Петр Гринев — главный герой повести А. С. Пушкина «Капитанская дочка» . С раннего детства на формирование его характера и взглядов большое влияние оказали родители — честные и порядочные люди, которые много повидали на своем жизненном пути. Они сумели привить Петруше Гриневу любовь к родине, верность своему долгу и данному слову, уважительное отношение к старшим, смелость, стремление к справедливости. Воспитали в нем Человека с большой буквы-Человека Чести.
Отец, отправляя сына на службу в армию, прежде всего руководствуется целью вырастить из него не беспутного шалопая, транжиру, но настоящего солдата, человека отважного и благородного. Он так обозначает для Петруши жизненные ориентиры: «Служи верно, кому присягнешь; слушайся начальников, за их лаской не гоняйся; на службу не напрашивайся; от службы не отговаривайся и помни пословицу: береги платье снову, а честь смолоду» .
Полученные уроки не для Петра Андреевича Гринева даром. Живя в Белогорской крепости, он зарекомендовал себя храбрым офицером и хорошим товарищем, человеком, ценящим честь превыше всего. Со шпагой в руке, рискуя собственной жизнью, отстаивает он доброе имя Маши Мироновой, оклеветанной лицемерным и малодушным Швабриным.
Влюбленный Гринев открывается нам с новой стороны. Становится ясно, что он пылкий и нежный поклонник, готовый пожертвовать своей жизнью ради счастья любимой, побороться за Любовь.
Однако автор, считая, что истинная суть человека раскрывается в критических ситуациях, подвергает своего героя многочисленным испытаниям. Став свидетелем героической смерти дорогих и уважаемых им людей — Ивана Кузмича и Василисы Егоровны Мироновых, вынужденный разлучиться с Машей, оставив ее в руках ненавистного ухажера, Петр Гринев проявляет большую силу духа и мужество, безупречную порядочность. Судьбе не удается сломить его, заставить отречься от собственных взглядов. Характер молодого человека становится более закаленным, ему открываются истинные ценности человеческой жизни.
Я думаю, что на примере своих героев Пушкин показывает нам те жизненные ориентиры, к которым стоит стремиться, потоку что такие нравственные ценности, как честь и достоинство, верность долгу никогда не утратят своего значения.
Історія трьох слов'янських народів-сусідів переобтяжена обопільними скаргами, образами, навіть злочинами. Кажу так, щоб не збитися на різдвяну казочку у дусі Діккенса.
Зустріч польського поета і країни, де поляки панували аж до війн славного Богдана, була невідворотною. Гість не мав змоги не приїхати, а господарі не мали можливості відмовити візитеру.
22 жовтня 1824 року поліцейський приніс Міцкевичу урядове розпорядження про виїзд до Петербурга. Так закінчилося слідство про участь поета у підпільному революційному гуртку "філоматів". У столиці імперії йому з товаришами було призначено стати викладачами Рішельєвського ліцею в Одесі. Трохи забарившися з від'їздом, щоб потрапити до Києва під час "Контрактів" (був такий міжнародний ярмарок), де могли б зустрітися з польськими і російськими революціонерами. З собою вони везли лист К. Рилєєва до одного з одеситів: "Полюби Міцкевича і друзів його Малевського і Єжовського, добрі й славні хлопці... за почуттями і думками вони вже друзі, а Міцкевич до того ж і поет — улюбленець нації своєї".
Ришельєвський ліцей відмовився від таких учителів, почалася звичайна бюрократична тяганина, отже й поет пробув на півдні мало не рік. Тут був створений цикл ліричних віршів про любов і про "великий світ", який перетворив святе почуття на предмет розрахунків. У Одесі також була розпочата поема "Конрад Валенрод". Там уривки з неї Міцкевич читав своїм польським друзям. А два місяці перебування в Криму дали початок "Кримським сонетам", де головна героїня — туга за Батьківщиною, а головний герой — патріот-вигнанець. На початку циклу поставлений сонет "Аккерманські степи". Відчай, туга, глибока скорбота — ось такі почуття передані у 14 рядках класичної форми. Така форма може поневолити поета, якщо його думка і почуття дрібні і невиразні. Але "Кримські сонети" написані майстром, який підкорив собі форму. Пушкін у відомому "Сонеті" ставив Міцкевича поряд із Данте, Петраркою, Шекспіром, Камоенсом, Вордсвортом. Тобто рівень геніальності був якщо не однаковий, то близький...
