куприн употребляет при описании праздничной витрины магазина, на которой выложена разнообразная, красиво оформленная еда, которую, глотая слюнки, рассматривают братья Володя и Гриша, и сырого, холодного и грязного подвала, где ютится нищая семья Мерцаловых, у которой на обед пустой борщ.
Контрастно и описание празднично украшенных центральных киевских улиц и двора дома, где живут Мерцаловы, похожего на яму.
Красивые, нарядно одетые дамы с весёлыми раскрасневшимися от морозца лицами, спешащие по празднично украшенным улицам, контрастируют с худой, измождённой матерью мальчиков с почерневшим от нужды и горя лицом.
Контрастно описание одежды Емельяна Мерцалова и "чудесного доктора" Пирогова. Емельян одет не по погоде в летнее пальто и шляпу. На нём нет галош. На докторе же тёплая шапка, меховое пальто, ноги обуты в высокие галоши.
ответ:Боротьба за людську гідність проти усякого приниження, насильства з юних років стала девізом усього життя письменника.
"У людині все повинно бути прекрасним: і обличчя, й одяг, і душа, і думки", — писав А. П. Чехов. Але цього прекрасного і не бачив письменник у тому суспільстві, в якому довелося йому жити. Старе, рабське суспільство калічило людей. Тільки обдаровані, сильні волею люди могли боротися і протистояти цьому рабству. Таким був і А. П. Чехов. Його дуже хвилювало те, що мерзотність звична, що пригнічення і приниження людини стало настільки звичним, що люди просто не помічають його. За це він ненавидів міщанське суспільство, сміявся з нього. Творчість письменника дедалі глибше пронизують гумор і сатира, гостріше висміюються різні людські вади. Він ніколи не сміявся з бідності, з людської біди, з людей, які через ті чи інші обставини не змогли піднятися на високу сходинку соціального становища, не змогли прославитися у житті, але нещадно карав підлабузників. Людина з психологією раба, здатна на самоприниження, була огидна письменникові.
Саме цю тему розкриває він у своєму оповіданні "Товстий і тонкий", де описує зустріч двох друзів дитинства, один із яких був товстим, другий тонким. Проте головне тут не у фізичній особливості двох друзів, а у їх духовних якостях. Зрадівши несподіваній зустрічі на вокзалі, вони, спілкуючись, з'ясовують, чого зумів досягнути в житті кожний із них. Хоча про їх суспільне становище можна було здогадатися за описом кожного з них. "Товстий тільки-но пообідав у ресторані, й губи його лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом і флердоранжем". "Тонкий щойно вийшов з вагона і був нав'ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою й кофейною гущею".
Цілком зрозуміло, що друзі стоять на різних сходинках суспільства. Товстий — значно вище. І, здавалося б, він повинен би поводитися зверхньо, нахабно. Але, навпаки, він поводить себе дружньо, щиро. Душа його добра й відкрита. Він розуміє, що для давніх друзів його високе суспільне становище тайного радника тут не має значення. Головне — дружба.
Тонкий, дізнавшись про високий чин товариша шкільних років, відразу зіщулився замкнувся. Куди й подівалася його радість! У мові його з'являється принижений тон, усім своїм єством він починає показувати, що він ладен ледве не плазувати перед товаришем, який має вищий чин, ніж у нього. Це людина заздрісна, дріб'язкова. Ці його якості беруть початок ще з дитинства: в гімназії він був першим наклепником. І, ставши дорослою людиною, не зумів видавити з себе цю рабську психологію.
Чинопочитания, приниженість, підлабузництво стали основними рисами його характеру. З цього й сміється письменник у своєму оповіданні.
"Тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, яка вона є", — писав А. П. Чехов. На мій погляд, це йому чудово вдалося. Зустріч двох друзів закінчилася несподівано швидко: товстий зрозумів, що самоприниженість його колишнього друга не дасть їм можливості надалі підтримувати відносини. Підлабузництво тонкого викликає в нього огиду.
Отже, цей твір висміює підлабузництво дрібних людей (маються на увазі люди з дрібними душевними якостями) перед іншими, які стоять вище. Це добровільно принижені раби, які співчуття викликати не можуть.
Объяснение: