Есенинская лирика чрезвычайно живописна, картины природы нарисованы чистыми, яркими красками. Тона часто контрастны: синее сочетается с золотым, красное с зеленым. Зеленый цвет воды в родной Оке, неба родины. Алый, малиновый — ощущение радости, юности и грусти от сознания кратковременности счастья. Особенно богаты у поэта желтый и красный — цвета осени, говорящие о неизбежности смены старого новым, краткости и величии жизни. Большую роль в лирике играет образ дерева: березка, клен, яблоня. Именно в этих образах Есенину удалось показать глубинную связь растений, животных и человека с матерью природой. Самое любимое средство художественного изображения — это олицетворение:
Еще интересен характерный для Есенина прием «олицетворение наоборот»: то, что происходит с человеком, отождествляется с явлениями природы. Примером этому служит стихотворение:
Отговорила роща золотая Березовым, веселым языком. И журавли, печально пролетая, Уж не жалеют больше ни о ком.
Исследователи много писали о преемственности лирики Есенина, о том, что сближает ее со стихами Никитина, Кольцова, Некрасова, но Есенин дал совершенно новые ценности, новую личность в поэзии. Потрясающие строки о счастье:
Счастлив тем, что целовал я женщин, Мял цветы, валялся на траве…
В стихотворениях раннего периода Есенин часто использует церковно-славянскую лексику. Он представляет слияние земли и неба, являя природу венцом их союза. Состояние своей души поэт воплощает в картинах природы, полных ярких красок:
Выткался на озере алый свет зари.
На бору со звонами плачут глухари.
Плачет где-то иволга, схоронясь в дупло.
Только мне не плачется — на душе светло.
Но беспечная юность кончилась. Красочный, светлый пейзаж сменяют картины раннего увядания. В стихотворениях Есенина зрелость человека часто перекликается с осенней порой. Краски не потускнели, они даже приобрели новые оттенки — багряные, золотые, медные, но это последние вспышки перед долгой зимой:
Отговорила роща золотая
Березовым, веселым языком,
И журавли, печально пролетая,
Не жалеют больше ни о ком.
И в то же время:
Горек запах черной гари,
Осень рощи подожгла.
В лирике еще более позднего периода в описании Есениным картин природы присутствует предчувствие безвременной гибели. Стихотворения этого периода исполнены тоски по утраченной молодости, трагизма.
Снежная равнина, белая луна,
Саваном покрыта наша сторона.
И березы в белом плачут по лесам:
Кто погиб здесь? Умер?
Уж не я ли сам?
Есть в поэзии Есенина что-то, что заставляет читателя не только понимать сложность мира и драматизм событий, в нем происходящих, но и верить в лучшее будущее человека. Оно, конечно же, настанет, и в нем не найдется места для равнодушия, жестокости, насилия.
Воспринимая природу как единое целое с собой, поэт видит в ней источник вдохновения. Родная земля наделила поэта удивительным даром — народной мудростью, которая была впитана со всей самобытностью родного села, с теми песнями, поверьями, сказаниями, которые он слышал с детства и которые стали главным источником его творчества. И даже экзотическая красота далеких стран не смогла затмить скромную прелесть родных просторов. Где бы ни был поэт, куда бы ни занесла его судьба, сердцем и душой он принадлежал России.
Тануть сніги, біжать струмочки, починає пробиватися перша травичка, розпукуються бруньки, з'являються тендітні квіти, чути спів пташок... Це настала Весна — найпрекрасніша пора року, оспівана поетами за свою первозданну красу. Весна приносить із собою не тільки довгоочікуване тепло, вона приносить радість і надію, надію на краще. Після невблаганних морозів та лютих завірюх, після снігів, які вкривають землю пуховою ковдрою, після зимової сплячки, у яку, здається, впадають не лише деякі види звірів, а вся природа, нарешті настає Весна — прекрасна царівна у зеленому вбранні та віночку ніжних квітів.
А Весна іде, як фея, В чарах шуму і пісень, Біла, біла, як лілея, В квітах яблунь і вишень. (Олександр Олесь)
Мабуть, немає нікого мудрішого за матінку-природу, бо інакше як пояснити, що щороку одна пора змінюється іншою та незмінно настає найочікуваніша з них — Весна. Вона пробуджує у душах людей щирі та ніжні почуття, бо Весна настає не тільки в природі, а й у серцях тих, хто здатен відчувати красу та спроможний милуватися навколишньою красою, яка, і справді, може залишити байдужими тільки кам'яні серця.
Стояла я і слухала весну, Весна мені багато говорила, Співала пісню дзвінку, голосну, То знов таємно-тихо шепотіла. (Леся Українка)
Разом із потеплінням повітря відбувається потепління у душі, і так само, як ламається крига на річці, ламається крига, яка сковує людські серця. Весна обіцяє змінити все на краще, вона пророкує настання нових — кращих часів, і навіть найзапекліші скептики та песимісти починають вірити у те, що негаразди та неприємності залишаться десь у минулому, що їх забере із собою Зима, яка вже минулася, а весна разом із пахощами квітів принесе пахощі надій.
Вона мені співала про любов, Про молодощі, радощі, надії, Вона мені переспівала знов Те, що мені давно співали мрії. (Леся Українка)
Весною всі намагаються вибратися «на природу» — в ліс або поближче до річки. Щоправда, більшість «веселих компаній» не дуже роззирається навкруги, а захоплюється, здебільшого, «напитками та наїдками», залишаючи після себе бруд і спотворюючи галявину, на якій вони збиралися. Люди, які не вміють та не хочуть бачити красу навколишнього світу, втрачають багато (вони й самі не розуміють, наскільки багато), бо яке ж це щастя — вдихнути у лісі свіже, прозоре повітря, дослухатися до співу безлічі пташок, які ховаються у гіллі, дивитися на тендітні квіточки, які щільно вкривають прекрасною та різнобарвною ковдрою теплу землю. Хотілося б, щоб усі бачили та відчували красу природи та на питання Павла Тичини:
«Ви чули ж бо: так липа шелестить, Ви знаєте, як сплять гаї?»
Настала весна. Крізь низько навислі хмари стало недоглядати блакитне чисте небо. Таким прозоро-синім воно може бути тільки навесні. По землі побігли дзвінкі струмочки. Спочатку їх було мало, але з кожним днем вони все частіше і частіше прорізали лід своїми цівками. Спів ранніх пташок і дзвінкий капіж з дахів заповнюють світ, весняна музика приходить на зміну довгому зимовому мовчанню і завиванню вітру. Усе приходить в рух: метушаться на гілках птаха, весело крапають з карнизів перлинки. Сніг ще ховається в темних кутах, не хоче зрозуміти, що з кожною годиною замети стають менше, не сховатися їм від теплого, довгожданого сонечка. Дні стають довше і світліше. Радіють весні, що настає, і люди. На лицях все частіше з'являються посмішки, тепер не страшно виходити на вулицю: не закрутить тебе завірюха, не засыпет снігом ока. Найбільше радіють весні діти. Можна зняти важкі шуби, взути гумові чоботи і весело ходити по калюжах, пускати кораблики. Незабаром з-під землі виглянуть перші боязкі зелені травички, набряклі бруньки на деревах лопнуть, і з'являться дивовижні зелені листочки. На зміну білому і сірому приходить зелений і блакитний кольори. Весна прийшла!
О красном вечере задумалась дорога,
Кусты рябин туманной глубины,v Изба-старуха челюстью порога
Жует пахучий мякиш тишины.
Еще интересен характерный для Есенина прием «олицетворение наоборот»: то, что происходит с человеком, отождествляется с явлениями природы. Примером этому служит стихотворение:
Отговорила роща золотая
Березовым, веселым языком.
И журавли, печально пролетая,
Уж не жалеют больше ни о ком.
Исследователи много писали о преемственности лирики Есенина, о том, что сближает ее со стихами Никитина, Кольцова, Некрасова, но Есенин дал совершенно новые ценности, новую личность в поэзии. Потрясающие строки о счастье:
Счастлив тем, что целовал я женщин,
Мял цветы, валялся на траве…
В стихотворениях раннего периода Есенин часто использует церковно-славянскую лексику. Он представляет слияние земли и неба, являя природу венцом их союза. Состояние своей души поэт воплощает в картинах природы, полных ярких красок:
Выткался на озере алый свет зари.
На бору со звонами плачут глухари.
Плачет где-то иволга, схоронясь в дупло.
Только мне не плачется — на душе светло.
Но беспечная юность кончилась. Красочный, светлый пейзаж сменяют картины раннего увядания. В стихотворениях Есенина зрелость человека часто перекликается с осенней порой. Краски не потускнели, они даже приобрели новые оттенки — багряные, золотые, медные, но это последние вспышки перед долгой зимой:
Отговорила роща золотая
Березовым, веселым языком,
И журавли, печально пролетая,
Не жалеют больше ни о ком.
И в то же время:
Горек запах черной гари,
Осень рощи подожгла.
В лирике еще более позднего периода в описании Есениным картин природы присутствует предчувствие безвременной гибели. Стихотворения этого периода исполнены тоски по утраченной молодости, трагизма.
Снежная равнина, белая луна,
Саваном покрыта наша сторона.
И березы в белом плачут по лесам:
Кто погиб здесь? Умер?
Уж не я ли сам?
Есть в поэзии Есенина что-то, что заставляет читателя не только понимать сложность мира и драматизм событий, в нем происходящих, но и верить в лучшее будущее человека. Оно, конечно же, настанет, и в нем не найдется места для равнодушия, жестокости, насилия.
Воспринимая природу как единое целое с собой, поэт видит в ней источник вдохновения. Родная земля наделила поэта удивительным даром — народной мудростью, которая была впитана со всей самобытностью родного села, с теми песнями, поверьями, сказаниями, которые он слышал с детства и которые стали главным источником его творчества. И даже экзотическая красота далеких стран не смогла затмить скромную прелесть родных просторов. Где бы ни был поэт, куда бы ни занесла его судьба, сердцем и душой он принадлежал России.
Пташко! Будь рада теплу і весні.
Олександр Олесь
Тануть сніги, біжать струмочки, починає пробиватися перша травичка, розпукуються бруньки, з'являються тендітні квіти, чути спів пташок... Це настала Весна — найпрекрасніша пора року, оспівана поетами за свою первозданну красу.
Весна приносить із собою не тільки довгоочікуване тепло, вона приносить радість і надію, надію на краще. Після невблаганних морозів та лютих завірюх, після снігів, які вкривають землю пуховою ковдрою, після зимової сплячки, у яку, здається, впадають не лише деякі види звірів, а вся природа, нарешті настає Весна — прекрасна царівна у зеленому вбранні та віночку ніжних квітів.
А Весна іде, як фея,
В чарах шуму і пісень,
Біла, біла, як лілея,
В квітах яблунь і вишень.
(Олександр Олесь)
Мабуть, немає нікого мудрішого за матінку-природу, бо інакше як пояснити, що щороку одна пора змінюється іншою та незмінно настає найочікуваніша з них — Весна. Вона пробуджує у душах людей щирі та ніжні почуття, бо Весна настає не тільки в природі, а й у серцях тих, хто здатен відчувати красу та спроможний милуватися навколишньою красою, яка, і справді, може залишити байдужими тільки кам'яні серця.
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.
(Леся Українка)
Разом із потеплінням повітря відбувається потепління у душі, і так само, як ламається крига на річці, ламається крига, яка сковує людські серця. Весна обіцяє змінити все на краще, вона пророкує настання нових — кращих часів, і навіть найзапекліші скептики та песимісти починають вірити у те, що негаразди та неприємності залишаться десь у минулому, що їх забере із собою Зима, яка вже минулася, а весна разом із пахощами квітів принесе пахощі надій.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що мені давно співали мрії.
(Леся Українка)
Весною всі намагаються вибратися «на природу» — в ліс або поближче до річки. Щоправда, більшість «веселих компаній» не дуже роззирається навкруги, а захоплюється, здебільшого, «напитками та наїдками», залишаючи після себе бруд і спотворюючи галявину, на якій вони збиралися. Люди, які не вміють та не хочуть бачити красу навколишнього світу, втрачають багато (вони й самі не розуміють, наскільки багато), бо яке ж це щастя — вдихнути у лісі свіже, прозоре повітря, дослухатися до співу безлічі пташок, які ховаються у гіллі, дивитися на тендітні квіточки, які щільно вкривають прекрасною та різнобарвною ковдрою теплу землю. Хотілося б, щоб усі бачили та відчували красу природи та на питання Павла Тичини:
«Ви чули ж бо: так липа шелестить,
Ви знаєте, як сплять гаї?»
кожній людині можна було б сказати:
«Та ви вже знаєте, як сплять гаї»...
Джерело: http://www.ukrlib.com.ua/sochm/printout.php?id=117
***
Твор про весну українською мовою
Настала весна. Крізь низько навислі хмари стало недоглядати блакитне чисте небо. Таким прозоро-синім воно може бути тільки навесні. По землі побігли дзвінкі струмочки. Спочатку їх було мало, але з кожним днем вони все частіше і частіше прорізали лід своїми цівками. Спів ранніх пташок і дзвінкий капіж з дахів заповнюють світ, весняна музика приходить на зміну довгому зимовому мовчанню і завиванню вітру. Усе приходить в рух: метушаться на гілках птаха, весело крапають з карнизів перлинки. Сніг ще ховається в темних кутах, не хоче зрозуміти, що з кожною годиною замети стають менше, не сховатися їм від теплого, довгожданого сонечка. Дні стають довше і світліше. Радіють весні, що настає, і люди.
На лицях все частіше з'являються посмішки, тепер не страшно виходити на вулицю: не закрутить тебе завірюха, не засыпет снігом ока. Найбільше радіють весні діти. Можна зняти важкі шуби, взути гумові чоботи і весело ходити по калюжах, пускати кораблики.
Незабаром з-під землі виглянуть перші боязкі зелені травички, набряклі бруньки на деревах лопнуть, і з'являться дивовижні зелені листочки. На зміну білому і сірому приходить зелений і блакитний кольори. Весна прийшла!