Петр Гринев — главный герой повести А. С. Пушкина «Капитанская дочка» . С раннего детства на формирование его характера и взглядов большое влияние оказали родители — честные и порядочные люди, которые много повидали на своем жизненном пути. Они сумели привить Петруше Гриневу любовь к родине, верность своему долгу и данному слову, уважительное отношение к старшим, смелость, стремление к справедливости. Воспитали в нем Человека с большой буквы-Человека Чести.
Отец, отправляя сына на службу в армию, прежде всего руководствуется целью вырастить из него не беспутного шалопая, транжиру, но настоящего солдата, человека отважного и благородного. Он так обозначает для Петруши жизненные ориентиры: «Служи верно, кому присягнешь; слушайся начальников, за их лаской не гоняйся; на службу не напрашивайся; от службы не отговаривайся и помни пословицу: береги платье снову, а честь смолоду» .
Полученные уроки не для Петра Андреевича Гринева даром. Живя в Белогорской крепости, он зарекомендовал себя храбрым офицером и хорошим товарищем, человеком, ценящим честь превыше всего. Со шпагой в руке, рискуя собственной жизнью, отстаивает он доброе имя Маши Мироновой, оклеветанной лицемерным и малодушным Швабриным.
Влюбленный Гринев открывается нам с новой стороны. Становится ясно, что он пылкий и нежный поклонник, готовый пожертвовать своей жизнью ради счастья любимой, побороться за Любовь.
Однако автор, считая, что истинная суть человека раскрывается в критических ситуациях, подвергает своего героя многочисленным испытаниям. Став свидетелем героической смерти дорогих и уважаемых им людей — Ивана Кузмича и Василисы Егоровны Мироновых, вынужденный разлучиться с Машей, оставив ее в руках ненавистного ухажера, Петр Гринев проявляет большую силу духа и мужество, безупречную порядочность. Судьбе не удается сломить его, заставить отречься от собственных взглядов. Характер молодого человека становится более закаленным, ему открываются истинные ценности человеческой жизни.
Я думаю, что на примере своих героев Пушкин показывает нам те жизненные ориентиры, к которым стоит стремиться, потоку что такие нравственные ценности, как честь и достоинство, верность долгу никогда не утратят своего значения.
Україна та Адам Міцкевич
Історія трьох слов'янських народів-сусідів переобтяжена обопільними скаргами, образами, навіть злочинами. Кажу так, щоб не збитися на різдвяну казочку у дусі Діккенса.
Зустріч польського поета і країни, де поляки панували аж до війн славного Богдана, була невідворотною. Гість не мав змоги не приїхати, а господарі не мали можливості відмовити візитеру.
22 жовтня 1824 року поліцейський приніс Міцкевичу урядове розпорядження про виїзд до Петербурга. Так закінчилося слідство про участь поета у підпільному революційному гуртку "філоматів". У столиці імперії йому з товаришами було призначено стати викладачами Рішельєвського ліцею в Одесі. Трохи забарившися з від'їздом, щоб потрапити до Києва під час "Контрактів" (був такий міжнародний ярмарок), де могли б зустрітися з польськими і російськими революціонерами. З собою вони везли лист К. Рилєєва до одного з одеситів: "Полюби Міцкевича і друзів його Малевського і Єжовського, добрі й славні хлопці... за почуттями і думками вони вже друзі, а Міцкевич до того ж і поет — улюбленець нації своєї".
Ришельєвський ліцей відмовився від таких учителів, почалася звичайна бюрократична тяганина, отже й поет пробув на півдні мало не рік. Тут був створений цикл ліричних віршів про любов і про "великий світ", який перетворив святе почуття на предмет розрахунків. У Одесі також була розпочата поема "Конрад Валенрод". Там уривки з неї Міцкевич читав своїм польським друзям. А два місяці перебування в Криму дали початок "Кримським сонетам", де головна героїня — туга за Батьківщиною, а головний герой — патріот-вигнанець. На початку циклу поставлений сонет "Аккерманські степи". Відчай, туга, глибока скорбота — ось такі почуття передані у 14 рядках класичної форми. Така форма може поневолити поета, якщо його думка і почуття дрібні і невиразні. Але "Кримські сонети" написані майстром, який підкорив собі форму. Пушкін у відомому "Сонеті" ставив Міцкевича поряд із Данте, Петраркою, Шекспіром, Камоенсом, Вордсвортом. Тобто рівень геніальності був якщо не однаковий, то близький...